Загрозлива напруженість у відносинах з РФ, яка останнім часом ще більше посилилася у зв’язку із значним нарощуванням біля наших кордонів багатотисячних ударних військових угруповань і одночасними заявами на різних рівнях про реальність повномасштабного збройного вторгнення північного сусіда не можуть не стримувати іноземні інвестиції, не впливати на темпи реформ і виведення капіталу із країни.
Та судячи з різних телевізійних токшоу, представників нашої так званої еліти, яких переважно запрошують на дискусії, круглі столи, проблеми розвитку країни в умовах багаторічної невизначеності з долею окупованих територій і значних витрат на посилення обороноздатності — далеко не серед пріоритетних. Багатьох, як бачимо, не цікавить і не вчить досвід 70-річного життя ізраїльтян в атмосфері постійних військових провокацій сусідів. Багатьох наших аналітиків та експертів турбують насамперед вибори-перевибори, соцопитування, рейтинги, політичні розбірки. А те, що відбувається в економіці провідних країн ЄС, куди ми прагнемо потрапити, що цікавого та найкращого з їхнього досвіду треба впроваджувати у себе — вочевидь, не серед актуальних тем для дебатів. Не загострюємо, хоч як дивно, увагу суспільства до нових тенденцій, які останнім часом чіткіше й однозначно проявляються в політиці держав Євросоюзу щодо посилення конкурентоспроможності, незалежності від імпорту їхніх головних галузей. Передусім паливо-енергетичного комплексу.
У Брюсселі, наприклад, ще торік Єврокомісія ухвалила для цього пакет законопроєктів, які потребуватимуть дуже витратних інноваційних рішень з екомодернізації промисловості. Виконувати їх доведеться й Україні. Вони вже завтра і на десятки років наперед диктуватимуть, без перебільшення, стратегію економічного розвитку в усьому світі. Обмеження, наприклад, податками експорту в ЄС товарів, які виробляють з недотриманням європейських екологічних вимог, уже нині стає важливою складовою ринкової політики. Продати продукцію, виготовлену з великими шкідливими викидами в довкілля, буде занадто витратно, тож жодної конкуренції не витримаєш.
Податок боляче вдарить по бізнесу
Тема так званого транскордонного вуглецевого податку понад 10% вартості продукції з великим вуглецевим слідом (залізо, сталь, алюміній, азотні добрива, електроенергія), який ЄС планує запровадити з 2025 року, останнім часом стала однією із провідних у закордонних ЗМІ. Вона, вочевидь, надто турбує російський бізнес, про що свідчать заголовки в солідних електронних виданнях нашого агресивного сусіда.
Таке саме запитання, до речі, треба уже гучніше і на найвищих рівнях ставити і в Україні, ухвалюючи реальніші для виконання екологічні програми, зокрема для декарбонізації енергетики. Скільки мільярдів гривень загалом доведеться інвестувати для модернізації нашої вугільної, хімічної та металургійної промисловості, теплових електростанцій і ТЕЦ, нині ніхто не наважиться спрогнозувати. За даними Рахункової палати, 68 із 75 (90%) енергоблоків ТЕС працюють понад встановлений термін. Лише для їхньої модернізації, повідомляє Міненерго, потрібно більш як 4,5 мільярда євро.
«На сьогодні ми виконуємо Національний план із скорочення викидів великими спалювальними установками, — зазначав у червні 2021-го Максим Немчинов, заступник міністра енергетики. — Ми не перевищуємо наших міжнародних зобов’язань за жодним з викидів. Але вже з 2025 року, якщо нічого не робитимемо, перевищуватимемо ці показники, і це призведе до порушення наших зобов’язань».
За даними Міненерго, з 1990-го по 2016 рік країни Євросоюзу в екомодернізацію промисловості інвестували значні суми. Наприклад, Німеччина — 19 мільярдів євро, Польща — 11 мільярдів, Чехія — 7 мільярдів євро.
У Росії, до слова, підрахувавши, які величезні кошти треба буде вкласти у порятунок країни від кліматичної катастрофи, пішли явно не цивілізованим шляхом: 13 грудня 2021 року Кремль наклав вето на проєкт кліматичної резолюції на засіданні Ради безпеки ООН. Зміну клімату в цьому документі розглянуто як загрозу міжнародній безпеці. Проєкт підтримали 113 країн, зокрема 12 членів Ради безпеки. Проти виступили Росія та Індія. Москва не погоджується із заявою Вашингтона про те, що російська сторона «підвела весь світ», заблокувавши проєкт резолюції щодо клімату і безпеки в Радбезі ООН. Дмитро Пєсков, прессекретар Путіна, повідомляє ТАРС, на яке посилається Lenta.ru, заявив з цього приводу: «Кліматичний порядок денний не може бути чинником, який обмежує країни у праві на розвиток».
Ця досить резонансна подія, можливо, змусила деяких українських політиків повернутися останнім часом і до кліматичної теми, зокрема щодо впровадження Євросоюзом СВАМ-сертифікатів у пакеті згаданих законопроєктів, які представила Європейська комісія в липні 2021 року. Він отримав назву Fitfor 55, можливо, тому, що передбачає скорочення викидів парникових газів на 55% до 2030 року та реалізацію проміжних цілей стратегії Green Deal щодо досягнення Євросоюзом кліматичної нейтральності до 2050-го.
Упровадження цих документів, вважає народний депутат України Сергій Магера, який багато років працював на Маріупольському металургійному комбінаті імені Ілліча та в холдингу «Метінвест», вдарить по українських виробниках, які опиняться в нерівних конкурентних умовах. Країни ЄС інвестували останніми роками багато в екологічні процеси своєї промисловості. «На відміну від країн Євросоюзу, наша держава, — цитує Сергія Магеру «Цензор.НЕТ», — не інвестувала в екомодернізацію підприємств, щоб поліпшити екологічну ситуацію у промислових регіонах, тому вітчизняні підприємства, зокрема й металургійні, істотно постраждають від запровадження Євросоюзом СВАМ-сертифікатів». Їх купуватимуть компанії-виробники або імпортери-посередники, які продають (продаватимуть) вуглевмісну продукцію в ЄС. Ціни сертифікатів розраховуватимуть на основі середньої аукціонної ціни квот у межах європейської системи торгівлі викидами (EU ETS).
Хто перейматиметься модернізацією теплової генерації?
Це дуже актуальне і гостре питання. Українські вугільні ТЕС, за вердиктом Рахункової палати, давно потребують або модернізації, або закриття. Як стверджують підсумки досліджень міжнародного аналітичного центру EMBER, наші теплостанції — головні забруднювачі в Європі, і їх чекають не найкращі часи у зв’язку із введенням екологічного податку. ТЕС відповідальні за більшість викидів. А щодо України загалом, як повідомляє громадська організація «Екодія», посилаючись на нові підсумки досліджень центру EMBER, то її промисловість викидає отруйного пилу із вмістом важких металів більше, ніж всі країни ЄС, Туреччина та Західні Балкани разом узяті. Серед топ-10 вугільних електростанцій з найбільшими викидами зольного пилу (РМ10) Україні належить вісім ТЕС. Усі їх було введено в експлуатацію у 1960—1970-х.
Автори дослідження зауважують, що з часу приєднання України до Договору про Енергетичне співтовариство 2011 року, жодну з українських ТЕС не було приведено у відповідність до вимог директив ЄС щодо викидів, хоч із бюджету на модернізацію передбачали значні кошти.
У цьому контексті сайт EcoTown ще торік у травні навів цікавий факт: «Згідно з підрахунками Секретаріату Енергетичного співтовариства, суми державних субсидій у вугільну енергетику України найбільші у всьому регіоні, у 2018—2019 роках вони становили 751 мільйон євро». Він нагадує, що домінантні позиції на ринку теплової генерації належать компанії ДТЕК Ріната Ахметова. «Йому належить дев’ять із 15 українських теплоелектростанцій, 17 шахт, вуглезбагачувальні комплекси, а також не менш брудні металургійні та коксохімічні підприємства, об’єднані в холдинг «Метінвест».
«Міністерство працює над розробленням механізму фінансування заходів із екомодернізації, за рахунок чого ми проводитимемо екологічну модернізацію, — ділився планами відомства на форумі «Україна 30. Екологія» Максим Немчинов. За його словами, у подальшому необхідно йти шляхом оптимізації обладнання, яке працює на вугіллі, та його модернізації в тій кількості, яка необхідна для безпечної та сталої роботи енергетичної системи. Усю іншу генерацію слід будувати вже з урахуванням екологічних вимог, вона не може використовувати викопні види палива.
А згідно зі звітом McKinsey& Company — міжнародної консалтингової компанії, зелений перехід України до 2050 року — для трансформації промисловості на шляху до кліматичної нейтральності — коштуватиме країні 15% сумарного ВВП.
Звідки ж для початку братимемо колосальні суми для модернізації ТЕС, на що треба, за висновками Міненерго, 4,5 мільярда євро? Події, які останніми роками відбуваються навколо енергетичних підприємств, які пов’язують з найбагатшим і найвпливовішим бізнесменом країни, подають досить тривожні сигнали і свідчать про невтішні перспективи для державної кишені.
Відверта заява, яку зробив в інтерв’ю «Економічній правді» генеральний директор ДТЕК Максим Тимченко, свідчить про однозначну стратегію компанії-монополіста: ставку роблять на розвиток зеленої енергетики, понад те, ДТЕК уже готовий, якщо будуть покупці та економічна вигода, до повного розпродажу своїх вугільних шахт та електростанцій. Компанії вже належить 1 ГВт з майже 9 ГВт зелених потужностей в Україні.
У травні 2021-го ДТЕК запустив на майданчику своєї Запорізької ТЕС в Енергодарі першу в нашій країні промислову літій-іонну систему накопичення енергії потужністю 1 МВт і місткістю
2,25 МВт•год. Батарея призначена для накопичення, зберігання і спрямування електроенергії в мережу, а також для надання послуг із забезпечення надійності енергосистеми країни.
«Цим проєктом ДТЕК відкриває в Україні новий ринок — ринок систем накопичення енергії. Саме накопичувачі енергії, — цитує слова Ріната Ахметова медіацентр компанії, — ключ до енергетичної безпеки нашої країни, а також нової точки росту для української енергетики».
Поки що ДТЕК планує упродовж п’яти — десяти років закрити більшість блоків своїх теплових електростанцій, які разом з державними ГЕС та ГАЕС виконують найважливішу місію — балансування напруги та частоти в Об’єднаній енергосиcтемі країни.
«ТЕС, — за словами пана Тимченка, — уже двічі використали свій ресурс. Вони фізично зношені, не відповідають сучасним вимогам». Аналогічно з шахтами, які закривають через зношеність ресурсу.
І енергохолдинг переходить від заяв про зелену стратегію до діла. На початку жовтня 2020 року Кабмін підтримав його пропозицію про розірвання договору оренди цілісного майнового комплексу ДП «Добропіллявугілля». ДТЕК, за інформацією FINBALANCE, узяв його в оренду до 2059 року ще за часів Януковича. Для нового управління та повернення його шахт і збагачувальних потужностей було створено держпідприємство «Добропіллявугілля-видобуток».
Такий «подарунок» став для держбюджету важкуватим. Торік 17 листопада Герман Галущенко, міністр енергетики, заявив, що
його відомство шукає як мінімум мільярд гривень джерел фінансування заходів щодо підвищення вже до 1 січня 2022-го видобутку на шахтах ДП «Добропіллявугілля-видобуток».
«Ми шукаємо джерела для того, щоб швидко вкласти ці гроші. Уже є напрацювання. Сьогоднішні інвестиції дадуть можливість уже максимум через два місяці збільшити видобуток», — пояснював пан Галущенко на засіданні Комітету Верховної Ради з питань енергетики та ЖКП. Як повідомляє Інтерфакс-Україна, очільник Міненерго зазначив, що веде переговори з Міністерством фінансів, щоб закласти в державний бюджет на 2022 рік кошти на модернізацію шахт і заходи щодо зростання видобутку.
Як бачимо, неочікувана для багатьох відмова енергохолдингу ДТЕК від оренди шахт і збагачувальних комплексів ДП «Добропіллявугілля» стала й непередбаченим кроком для основи основ перспективного планування розвитку економіки держави — її так званого паливно-енергетичного балансу. Скільки ми, скажімо, маємо і матимемо через певний час вугілля, газу, нафти, які очікуємо обсяги виробітку електроенергії ТЕС, атомними станціями, ГЕС та ГАЕС. На які близькі та віддалені потреби окремих галузей і на які обсяги їхніх потреб маємо орієнтуватися, скільки треба коштів і куди вкладати їх найближчими роками, щоб у кінцевому підсумку майбутні (через три — п’ять — десять років) можливості вітчизняного паливно-енергетичного комплексу могли покривати з відповідним резервом усі очікувані потреби держави. Це і є баланс. Звідси й поняття розбалансування.
«Усе це стало головним болем багатьох виконавчих структур», — пояснював мені нещодавно керівник однієї з найавторитетніших груп аналітиків та експертів з питань подолання загроз в енергетичній галузі. Ішлося про неузгоджений розвиток відновлюваних джерел генерації електроенергії, які найближчими роками мають стати одними з головних постачальників енергії в Об’єднану енергосистему країни.
Збільшення частки відновлюваних джерел генерації електроенергії на ринку електроенергії та недосконалість його правил значно погіршили умови забезпечення балансу в енергосистемі. Як наслідок, зазначено в одному з документів згаданої робочої групи за підсумками аналізу аварійних ситуацій, кількість годин відхилень перетоку електроенергії від погоджених значень збільшується на порядок. Ситуація, що склалася, може призвести до примусового від’єднання ОЕС України від енергосистеми країн СНД, Балтії, Грузії, континентальної Європи та працювати в ізольованому режимі. В умовах такої роботи значно зросте вірогідність виникнення частотних системних аварій.
Одна із причин такої ситуації — запровадження ринку електроенергії без вирішення проблемних питань, які були притаманні попередній моделі ринку (накопичені борги, перехресне субсидіювання), і зі значними адміністративними обмеженнями його роботи. Досі ще не почав належно працювати ринок допоміжних послуг. Через недосконалість ринкових механізмів, стверджують фахівці-енергетики, жодного разу комерційний графік не був збалансованим, постійно змінювалися обсяги та джерела небалансу в енергосистемі. Останнім часом постійним джерелом небалансів стало ДП «Гарантований покупець», і вони цілодобові.
Який же вихід із цієї ситуації? Понад рік тому робоча група з подолання загроз в енергетичній галузі звернулася до відповідних державних структур із конкретними пропозиціями.
По-перше, завершити розроблення і затвердити прогнозований баланс споживання електроенергії на короткострокову та довгострокову перспективу, розрахований з урахуванням планів розвитку економіки країни.
По-друге, затвердити заходи щодо забезпечення надійності роботи ОЕС України в умовах впровадження ринку електричної енергії та збільшення частки відновлюваних джерел генерації електроенергії в балансі потужностей.
Не можна, звичайно, забороняти розвивати відновлювану енергетику (як і будь-яку іншу), необхідно знайти місце та умови її роботи в енергетичній системі.
«Бо хаотичне приєднання нових джерел генерації (сонячні та вітряні електростанції) із значною потужністю та непередбачуваним виробництвом, з нестачею можливостей (та небажанням) їхньої участі у дотриманні ринкових умов роботи, — зауважив Олександр Светелік, президент українського національного комітету Міжнародної ради з великих енергетичних систем CIGRE, — призвело до втрати енергетичним ринком механізму повної оплати за вироблену енергію, накопичення колосальних боргів усіма учасниками енергоринку».
Без ТЕС поки що не обійдемося
Одна з головних умов стабілізації та підвищення надійності роботи енергосистеми країни — оптимальне використання наявних потужностей теплових електростанцій та проведення конкурсів на будівництво нових сучасних високоманеврених генеруючих потужностей. Таких, які нині створюють (потужністю 660 МВт) на базі енергоблоку №6 Слов’янської ТЕС з використанням сучасної технології ЦКШ (циркулюючий киплячий шар). Проєкт відповідає нормам директиви 2010/75 ЄС про промислові викиди. Він забезпечує діапазон маневрування від 30 до 100% встановленої потужності та відповідає всім нормам NTSO-E. А це вкрай необхідно для синхронізації Об’єднаної енергосистеми України з Європейською енергетичною системою. Реалізація проєкту дасть змогу залучити понад 700 мільйонів доларів іноземних інвестицій.
Згідно зі звітом відповідності (достатності) генеруючих потужностей 2019-го, розробленого ПрАТ «НЕК Укренерго», до 2030 року для забезпечення балансової надійності роботи ОЕС України необхідно мати 12 ГВт постійно доступної робочої потужності теплових електростанцій. Насамперед за рахунок будівництва нових енергоблоків із сучасними технологіями, які відповідатимуть європейським вимогам за викидами та технічним вимогам NTSO-E. А реконструкція ТЕС має, звичайно, відбуватися з упровадженням заходів із забезпечення зниження викидів забруднювачів в атмосферу до нормативних значень.
Нині в Україні, як ми вже наголошували на початку матеріалу, немає енергоблоків теплових електростанцій, які відповідали б екологічним вимогам НПСВ. З моменту затвердження КМУ Національного плану скорочення викидів великих спалювальних установок на виконання директиви 2010/75 ЄС про промислові викиди, як стверджують фахівці — члени робочої групи при РНБО з питань подолання загроз в енергетичній сфері, не визначено джерела фінансування для сучасної реконструкції енергоблоків ТЕС. Власники Слов’янської теплової електростанції, які за власні та кошти інвесторів почали будівництво замість старого енергоблока №6 потужністю 660 МВт двох сучасних №6А і №6В (по 330 МВт кожний), які працюватимуть на вітчизняному вугіллі газових марок і з великим діапазоном регулюючих потужностей, вимагають надання державних гарантій.
19 листопада 2020 року Кабінет Міністрів України вніс це будівництво, що належить до Енергетичної стратегії, в перелік пріоритетних для держави інвестиційних проєктів на період 2020—2023 років. Але ситуація останніх місяців із частими зупинками на ремонти старих енергоблоків теплових електростанцій потребує, вважають авторитетні експерти, більш кардинальних рішень щодо модернізації ТЕС. Адже з 2023 року очікують на виведення з роботи такої кількості енергоблоків, яка призведе до дефіциту в ОЕС України маневреної потужності, необхідної для покриття піків споживання електроенергії. А в умовах швидкого будівництва потужностей відновлюваних джерел енергії це істотно негативно позначиться на збалансованості та надійності в роботі всієї енергосистеми країни.
Усі нібито добре розуміють, що без розвитку в країні системи накопичення електричної енергії та створення достатніх маневрених потужностей нестабільність і ненадійність у роботі ОЕС країни відчуватиметься ще загрозливіше. І це відбуватиметься доти, доки не буде створено і не запрацює вкрай потрібна законодавча база.
Наприклад, ще торік улітку у Вінниці було протестовано першу вітчизняну промислову систему накопичення енергії потужністю
1 МВт і ємністю 1 МВт/год. Але вона лише на стадії широкого впровадження, бо для повноцінної роботи в Україні систем накопичення енергії, зауважив Вінницький міський голова Сергій Моргунов, треба створити відповідне правове поле.
Тож ухвалення у Верховній Раді за основу в листопаді 2021 року проєкту закону №5438-д «Про внесення змін до деяких законів України щодо розвитку систем накопичення енергії» тішить надією, що цю багаторічну проблему колись розв’яжемо. Дочекавшись нарешті ухвалення цього законопроєкту у другому читанні та в цілому. У пояснювальній записці вказано необхідність законодавчого врегулювання діяльності з накопичення енергії, визначення статусу системи накопичення та оператора системи накопичення енергії. Запропоновано також, як пояснюють спеціалізовані видання, внести зміни до законів «Про ринок електричної енергії» та «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» в частині поширення повноважень регулятора на діяльність із накопичення енергії.
Уся надія на АЕС та гідроенергетику
Експерти, з якими довелося спілкуватися, вказують на явне блокування на різних рівнях насамперед з боку монополістів в енергетиці цього важливого державного питання. На таку небезпечну ситуацію, до речі, звертає увагу Олексій Данілов, Секретар РНБО, в інтерв’ю «Українській правді» (13.01.22). Нині у країні, за його словами, «є олігархічно-кланова модель побудови держави. Вона вже є. Її побудували, як кажуть, будівельники до нас. На чому вона базується? Вона базується на монополіях. Для того, щоб ви тримали монополію, що вам треба зробити? Вам треба зробити обов’язково корупційну складову. Тому що якщо у вас не буде корупційної складової, то у вас воно не буде працювати. Це трикутник: олігархи — монополія — корупція».
Як наслідок, підприємствам Енергоатому та Укргідроенерго доводиться долати виклики, які, за словами керівників цих компаній, «сягають корінням у минулі часи. Це зокрема фінансова незбалансованість наявної ПСЗ (покладання спеціальних зобов’язань), багатомільярдна заборгованість на ринку електроенергії».
Попри процвітання в країні згаданого трикутника, останніми роками державні компанії зробили чимало для поліпшення стабільності Об’єднаної енергосистеми. Зокрема, напередодні нового року Укргідроенерго повідомило про введення у промислову експлуатацію четвертого гідроагрегату Дністровської ГАЕС. Додаткові 324 МВт дефіцитних балансуючих потужностей Об’єднаної енергосистеми підвищують її стійкість та надійність. Згідно із проєктом, станція складатиметься із семи гідроагрегатів загальною потужністю 2268 МВт, що ставить її на перше місце в Європі та на шосте у світі. За словами Ігоря Сироти, генерального директора ПрАТ «Укргідроенерго», вже розпочато процедуру експертизи на будівництво 5, 6, 7 гідроагрегатів Дністровської ГАЕС, яке планують завершити 2028 року.
Ця гідроакумулююча електростанція, як відомо, успішно виконує роль надійного резерву з покриття пікових навантажень. Вона використовує надлишки дешевої нічної електроенергії для закачування води в насосному режимі на високі позначки у верхню водойму і спрацювання її в турбінному режимі в години пік для генерації електроенергії та дає змогу забезпечити збалансовану роботу атомних станцій.
Та й самі АЕС, треба віддати належне, не чекають манни небесної. Торік у квітні й травні фахівці ДП «НАЕК «Енергоатом» та ПрАТ «НЕК «Укренерго» провели на енергоблоках №2 та №1 ЗАЕС випробування для виходу на ринок допоміжних послуг. Чергові випробування показали обнадійливі результати.
Маленьке пояснення читачеві. Річ у тому, що специфіка українських атомних станцій — те, що вони призначені для роботи в базовому режимі. Вони не здатні швидко, як ТЕС, змінювати генеруючу потужність на значну величину, тобто не призначені для відчутного в енергосистемі маневрування. Як пояснює Укренерго, електрогідравлічна система регулювання турбіни на енергоблоці АЕС дає змогу, і це підтвердили багаторічні дослідження, за короткий час збільшити або зменшити її оберти та змінити генеруючу потужність у межах ± 2% (20 МВт) номінальної потужності (1000 МВт) енергоблока. Такі зміни безпечні, не суперечать правилам ядерної безпеки та роботи АЕС загалом. Тому після численних випробувань Укренерго на початку цього року сертифікувало відразу чотири енергоблоки трьох АЕС для участі в ринку допоміжних послуг.
Свідоцтва видано про відповідність вимогам до допоміжних послуг в частині резервів підтримання частоти з обсягом ± 20 МВт для кожного з чотирьох енергоблоків. Загальний сертифікований обсяг резервів підтримання частоти Енергоатому за останні роки зріс втричі — з 40 до ± 120 МВт. Це велике досягнення і перший, ще, можливо, не дуже відчутний удар по корупції на ринку електроенергії. Це певна надія, що зупинка роботи найближчими роками одразу кількох блоків ТЕС, які відпрацюють проєктний ресурс, буде не дуже болючою для державного бюджету. Бо крім усього іншого, останніми місяцями саме завдяки підвищенню виробітку електроенергії атомними станціями до 60—65% вдалося забезпечити стійку роботу Об’єднаної енергосистеми України. Та й значно збільшився, до речі, коефіцієнт використання встановленої потужності АЕС, чого давно на більшості блоків станцій не відбувалося.
«Збільшення кількості енергоблоків АЕС на ринку допоміжних послуг, — наголосили нещодавно в Укренерго, — сприятиме підвищенню надійності енергосистеми України та посилить конкуренцію між постачальниками допоміжних послуг. Водночас забезпечення достатніх обсягів саме резервів підтримання частоти — одна із ключових вимог для синхронізації Об’єднаної енергосистеми України з континентальною мережею Європи ENTSO-E». А це вже гарна багатообіцяюча тенденція в нашій енергетичній галузі.