Смугарські (або Буковинські) водоспади, як і сотні років тому, струменять з гори один за одним у річку Смугар, утворені сімома її притоками. Ніхто їх не займав, ніхто не нищив. Відновили і водоспад під назвою Ворота, через який цієї зими лісівники почали нарешті вивозити з гір сухий ліс. Але так і не вивезли. Санітарну рубку припинили через виступи екологів. Путильські ліси опинилися на межі самознищення.

Пологи на дорозі

Водоспад Ворота відкриває вхід в урочище до Смугарських водоспадів. На відміну від нього, це безпосередньо річка. Під час сильної повені 2008 року розбурханий Смугар зніс грунтову дорогу, що здавна йшла поряд з ним між горами до хуторів, змінив русло і з триметрової висоти запінився стрімким потоком оголеною скелею.

Принаймні Воріт точно не було 1991 року, коли Чернівецький облвиконком своїм рішенням створив ландшафтний заказник місцевого значення «Буковинські водоспади». Але відвойовувати в річки дорогу горяни не стали: немає коштів, та й статус заказника не дозволяв розгорнути будівництво. Хоча то була єдина дорога, якою міг проїхати автомобіль. Тепер до розтоцьких високогірних хуторів Ями, Околена, Софійки, Товарниця можна дістатися лише в обхід горами та лісом — пішки або кіньми. Жодне авто не здатне осилити гірські мочарі і кручі. Отак щодня діти з хуторів долають до школи по кілька кілометрів. По продукти чи до лікаря селяни викликають гірське таксі — фіру.

— Якось у призначений час ішла в долину породілля, щоб поїхати в путильську райлікарню, та на гірській дорозі і народила немовля, — розповідає жителька села Розтоки Ніна Гуцу. — А старою дорогою в урочищі їздили колись і лісовози.

Тепер до водоспадів ходять лише туристи. Кілька років тому департамент екології Чернівецької облдержадміністрації урочисто відкрив тут туристичний маршрут. Як з’ясувалося, лише на словах.

— Маршрут досі не окультурено, про нього ніхто не турбується, — каже місцева жителька Наталія Петрюк. — Добре, що лісівники поставили через Ворота дерев’яні сходи-перелази.

Тож дістатися до Смугарських водоспадів — крутий екстрим з елементами ризику. Останніми роками дику картину довкола цього дива природи почали доповнювати ще й всохлі дерева, що стирчать на схилах дедалі більшою стіною сірих патиків. Видовище аж ніяк не для туристів.

Понівечену природу заповідних Смугарських водоспадів можна відновити, лише вирубавши сухостій. Фото з сайту buknews.com.ua

Сім разів подумай — раз скажи

Вивезти мертвий ліс із ландшафтного заповідника слід не тільки з естетичного, а й насамперед з екологічного погляду. Понівечені короїдом голі смереки становлять загрозу здоровим деревам. Проте знайти підприємців, охочих мати справу із сухостоєм, не так просто: затрати великі, зиску з ураженої деревини — мізер. Нарешті місцевий підприємець зголосився укласти з Карпатським держспецлісгоспом договір на таку рубку.

Цієї зими загули в урочищі вантажівки — через водоспад Ворота проклали тимчасову дорогу, щоб виїхати на центральну магістраль.

— Іншого шляху для вивезення лісу немає, — запевняє директор Карпатського держспецлісгоспу Василь Бурак. — Не думали, що будуть проблеми, оскільки по закінченні рубки мали відновити Ворота, зробивши водоспад ще привабливішим для туристів. Самі ж Смугари ми взагалі не чіпали.

За планом, на очищених схилах лісівники вже садили б молодий ліс. Проте вибухнув скандал, бо в розпал лісозаготівлі до водоспадів навідалися туристи.

Услід за знімками із засипаними гравієм Воротами в соціальних мережах розлетілися гнівні обурення від екологів і «стурбованої громадськості», а народні депутати зажадали від правоохоронців знайти і покарати винуватців.

Дорогу прибрали, русло Смугаря розчистили, водоспад Ворота цілковито відновили. Проте тепер екологічна катастрофа навколо Смугарських водоспадів набирає справді шалених обертів. Пані Анна з хутора Ями живе в її епіцентрі. Довкола хутора — лише сухостій. І так аж до перевалу.

— Ще того літа були зелені смереки, — розповідає жінка. — Нині страшно подивитися: мало не всі дерева всохли. А раптом у них вдарить блискавка, що часто буває в наших горах? Ми живемо, вважайте, в самому лісі.

Землеустрій за горами

Лісівники нічим зарадити не можуть. На вимогу правоохоронних органів за ініціативою громадськості вони припинили санітарну рубку хворих смерек. Зневажені скандалом підприємці взагалі зареклися сюди заходити з бензопилою.

Державна екологічна інспекція у Чернівецькій області, в якої досі до лісівників не було жодних питань, оштрафувала Карпатський держспецлісгосп на 22 тисячі гривень за проведення лісозаготівлі в заповідній зоні. Хоч ніхто не може пояснити: а де, зрештою, ця зона починається і закінчується?

У департаменті екології та туризму Чернівецької ОДА у відповідь на це запитання демонструють лише «Зобов’язання землекористувача», за яким Розтоківська сільська рада 2005 року чомусь дала згоду взяти під охорону «Буковинські водоспади», які переважно розміщені на території сусіднього села Підзахаричі.

Хоч з моменту утворення заказника минуло чверть століття, ніхто так і не потурбувався виготовити на нього належну землевпорядну документацію. Земельну ділянку не сформовано відповідно до чинного законодавства: не визначено її меж, площі, охоронної зони, цільового призначення, режиму використання. В картографічних матеріалах лісовпорядкування, у Державному земельному кадастрі її також немає. Розтоківська сільрада, компетенція якої закінчується на межі населеного пункту, не набула права землекористувача, як і Карпатський держспецлісгосп.

— Така юридична невизначеність існує щодо більшості об’єктів природно-заповідного фонду області, — зізнається директор департаменту екології Ярослав Когутяк. — Ми почали їх інвентаризацію, а там візьмемося і за проекти землеустрою.

Де шукати господаря?

Хаос, якщо не сказати іншого, в документації на землі державної власності породжує безлад і безвідповідальність у їх використанні. Смугарські водоспади в Путильському районі, проголошені дивом Буковини, залишилися без господаря не тільки де-юре, а й де-факто. Ніхто не став на їх справжній захист, не ухвалив рішення очистити заказник і прилеглу територію, де живуть люди, від екологічно небезпечного всохлого смеречника, навести там лад. Натомість посадовці області почали перекладати відповідальність один на одного, а потім і на Київ.

— Ми звернулися з листом до Мінекології, щоб його фахівці сказали, що нам робити із сухостієм на території заповідника, — каже голова Чернівецької облдержадміністрації Олександр Фищук.

У цій історії здоровий глузд лунав хіба у словах голови Путильської райдержадміністрації Миколи Савчука.

— Потрібно казати правду, навіть якщо вона не всім подобається. Всохлий ліс слід терміново забрати від заповідних водоспадів. Припинивши санітарну рубку, ми завдали природі великої шкоди, спотворили заповідник. Хто за це відповість?

Природно-заповідний об’єкт, наголошує Микола Савчук, не може існувати окремо від територіальних громад. А жителям розтоцьких хуторів потрібна дорога вздовж Смугарських водоспадів.

КОМПЕТЕНТНО

«Заповідні об’єкти потребують догляду»

Ілля ЧОРНЕЙ, завідувач кафедри ботаніки, лісового і садово-паркового господарства Чернівецького національного університету:

— Цей рік на Буковині оголошено роком природно-заповідних об’єктів. Потрібно поновити на них всю документацію, провести інвентаризацію, розписати режим функціонування, визначити, хто за них відповідає. Зрозуміло, органи місцевої влади не повинні стояти осторонь. Заповідні об’єкти – це їхній спадок і водночас можливість економічного розвитку за рахунок туризму і рекреації.

Помилково вважати, що на території природно-заповідного фонду заборонено проводити господарську діяльність. Навпаки. Приміром, в ботанічних заказниках — на луках з рідкісними рослинами — сінокосіння, розчистка від чагарників є обов’язковим елементом їх охорони.

Коли створювали ландшафтний заказник місцевого значення Смугарські водоспади, ніхто не міг передбачити, що там утвориться сухостій. Зайве наголошувати, що всохлі дерева треба забрати і засадити схили молодим лісом. Проблема в тому, як вивезти продукцію лісозаготівлі. Карпатський держспецлісгосп повинен був розв’язати її колегіально. Тепер потрібно зібрати екологів, землекористувачів, представників влади, активістів і визначити оптимальний спосіб транспортування деревини. А також відновити дорогу до гірських хуторів. Будь-який природно-заповідний об’єкт не повинен створювати громаді незручності, порушувати традиційний уклад життя.

А ще місцевим керівникам, господарникам слід вчитися розмовляти з громадськістю. Проте і вона має дослухатися до фахівців і науковців. А усі разом — рахуватися з інтересами місцевого населення.