Відразу зауважу: йтиметься не про чергову збройну сутичку, на які щедрий нинішній світ. І не про героїзм старшого покоління у минулі часи лихоліття, коли кожен сам для себе вирішував— ховатися за спинами однополчан чи безстрашно кидатися під танк з гранатою в руці. Бо, погодьтеся, і в сонячну мирну днину, якою, приміром, є нинішній жовтневий ранок за вікном, багато хто щораз вступає в невидимий бій з ницістю, неправдою, безпам’ятством, сердечною глухотою і несправедливістю до слабших, чиновницьким формалізмом, безжальним знищенням довкілля, вандалізмом та бездуховністю.
Список цих суспільних вад, на жаль, з часом не зменшується, а отже, не зменшується роботи і нам, «ланцюговим псам демократії», як іще, можливо трохи грубо, але справедливо називають ЗМІ. Принагідно нагадаємо, що «Урядовий кур’єр», якому сьогодні виповнюється 21 рік, завжди позиціонував себе як газету, що міцно тримає свою руку на пульсі загальнодержавного життя, має виважену, проте небайдужу позицію, критичне око, понад усе поважає і цінує свою багатотисячну читацьку аудиторію.
Що б там хто казав, та намарне закидати нам, що інформуючи про ухвалення важливих урядових рішень, прийняття законів, діяльність центральних та місцевих структур виконавчої влади та місцевого самоврядування (це функціональне завдання нашого видання), ми бодай на йоту применшуємо свою увагу до проблем конкретних громадян безвідносно від того, де вони живуть — у столиці, містах-мільйонниках, робітничих селищах чи далеких маленьких громадах за кількасот кілометрів від центру.
Саме з наших шпальт читачі отримують картину реального життя багатодітної сім’ї з Рівненщини, дізнаються про потреби сільських школярів з Великоберезнянського району Закарпаття та мешканців луганських гуртожитків, поінформовані, чому руйнуються історичні пам’ятки в Бережанах на Тернопіллі, занепадає вітчизняне судноплавство на Дунаї, а громаді чернігівського села Хрещате місцевий «князьок» довго заважав підключити газ.
Нам часто пишуть і телефонують з усіх кінців країни як останній інстанції з проханням допомогти, підтримати, проконтролювати, надати необхідну консультацію — це і є той ступінь довіри читача, який завойовується не за один рік.
Ми не фотографуємо життя в широкому сенсі цього слова. Стоїмо на тому, що просто зобов’язані щодня не проходити в своїх публікаціях повз сотні великих і малих проблем економічної, соціальної, гуманітарної, духовної сфер нашого життя. Історія, мова, освітній процес, фізичне та моральне здоров’я людини — це теми, з яких ми просто не можемо, не маємо права промовчати. Йдеться про небайдужу, активну, гостру публіцистику, яка була, є і, сподіваємось, залишиться особливістю «Урядового кур’єра», що вигідно вирізняє його з-поміж сотень вітчизняних друкованих засобів масової інформації.
Ще одна принадність урядової газети — її роль комунікатора між владою і громадянами. Вже зажили доброї слави наші «гарячі лінії» та «круглі столи», які гуртують читацьку аудиторію довкола найгостріших питань нашого буття. А відповідь, як повестися в тому чи тому випадку, передплатники і безпосередні учасники дискусії отримують з «перших вуст» тих, хто формує державну політику в своїх галузях.
Не зупинити плин життя. Здається, недавно наш колектив тішився першою «п’ятіркою», затим було ще кілька круглих дат, зокрема і торішнє повноліття — 20-річчя. На зміну аксакалам пера, майстрам оформлення, які формували редакційну політику у бурхливі часи становлення незалежної держави, приходить нове покоління. Удосконалюється дизайн, додається яскравих барв на наших шпальтах. Незмінною, з 28 жовтня 1990-го року, залишається лише позиція видання: бути на правому фланзі суспільного життя, тримати пера гострими, мати холодну редакційну «голову» і палке небайдуже серце творчого колективу, який робить для вас, наші читачі й шанувальники, якісний газетний «продукт» під назвою «Урядовий кур’єр».