Дуже прикро, що ті нечисленні особи, котрі представляють ідеологічний сектор державної діяльності й мають турбуватися про національну пам’ять, зав’язли в бюрократичній багнюці. Тим часом за сприяння північно-східного сусіда в нас трапляються зловмисні дії та підступи, що створюють прецеденти для непорозумінь і конфліктів у майбутньому, зокрема й у царині інституцій національної пам’яті.
На теренах України багато монументів жертвам боротьби з фашистською Німеччиною — росіянам і німцям, полякам, чехам і словакам, людям інших національностей. У м. Зборів на Тернопільщині біля пам’ятного знака у формі тригранного шпиля встановлено пам’ятник примирення між поляками, українцями і татарами. У с. Калинівка Зборівського району пам’ятник загиблим чехам і словакам споруджений силами місцевих українців. Багато пам’ятників у місцях масового знищення євреїв. І ніби для нижчого соціального стану, соромливо на скромних символічних земляних могилах фактично в кожному селі стоять дерев’яні хрести борцям за волю України ще з часів козацької доби. Їх зносили-знищували ті чи інші псевдовизволителі, а вони, ніби заворожені знаки вічної скорботи за загиблими борцями за свою, а не чужу волю, знову поставали. Хрест — знак смерті та мук Христових за наше прозріння, спасіння й творення нового світу, що розвиватиметься у любові та взаємопорозумінні. Маємо про це думати і говорити та докладати зусиль, аби зло не повторювалося у формі голодоморів, виселень і переселень, пацифікацій і голокостів…
Завдяки наполегливій праці журналістів та науковців історична правда стає загальновідомою. Колишні злочини та факти зловживань нинішніх можновладців, правоохоронців дедалі більше обурюють громадськість. Підступні дії московських агресорів засуджує не лише світова громадськість, а й навіть російськомовні мешканці України.
Аналізуючи дії Москви, можна виокремити кілька напрямів у її войовничій діяльності. Крім прямої агресії у Криму та на сході нашої країни, підтримки окремих плосколобих маріонеток, яких згодом, щоб приховати свої злочини, знищить до тла, Росія творить багато інших антиукраїнських неподобств. Агресор намагається розхитати стабільність у суспільстві й навіть домогтися масштабного громадянського протистояння, розпалити сепаратистські настрої на Буковині, Закарпатті, Волині. Він сподівається, що спровоковані конфлікти переростуть у громадянську війну. На захоплених землях ворог завдає непоправної шкоди виробництву, руйнує дороги, мости, житло. Фейковими втручаннями в інтернет забруднюють інформаційний простір, до речі, в глобальному масштабі. Здійснюють диверсії у фінансовій та банківсько-кредитній системі, продають свої енергоресурси одним (щоб здобути прихильність) задарма, іншим — за завищеними цінами. Тож не випадково під час російсько-грузинської війни росіянка через телеоб’єктив звернулася до Президента Росії: «Путін, забєрі атсюда своіх звєрьонишей! Мнє стидно, што в моіх жилах тєчьот русская кровь!» Тоді він заспокоївся, а в Україні й надалі безчинствує, бо, крім відомого «…Ла-Ла-Ла», ми не змогли світові одразу ж сказати, хто є хто. Через п’ять років війни деякі депутати спромоглися зачитати нібито Путіну адаптованого листа козацького отамана Сірка до турецького султана.
У московському лігві знавіснілій шовіністичній зграї російська держава дозволила все, навіть божевільні заяви з найвищих державних трибун і церковних амвонів. Пригадаймо хоча б заяву на одному з дискусійних клубів члена Держдуми про те, що з Києвом нічого панькатися, треба кинути одну ядерну бомбочку — й буде все чудово. Незрозуміло, з яких причин оскаженіло виступає проти України віце-спікер Держдуми, син юриста, народжений, як він сам каже, «гдє-то на западє» (м. Костопіль Рівненської області, де його дід мав пилораму). Попри те, що не пам’ятає, де білий світ уперше побачив, він усе-таки намагався відсудити собі меблевий комбінат, який виріс на території колишньої пилорами. В. Жириновський, В. Матвієнко та інші перевертні, які народилися чи мешкали на українській землі, зневажають свою материзну. З усього цього можна було б посміятися, та маємо плакати. Бо, як колись висловлювався Головний отаман військ УНР Симон Петлюра: «Нам не так страшні московські воші, як українські гниди». Українці завжди вирізнялися своєю спостережливістю, обізнаністю, активністю, дієвістю, до речі, як і євреї.
У цьому зв’язку хочу ще раз порушити перед громадськістю актуальне питання національної пам’яті та сказати в ім’я правди: не пропонуйте нам, хлопці, скаламученої за ворожі гроші води, бо змусимо її випити самим… Українці самотужки повертають правду історії, прозрівають і з того черпають силу, міць і переконання.
Богдан АНДРУШКІВ,
завідувач кафедри,
професор Тернопільського національного технічного університету
імені Івана Пулюя,
член НСПУ
для «Урядового кур’єра»