Свідомо організований тоталітарним режимом голод 1932-1933 рр. в Україні призвів до мільйонів безневинних жертв, щонайменше половина із яких були діти – незахищені і безправні. Голодні й фізично виснажені вони болісно помирали, ставали жертвами масових навмисних вбивств, людоїдства…

Голодомор, породжений комуністичним режимом, став одним із найстрашніших і найжорстокіших злочинів проти людства, бо мав на меті винищити значну частину української нації, перервати генетичний зв’язок між поколіннями, а решту – перетворити на безликий, безнаціональний «радянський народ». Не вийшло!

Попри замовчування геноциду українського народу радянською владою, відомості про впровадження штучного голоду в Україні перетнули герметичні кордони «страни совєтов» і були озвучені у «вільному світі» передусім українськими емігрантами, що мешкали в країнах Західної Європи та Північної Америки. Як свідчать документи, що зберігаються у Центральному державному архіві зарубіжної україніки (ЦДАЗУ), представники української діаспори у ці страшні роки приходять першими на допомогу своїм співвітчизникам, створюючи допомогові комітети, фонди з організації допомоги голодуючим українцям, звертаються листами до міжнародних організацій та урядів країн, в яких вони проживали. Серед активних організаторів допомоги голодуючим в Україні чимало дітей українських емігрантів.

В архівних фондах ЦДАЗУ зберігається часопис «Наша Україна» (1934 р.), виданий коштом Українського дитячого притулку в Подебрадах (ЧСР), який закликав допомагати голодним дітям в Україні. Діти української діаспори своїми щирими і безпосередніми зверненнями, малюнками, віршами, листами не лише намагалися привернути увагу до голоду в Україні, виявити свою небайдужість до того, що відбувається в одній з найбільших житниць Європи, але й доводили солідарність українців, їх нерозривний зв’язок з Україною.

Ось спогад 9-річного Олега Зозуленка: «29 жовтня 1933 року ми відзначали День Голоду й смутку. Наші виховательки цілий день не їли і розказували нам, що цей день є присвячений голодним братам і сестрам на Україні, що тисячами – мільйонами вмирають від голоду. Ми хочемо помогти їм у тяжкій годині. Ми їх любимо і співчуваємо їх долі.

Помагайте їм чим хто може, але не запізно!

Ми малі і не можемо заробляти гроші, але ми зібрали між собою ті гроші, що деколи діставали від батьків, або від знайомих. Всього назбірали 10 крон і післали на голодних дітей».

Діти навіть звернулися листом до Голови Ради Ліги Націй, прем’єр-міністра та міністра закордонних справ Норвегії Йогана Людвіга Мовінкеля, з подякою за його увагу до голодової трагедії в Україні. На жаль, питання допомоги голодуючій Україні, що було винесене Йоганом Людвігом Мовінкелем на розгляд Ради Ліги Націй у 1933 р., не було підтримане. «Європа мовчала», вірячи брехливій пропаганді радянської влади про відсутність голоду в Україні.

Лист дітей Українського дитячого притулку в Подебрадах до Прем’єр-міністра та міністра закордонних справ Норвегії Йогана Людвіґа Мовінкеля про голод в Україні. «Наша Україна», Подебради (ЧСР), ч. 2, 1934 р.
ЦДАЗУ, ф. 12, оп. 1, спр. 84, арк.10 зв.

Поворотним моментом у ставленні до трагедії винищення українського народу голодом стала 50-та річниця Голодомору (1983 р.), що скорботно відзначалася за кордоном. Тоді українська діаспора в США, Канаді та Європі не тільки зробила надбанням гласності правду про великий голод в Україні, але й закликала демократичний світ визнати Голодомор в Україні 932–1933 рр. геноцидом.

Документи ЦДАЗУ свідчать про організацію і проведення Світовим Конгресом Українців (СКУ) численних громадсько-політичних акцій із вшанування жертв Голодомору 1932–1933 рр. в Україні, що, зокрема, у 85-ту річницю Голодомору 1932-33 рр. закликають нащадків жертв Голодомору, які проживають по всьому світу, долучитися своїм голосом до належного визнання цього геноциду на міжнародному, національному та місцевому рівнях, щоб запобігти його повторенню в майбутньому.


Віра ФАЗЛЄЄВА,
провідний науковий співробітник відділу
використання інформації документів ЦДАЗУ
для "Урядового кур'єра"