Днями багатьох харківських клієнтів ПриватБанку охопила паніка. Друзі, знайомі, родичі через сарафанне радіо, комунікаційним засобом якого слугував переважно мобільний зв’язок, повідомляли одне одного про зникнення з їхніх банківських карток грошей. Кілька таких дзвінків отримав і я, тож хоч на кредитці було кілька тисяч лише кредитних коштів, а пенсійна картка порожня, вирішив перестрахуватися і як власник Gold-карти зателефонував персональному банкіру.
Звісно ж, мене заспокоїли, мовляв, жодних даних про хакерську атаку чи звернення громадян щодо зникнення грошей немає. Однак тривожні СМС-повідомлення і дзвінки надходили. До того ж від людей, яким цілком довіряю. Одна знайома після застереження від друзів помчала у відділення банку, щоб заблокувати карту, оскільки додзвонитися не змогла. Від працівників відділення дізналася, що з карти списано 5 тисяч гривень. Не встигла. І на всі аргументи, що жодних операцій з картою не проводила і нікому не передавала її даних, отримала лише співчуття й пораду звертатися в поліцію.
Вона розповіла, що у відділенні ПриватБанку на той час товпилося чимало ошуканих людей. Одна пані крізь сльози нарікала, що не знімала цих клятих кредитних грошей із карти, а кредитний ліміт їй без жодних погоджень кілька разів підвищували, і так назбиралося 25 тисяч гривень, які тепер зникли.
Схожих історій можна було почути десятки, і не лише в цьому харківському відділенні, а й в інших областях. Перед клієнтами постала проблема: довести, що вони не передавали третім особам секретних даних банківських карт і не вчиняли жодних дій із власними чи кредитними грошима. А як це зробити, якщо ти вже апріорі призначений на роль цапа-відбувайла?
За твердженням одного нерядового працівника департаменту захисту економіки Національної поліції, який також потрапив під хвилю тихого грабежу, така ситуація могла виникнути лише через просочення інформації із самого банку. Іншими словами, хтось із банківських працівників поцупив частину клієнтської бази і…
До речі, це вже не перший інцидент зі зникненням грошей із карток клієнтів ПриватБанку. Варто лише зайти на відповідні форуми в інтернеті, і змальована картина набере ще темніших відтінків.
Як сказав один з фахівців банківської сфери, ситуація з поверненням украденого дуже невиразна. Це багато нервів, писанини, витраченого часу. Але почасти в цьому чимала провина самих споживачів банківських послуг, які наївно повелися на споживчі кредити. Ними, за його словами, можуть користуватися лише фінансово безграмотні люди. Адже разом із грабіжницькими відсотками існує чимала загроза, схожа до тієї, що звалилася на голови частини клієнтів ПриватБанку.
А як не потрапити в халепу зі споживчими кредитами, якщо ПриватБанк, скажімо, без їх оформлення відмовляє у видачі карти, а Ощадбанк пішов ще далі, поклавши на карти клієнтів кредитні кошти. Без дозволу людей чи навіть інформації про здійснену послугу. На вимоги клієнтів прибрати кредитні гроші — відсилання до центральних відділень, відмови і круглі очі банківських працівників. Позиція банків зрозуміла: споживчі кредити — це гарантований і чималий їхній заробіток. Розрахунок тут безпрограшний. За нинішніх безгрошів’я, цін і тарифів люди скористаються кредитами, розмірковуючи, що з наступної зарплати погасять. А потім — нова гостра сімейна проблема, знову кредитні кошти (бо це ж нібито краще, ніж іти до сусіда позичати).
Так і не помітиш, як ти вже надійно сидиш на банківській кредитній голці, за що треба платити відсотки. А найбільше непорозумінь викликає те, що такі дії притаманні державним банкам. Можливо, наша банківська система і є найбільшим непорозумінням, бо ж де ще, як не в держави, громадянин може шукати захисту від чийогось свавілля, шахрайства, принижень?
Мабуть, має рацію мій знайомий, котрий весь свій набуток зберігає у трилітровій скляній банці. А що, все прозоро, хоч і без процентів, проте й без нахабних ошукувань. Треба подумати…