ОСВІТА
Від школи залежить не лише грамотність громадян, а й моральний стан суспільства
Учора Центр культури і мистецтв Національного авіаційного університету перетворився на своєрідну педагогічну Мекку. Тут відбувся ІІІ Всеукраїнський з’їзд працівників освіти. З усіх куточків країни з’їхалося майже тисяча делегатів. 362 представляли середню школу, 34 — позашкільну освіту, 41— професійно-технічну і майже 200 — вищу.
Серед освітян знайшлося місце й працівникам НАНУ, Академії педагогічних наук, громадських організацій, профспілок. А також Прем’єр-міністрові Миколі Азарову.
Були тут народні депутати, представники Адміністрації Президента, окремих міністерств, відомств, керівництво центральних та місцевих органів влади. Запрошених (разом із колишніми профільними міністрами, ветеранами, вчителями-новаторами) назбиралося понад чотириста осіб, і кожному з них було що послухати і з чого зробити висновки у своїй подальшій роботі.
Демократія відчувалася тут майже у всьому. На вулиці активістам студентського руху ніхто не перешкоджав роздавати агітаційні матеріали з критикою чинного міністра освіти, а на вході до приміщення не було нав’язливо-прискіпливої охорони, традиційної рамки з металошукачем, списків акредитації преси, що стало звичним на заходах за участю вищого керівництва держави.
Кого ми виховуємо?
Сама ж зала справляла таке враження, ніби справді перебуваєш у школі на великій перерві — звуки приємної для слуху музики не могли перекрити гамір поважних делегатів. Натомість це вдалося профільному міністру Дмитру Табачнику, який після офіційних процедур оголосив з’їзд відкритим.
Чекати ж на Прем’єр-міністра довелося не більше півгодини. Він дещо затримався біля могили Невідомого Солдата, де поклав вінки з нагоди річниці визволення України від німецько-фашистських загарбників. Вічний вогонь навіяв Миколі Яновичу доволі важкі думки. «Кого ж ми виховуємо, що деякі представники молоді наважуються смажити яєчню на монументах пам’яті? — з місця в кар’єр розпочав він, ніби висловлюючи претензії всьому педагогічному корпусу. — Невже вам не страшно від цього? А мені страшно й моторошно! Бо це духовний Чорнобиль».
Миколу Азарова турбує загальна тенденція суспільної апатії, що панує серед молодого покоління. Молодь не навчили відрізняти хороше від поганого, добро від зла, загальнолюдські цінності замінили квазіпринадами тощо. От і резюмував Прем’єр, що головне завдання для нашого суспільства, як виявляється, полягає не лише в зростанні економіки (зробити це все ж таки рано чи пізно вдасться), а, насамперед, — у гідному моральному вихованні громадян, шлях до якого може бути в рази довшим.
Пліч-о-пліч зі зростанням економіки, на переконання Прем'єра, має йти і моральне виховання молодого покоління.
Фото Володимира ЗАЇКИ
Економіка тягне соціалку
Коли ж мова зайшла про економіку, вчителі у залі мимохіть перевтілилися на учнів. Те, що ситуація в реальному секторі непроста, зрозуміло багатьом із них. Порівнюючи бюджет країни з бюджетом середньостатистичної української родини, Микола Азаров на простих прикладах намагався переконати делегатів у правильності обраного урядом шляху.
Борги досі обтяжують країну. Домовлятися з Міжнародним валютним фондом таки доведеться. Але не для того, щоб укотре «проїсти» позики. Навпаки, ці кошти потрібні для погашення минулих боргів, і ні на що інше. Тому нагальним завданням уряду є збалансування вимог МВФ (підвищення тарифів на газ і ЖКГ, обмеження видатків тощо) з національними інтересами, які полягають у необхідності прискореного розвитку економіки, чого без збільшення тих таки видатків навряд чи вдасться досягти.
Попри це, загалом ситуацію Микола Азаров змалював як позитивну, що певним чином дає змогу вирішувати й соціальні питання. Саме поступово підвищувати пенсії та заробітні плати, маючи перед собою гіркий досвід сусідньої Білорусі. Там, за словами Прем’єра, на третину підвищили платню бюджетникам, що призвело до девальвації національної валюти та інших гострих проблем в економіці.
Тому вітчизняний уряд робить такі кроки дуже обережно, підвищивши цьогоріч платню вчителям п’ять разів (не плутайте з п’ятикратним). Неоднозначна реакція зали на ці слова нагадала, що у кожного своя правда і своє бачення навколишнього світу — країна ж бо демократична. А профільний міністр підтвердив, що торік середня платня вчителя становила 2180 грн, а нині вже — 2930 грн.
Висновок пролунав такий: що більшими темпами розвиватиметься економіка, то більше зростатиме платня освітян та інших працівників бюджетної сфери. Як мовиться, обнадійливо і перспективно.
Підсумком роботи з’їзду було ухвалення Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012—2021 рр., проекту закону «Про вищу освіту», Державного стандарту базової і повної середньої освіти, а також звернення до Верховної Ради для синхронізації зусиль з оновлення професійної законодавчої бази.
***
Щоб повноцінно підготуватися до зібрання, напередодні Микола Азаров зустрівся з відомими українськими вчителями. Він запевнив, що наступного року уряд придбає близько тисячі шкільних автобусів і повністю розв’яже проблему забезпечення транспортом школярів у регіонах.
Значну увагу влада приділятиме й будівництву якісних доріг у сільській місцевості, без чого програма «Шкільний автобус» приречена на пробуксовування. Буде започатковано й масштабну програму будівництва та реконструкції середніх навчальних закладів, запевнив педагогів Прем’єр-міністр.