Більш як місяць тому на одній з конференцій, яку було присвячено розвитку стартапів в Україні, почув про шалений розвиток екологічного та «зеленого» туризму у, здавалося б, досить не туристському Савранському районі Одеської області. Туди, за словами чиновників облдержадміністрації, щороку приїжджають майже 17 тисяч туристів. Цифра, як бачимо, чималенька. Та й грошей туристи мають залишати тут чимало. Принаймні для невеликого району їх вистачить, щоб розв’язати чимало економічних та соціальних проблем.
Чим так бере туристів та екскурсантів Савранщина? 2017 року в Одеській обласній державній адміністрації порахували, що нові маршрути районом, а також місця відпочинку, яких чимало, спонукатимуть до створення 1,5 тисячі робочих місць. Для району ця цифра вагома.
Ще з минулого року існує туристський маршрут «Грибна рапсодія», а також не менш популярний тур «Сім святинь півночі Одеської області». Екскурсанти залюбки знайомляться з неповторними принадами Савранщини — цілющими джерелами Пресвятої Богородиці в селах Йосипівка та Концеба. Савранщина межує з Південним Бугом, який тут дуже мальовничий.
Керівники району та місцеві бізнесмени просто-таки молодці. У Саврані побудовано сучасні готелі, чимало кафе і ресторанів. Судячи з відгуків туристів, які зупинялися або вечеряли там, їм усе дуже подобається.
Я подумав: «Якщо такий віддалений шматочок Одещини знаходить і робить усе, щоб показати українцям привабливі місця, то це може зробити будь-який район нашої країни — аби було бажання».
Чи багато місць, які потенційно можуть принадити українських чи закордонних туристів? Одразу пригадався Актівський каньйон — чудове місце в Миколаївській області, де річка Мертвовод торує шлях гранітними ґрунтами, врізаючись у мільярдорічні породи на глибину 50 метрів. Я був там минулого літа. Звісно, це не Великий каньйон в Америці, проте, опинившись у цьому місці (бажано влітку чи у травні), бачиш дивовижну картину — річка залишила на обох берегах великі красиві скелі. Є такі місця, де можна спустися до берега, відчути себе малим в оточенні величезних шматків граніту. Тут і думається, і дихається інакше — наче потрапив на мільйони років назад. До речі, і гідам є про що розповісти, адже ці ріку й каньйон згадував ще батько грецької історії Геродот. І тут, за свідченнями фахівців, була одна зі столиць Скіфського царства. Адже скіфи — це наші предки. Багато кому буде цікаво тут побувати і почути давні історії.
Прикро, що мало хто розуміє: Актівський каньйон може стати туристською Меккою не лише Миколаївщини, а й всієї України. І хоч сюди заїжджають туристські групи з Києва та інших великих міст нашої країни, програми розвитку туризму для цієї пам’ятки природи немає.
Пригадалася мені й рідна улюблена Кіровоградщина. У радянські часи краєзнавці казали, що цю область не можна вважати туристичною. Проте нині так ніхто не думає. Яскравий приклад цього — чудовий дендропарк у місті Кропивницький, де щовесни та щоліта висаджують більш як мільйон тюльпанів різних видів та кольорів. Видовище неймовірно красиве. Сюди приїздять з усіх куточків України, бачив я російських і молдовських туристів. Думаю, такий красень-парк припаде до вподоби польським і німецьким туристам, треба лише цього захотіти.
На Кіровоградщині у так званому Чорному лісі є загадкове озеро Берестувате, глибину якого ніяк не можуть виміряти (закінчується все на відмітці 330 метрів). Саме озеро лежить у мальовничому лісі серед безлічі рослин-ендеміків (рослини, які можна побачити тут, зазвичай ростуть у зоні тайги, тобто набагато північніше за Кіровоградщину). Подейкують, що це місце аномальних явищ, дуже загадкове. Думаю, туристам було б дуже цікаво заїхати в цей куточок природи, послухати неупередженого гіда, якому є що розказати і чим здивувати.
І таких місць чимало в кожній українській області. А це за умови розвитку туристичної інфраструктури дасть нові робочі місця людям та неабиякі поповнення до місцевих бюджетів. Ми просто ще не навчилися використовувати свій туристичний потенціал. Приміром, у Великій Британії за часів правління прем’єра Маргарет Тетчер було закрито нерентабельні вуглевидобувні шахти, спритні бізнесмени скористалися порожнинами та покинутими шурфами. Вони набудували там готелів і музеїв. І всі вони дають роботу людям і чималі податкові відрахування до місцевих скарбниць.
Тож і ми, українці, використовуймо всі рукотворні й нерукотворні чудові пам’ятки природи, перетворюймо їх на об’єкти всенародної уваги й любові. Тоді матимемо від цього неабиякий економічний зиск. А нам є що показати.