Юрій ВИШНЕВСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»
Микола ПЕТРУШЕНКО,
«Урядовий кур’єр»
Укладати карти місцевості, як відомо, люди навчилися ще кілька тисячоліть тому. Ці мапи дають змогу відповісти на численні запитання, до яких зокрема належить і поняття «історичні землі». Його актуальність для нас незаперечна хоча б у тому, що поряд з Україною розташована держава Росія, яка з давніх-давен цікавиться сусідськими землями, називаючи їх своїми. Нині російські ЗМІ, а за ними і значна частина росіян, дедалі частіше промовляють мантру «Все навколо наше!».
З’ясувати, що кому належить, допомагають історичні карти. Серія тематичних довідникових видань, що має назву «Країна єдина», яку щойно випустило у світ Державне науково-виробниче підприємство «Картографія», складається з чотирьох видань: «Україна. Материк і півострів», «Україна. Народ і територія», «Україна. Національний склад населення», «Україна і світ. Привабливість територій». Карти містять тексти, діаграми, графіки, які доповнюють картографічний зміст. Оперуючи зібраною там інформацією, кожен громадянин сам зможе розібратись, що в інформаційному просторі правда, а що — міф.
Наочна історія України
У кожному протистоянні важлива ініціатива, активна, а не пасивна позиція. Саме таку мають працівники державного науково-редакційного підприємства «Картографія». Події, що відбуваються в Україні, — цинічна інтервенція та подальша анексія Криму Росією, її інформаційно-брехлива війна, військові, політичні та соціальні протистояння в Одесі, Харкові та на Донбасі — поставили перед ними запитання: «А що можемо ми зробити для зміцнення ролі держави?». Тож вони започаткували серію тематичних довідкових карт «Країна єдина».
Перше видання «Україна. Материк і півострів» складається з 8 спеціально створених для цієї серії карт та 4 німецьких і французьких карт-репродукцій 1918—1919 років. На них показано історичні події від розселення слов’янських племен у V ст. до сьогодення. Розглянуто зв’язки поміж Київською Руссю та Кримом; козацькі походи на Крим у XVII ст.; спільну долю Запорозької Січі та Кримського ханату, які виявилися беззахисними перед загрозою поглинання Російською імперією, належність території Криму до Таврійської губернії; час існування Радянської соціалістичної республіки Таврида; період після Другої світової війни, коли Кримську область було введено до складу УРСР для її розбудови та розвитку; анексію Автономної Республіки Крим Росією у 2014 році.
Друга карта «Україна. Народ і територія» відображає основні історичні віхи формування української нації та зміни її етнічної території, одвічні та колонізовані українські землі, райони розселення інших народів України. Видання складається з 12 карт, що охоплюють період від IV століття — доби Великого переселення народів — до XXI століття. Ці карти розкривають теми початку етногенезу та початку формування етнічної території українців за доби Київської Русі, зменшення цієї території в XIII—XVI ст. через часті набіги татар, освоєння нового етнографічного регіону Слобідська Україна, колишніх володінь Османської імперії та Кримського ханату — Дикого поля, зменшення кількості українців внаслідок еміграції, воєн, Голодомору, адміністративно-політичних реформ радянської доби.
Третя карта «Україна. Національний склад населення» містить картографічне свідчення формування української нації протягом століть. На 6 етнографічних картах відображено розселення корінних народів та етносів, що понад 100 років проживали на території нашої держави. Наведено етнографічні карти, створені на початку ХХ ст. в Німеччині, Чехії, Польщі, на яких розселення українців показано в межах етнічної території. Діаграми та графіки, що доповнюють карти, відображають, як змінювався національний склад населення України за даними офіційних переписів 1900, 1926, 1959, 1970, 1979, 1989, 2001 років, що були проведені в Австро-Угорщині, Польщі, Російській імперії, СРСР та Україні.
Презентуючи серію, директор видавництва Ростислав Сосса наголошував на необхідності її поширення серед населення. Для цього зробили все можливе, щоб здешевити видання. Проте наклад становить лише три тисячі примірників.
— Шукаємо спонсорів, щоб допомогли забезпечити картами, — сказав Ростислав Сосса, — всі школи.
І це, однозначно, турбота не лише видавців та науковців. Створено справді унікальний інноваційний продукт, який правдиво висвітлює історію. Щоб використовувати його в інформаційному протистоянні, зібрані там факти мають знати всі. Колектив видавців свій патріотизм засвідчив конкретним внеском у захист держави. Їхній приклад мають наслідувати ті, хто може допомогти видрукувати карти масовим тиражем і не лише українською мовою.
АВТОРИТЕТНО
Валерій СМОЛІЙ,
директор Інституту історії НАН, академік:
— Зроблене працівниками «Картографії» — інноваційний продукт. Коли я вивчав карти, наочно побачив історію нашої держави. Фахівцям вдалося у формі карт передати її істинну суть. Ця серія повинна бути в кожній українській сім’ї.
Леонід РУДЕНКО,
директор Інституту географії НАН:
— Ми програвали в інформаційному протистоянні. Просторова інформація, яку містить видана серія, допоможе донести до всіх історичну правду. Вона стане опорою для тих, хто бореться з маніпулюванням історії. Видання слід обов’язково перекласти англійською мовою.
КРІЗЬ ЧАС
Хто кому більше винен?
Віктор ВИШНЕВСЬКИЙ,
доктор географічних наук
для «Урядового кур’єра»
Поміж іншим, увагу картографів не оминув і Крим. Тож одна з карт серії має назву «Материк і півострів».
Ті, хто хоч трохи цікавиться історією, мають знати про давні зв’язки Київської Русі та Криму. Так, Київський князь Володимир прийняв хрещення й одружився на сестрі візантійського імператора не будь-де, а в Корсуні, що більш відомий як Херсонес. Певний час київським князям навіть належали обидва береги Керченської протоки.
Згодом Крим випав зі сфери впливу Київської Русі, але достеменно відомо, що не став російським. Історичні карти показують, що тисячу років тому такої держави не було і на місці її нинішньої центральної частини проживали напівдикі племена народів, що мали назви мокша, меря, мордва. Вивести той люд з напівдикого стану частково вдалося саме київським дружинникам. Що ж до Криму, то згодом його було включено до Золотої Орди, а потім Кримського ханату. Останній періодично ставав союзником козацької держави. Приєднання Криму до Росії відбулося 1783 року, за часів Катерини II.
А тепер про землі на сході України, які за російською версією також «споконвіку є російськими». Є дві правди, про які потрібно сказати. Перша: ці землі справді тривалий час належали Російській імперії. Але є й друга правда, яка полягає в тому, що землі на сході України з давніх-давен населяли українці. Про останнє свідчать не лише вітчизняні карти, а й ті, що укладені в інших країнах. Кілька таких карт вміщено в частину серії, що має назву «Народ і територія». Показовою є зокрема «Етнографічна карта слов’янства», видана 1912 року у Празі. На ній добре видно, що землі, населені українцями, на сході сягають Дону й охоплюють частину Кубані.
Те саме показує карта «Землі і народи Європи», видана в Берліні 1917 року. Територію, де переважають українці, тут показано навіть більшою — аж до Кавказу. Очевидним є й переважання українського населення над російським у Донецькій та Луганській областях. Це показують усі без винятку переписи населення, зокрема проведені ще за часів СРСР. Ці дані вміщено в серію карт «Національний склад населення».
Годі й говорити, що якраз національний склад, а саме переважання якоїсь частини населення над іншою, є вирішальним чинником розташування державних кордонів. У цьому разі згадаймо так звану Лінію Керзона, запропоновану англійцем Керзоном як межу проживання українців і поляків.
Звісно, той, хто має більше сили, прагне посунути кордон у бажаний бік. У такий спосіб до складу Росії увійшла вся Кубань і землі біля Дону. Мимоволі напрошується запитання: хто кому більше винен? І чи відповідає площа Криму, що був переданий Україні в 1954 році, тій, яку раніше відхопила собі Росія на сході України?