Ставлення до власного тіла залежить від виховання, освіти, звичок. Одне слово, у всіх воно різне. Як же тоді людина повинна сприймати тіла інших? Тут кількість відповідей буде розмаїтою настільки, скількох людей ви опитаєте. У ступор співрозмовника можна загнати лише невеличким уточненням: коли це тіло, скажімо так, геть чуже і не зовсім живе, або, точніше, — зовсім неживе.
Таке відчуття роздвоєння особистості не полишало після докладного ознайомлення з виставкою «Таємниці тіла», яка свого часу набула широкого розголосу в Європі. На однозначне сприйняття ідеї авторів експозиції та експонатів у глядачів різних вікових категорій розраховувати просто не доводиться. Воно й не дивно, адже досі побачити щось подібне більшості співгромадян, певен, не доводилося. Окрім хіба що вузького кола лікарів хірургічного спрямування.
Щиро кажучи, кожного з нас свого часу обсідали думки (і автор тут не виняток) на кшталт: як же я влаштований, як у мені тече кров, як скорочуються м’язи, що відбувається з внутрішніми органами під час різних хвороб тощо? Підручники з біології таку цікавість не задовольняли, а перспектива відвідання анатомічного відділення чи моргу спричиняла моторошні дрижаки.
Утім, послухавши розповіді авторитетних українських хірургів, які доклали руку, аби ми з вами ще за життя мали змогу зануритися у таємничий світ смерті (прошу не лякатися, бо трупів у класичному розумінні тут ніхто не показує), упередженість змінилася цікавістю і навіть певною бравадою.
З одного боку, метод пластинації — коли воду й жир у тканинах замінюють на силікон, а також сама ідея публічних демонстрацій подальших витворів викликає у декого відразу, обурення, гидування. З іншого — парадокс у тому, що більшість відвідувачів переборюють власні комплекси і… роблять крок назустріч розширенню власного світогляду, а, можливо, й докорінній зміні способу життя.
Ви не лікар, але хочете побачити наслідки куріння, алкоголізму, онкологічних захворювань різних органів? Будь ласка. Все наочно, відверто й зрозуміло. З чого починається життя — побачите на прикладі розвитку людського ембріона від чотирьох тижнів до логічного завершення вагітності. Із чого складається скелет, нервова, кровоносна, серцево-судинна системи всього організму — все в кольорі. Так само й кожного окремого органу. У медицині таке називається безликим терміном «препарат». Але ж колись вони були людьми, мали власне обличчя, думки, бажання… Від усвідомлення цього мурашки таки пробігають по спині.
Попри все, страшного — нічого, лише цікавість і завороженість: наскільки точно, витончено і водночас утаємничено від сторонніх очей природа влаштувала людський організм, конкурувати з яким ніколи не зможе будь-який технічний витвір. Те, що завжди було приховано від кожного з нас, відкривається з відвертою оголеністю: від найменшої кісточки до верхнього шару епітелію.
Запевнення фахівців у тому, що виставку не варто порівнювати з анатомічною, переважно справдилися. Побачити людину очима хірурга, просвітити маси — таке головне завдання ставили перед собою організатори. Вони навіть не обмежують вік потенційних відвідувачів, із чим все ж таки погодиться не кожен. Бо ж реакція на побачене вразливої чи слабкодухої людини може бути надто неочікуваною.
Щоправда, жодної карети «швидкої допомоги» поблизу НСК «Олімпійський», де це видовище триватиме до 23 грудня, автор не помітив. Хоч партнером експозиції й виступає одна з найвідоміших приватних клінік столиці. «У нашому житті є речі набагато страшніші», — відповів її директор на моє запитання про неоднозначність сприйняття «препаратів».
Утім, чи проводити подібну просвітницьку роботу зі своїм восьмирічним сином-третьокласником, я ще остаточно не вирішив.