Питання євроатлантичної інтеграції України останнім часом стало одним з найбільш обговорюваних у суспільстві. Українська влада прагне пришвидшити цей процес, тому активно працює над адаптацією законодавства та вдосконаленням армії відповідно до стандартів Північноатлантичного альянсу, а також готується до липневого саміту НАТО у Вільнюсі.
Укрінформ поговорив із заступником голови Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки, головою української делегації в Парламентській асамблеї НАТО Єгором ЧЕРНЄВИМ про підготовку до вільнюського саміту, роботу над євроатлантичною інтеграцією в межах ПА НАТО, адаптацію українського законодавства до нормативно-правових актів Північноатлантичного альянсу та процес імплементації стандартів НАТО в роботу Збройних сил України.
— Питання євроатлантичної інтеграції України нині одне з найважливіших на порядку денному українського політикуму. Вочевидь, ви часто комунікуєте із представниками держав-членів Північноатлантичного альянсу, зокрема в межах Парламентської асамблеї НАТО. Які думки вони висловлюють щодо інтеграції України?
— Почну з того, що позиції наших партнерів істотно змінилися після 24 лютого 2022 року. До повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну частина світової спільноти підтримувала наші євроатлантичні прагнення, а частина була налаштована скептично. Зараз я не можу сказати, що залишилися скептики щодо вступу України в НАТО.
Є різне бачення того, як і коли країни-члени хочуть бачити нас у складі Альянсу. Наприклад, наші найближчі сусіди — країни Балтії, Польща, Чехія хочуть бачити Україну в НАТО вже зараз. Однак деякі країни Центральної Європи вважають, що спочатку на території Української держави має закінчитися війна.
Як на мене, зараз уже питання полягає не в тому, чи буде Україна в НАТО, а коли і як буде. У цьому позиції країн різняться. Однак ніхто не сумнівається, що Україна посилить НАТО і стане кордоном між західним та варварським світами.
— Можете назвати основні перепони, які перешкоджають євроатлантичній інтеграції України?
— Північноатлантичний альянс — це військово-політичний блок. Нині питання нашого членства розглядають не стільки у військовій, скільки в політичній площині, тобто Україна потребує політичного рішення і політичної волі країн-членів.
Чи потрібно Україні й надалі адаптувати свої стандарти до стандартів НАТО? Так, потрібно. Чи необхідно нам ще щось реформувати? Так, звісно. Проте це не основна причина неготовності країн-членів ухвалити рішення щодо членства Української держави. Одна з головних причин — різне бачення термінів та умов нашої євроатлантичної інтеграції.
Вважаю, що Україна за виконанням стандартів НАТО приблизно на одному рівні із середньою країною-членом, тому має право претендувати на членство в Альянсі вже зараз. На сьогодні технічних, правових чи якихось інших перепон немає. Потрібна лише політична воля та консенсус усіх країн-членів НАТО.
— Розкажіть про конкретні кроки для євроатлантичної інтеграції, які Україна виконує в межах Парламентської асамблеї НАТО.
— Парламентська асамблея НАТО — не складова НАТО як структури. Це дорадчий орган, який складається з делегацій парламентів країн-членів Альянсу та партнерів. Цей орган може щось досліджувати, рекомендувати, але напряму не впливає на рішення про прийняття країни.
Однак робота на цьому рівні також важлива, адже фінальні рішення щодо прийняття країни до НАТО все-таки ратифікують парламенти країн-членів після запрошення від штаб-квартири Альянсу. Крім того, в демократичних країнах парламенти формують політику для урядів, які ухвалюють рішення. Тому, працюючи з делегаціями інших парламентів, ми намагаємося впливати на рішення урядів країн-членів НАТО про подальше євроатлантичне просування України.
— Як відомо, саміт НАТО відбудеться у Вільнюсі 11—12 липня. Як на ньому буде представлено Україну? Розкажіть про підготовку до цього заходу.
— Сподіваюся, що Українську державу буде представлено на найвищому рівні, тобто Президентом. Він уже підтвердив свою присутність на саміті, але, на мою думку, це залежатиме від ситуації у країні.
Як готуємося до цього заходу? Наше завдання — максимально адвокатувати своє бачення місця України у фінальному комюніке саміту. У ньому має бути чітке запевнення партнерів, що Україна стане членом НАТО, коли це дозволятимуть безпекові умови. Ми прагнемо, щоб після перемоги Україна якомога швидше стала членом Альянсу.
Нині на рівні парламентів, зокрема в межах Парламентської асамблеї НАТО, доносимо партнерам це прагнення, щоб вони передавали його урядам своїх країн. Сподіваюся, що це вплине на фінальне рішення Вільнюського саміту.
Працюємо у форматі двосторонніх зустрічей з різними парламентами. Нещодавно українська делегація побувала у Сполучених Штатах Америки, у Вашингтоні, де відбувалися зустрічі з конгресменами. Американці підтримали нашу позицію щодо бажаних підсумків саміту.
— Більшість українських посадовців, зокрема вище військово-політичне керівництво, наполягають, що на Вільнюському саміті має бути ухвалено політичне рішення щодо графіка вступу України в НАТО. На вашу думку, наскільки це реалістично?
— Після 24 лютого 2022 року всім стало зрозуміло, що немає нічого неможливого. Скільки кардинальних змін у світовій політиці відбулося впродовж цього року, які раніше здавалися неможливими? Переконаний, що все можливо. Ми просимо максимум і робитимемо все, щоб цей максимум отримати.
— Якої процедури євроатлантичної інтеграції прагне Україна? Можливо, перейматимемо досвід Фінляндії?
— До повномасштабного вторгнення нашою великою метою було отримання Плану дій щодо членства (ПДЧ) як передостаннього етапу перед вступом у НАТО. Зараз ми говоримо, що Україна не потребує ПДЧ і її можна прийняти в Альянс так, як Фінляндію. У такому разі не потрібно буде витрачати роки на бюрократичні процедури. Однак Україна не відмовляється від тієї домашньої роботи, яку потрібно виконати на шляху до НАТО. Ми вже її виконуємо.
— Зрозуміло, що євроатлантична інтеграція потребує адаптації національного законодавства до стандартів НАТО. Які сектори українського законодавства потребують цього найбільше?
— Північноатлантичний альянс має певні принципи і стандарти. Стандарти НАТО — це більше технічні умови, які слід упровадити на рівні підзаконних актів. Вони переважно військові, тому їх впроваджують на рівні Міністерства оборони. Цей процес триває постійно.
Принципи НАТО — це фактично загальні підходи до того, як має бути побудовано модель держави, щоб вона могла співпрацювати з іншими членами Альянсу. Наприклад, принципи цивільно-демократичного контролю над галуззю оборони та національної безпеки. Україна вже дотримується їх: у нас цивільний міністр оборони, посилений парламентський контроль над галуззю безпеки та оборони.
Україна має відповідати принципам демократії, свободи слова. Судова система має бути без корупції. І безпосередньо рівень корупції має бути значно знижений. Це комплекс реформ, який уже впроваджуємо.
На початку кожного року ми підписуємо зі штаб-квартирою НАТО документ, у якому йдеться про те, що необхідно зробити. Відповідно наприкінці кожного року аналізуємо, що зроблено, і підписуємо документ про підтвердження виконання певних процедур. Конкретного списку вимог від штаб-квартири НАТО немає, але розуміємо, що потрібно працювати над національним законодавством в усіх галузях. До речі, ці критерії перетинаються з вимогами, необхідними для членства в Європейському Союзі. Тобто крокуючи до Європейського Союзу, ми паралельно крокуємо до НАТО.
— Як оцінюєте поточні зусилля Верховної Ради для адаптації українського законодавства до нормативно-правових актів НАТО?
— Такі документи постійно ухвалюють. Це можуть бути досить невеликі, на перший погляд, зміни в законодавстві, наприклад, щодо перерозподілу функцій між Генеральним штабом та Міністерством оборони, але це також про принципи та стандарти НАТО. Це також можуть бути великі реформи, серед іншого реформа Служби безпеки України, яку ще не затверджено, але вже напрацьовано. Відповідний законопроєкт ухвалено в першому читанні. До другого читання його також допрацьовано. Сподіваюся, що Верховна Рада найближчим часом його ухвалить, адже одна з основних вимог партнерів — щоб спецслужба виконувала виключно антитерористичні та контррозвідувальні функції. Мета реформи — позбавити СБУ не властивих їй функцій розслідування економічних або корупційних злочинів, бо в нас для цього є інші органи.
Для наближення до стандартів НАТО маємо ухвалити законопроєкт про державну таємницю. Нині класифікація таємної інформації в Україні відбувається якщо не за радянськими, то за пострадянськими стандартами. Нам потрібно впроваджувати зміни у цю сферу за прикладом НАТО, де є конкретна градація документів за ступенем секретності. Проєкт закону вже розроблено, він дасть змогу імплементувати нову модель функціонування системи державноі таємниці, а також гармонізувати законодавство в ціи сфері до вимог стандартів безпеки НАТО та Євросоюзу. У законопроєкті передбачено перехід на чотириступеневу систему контролю доступу до інформаціі, створення державної системи охорони секретноі інформаціі, створення національного органу безпеки, врегулювання иого функціонування.
Це не просто перехід на якісь інші стандарти. Це захист інформації, правила роботи з нею та правила обміну нею. Без цих змін ми не зможемо обмінюватися секретними даними з партнерами, а це означає, що не зможемо бути взаємосумісними на 100%.
До речі, представники країн-партнерів, зокрема Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг, наголошують, що попри війну Україна реформується і реформуватиметься надалі. Процес адаптації українського законодавства до стандартів НАТО триває постійно.
— Які труднощі виникають на цьому шляху? Як їх можна подолати?
— У питаннях європейської та євроатлантичної інтеграції парламент має єдину позицію. Як правило, всі необхідні законопроєкти ухвалюють більшістю голосів. Ми рухаємося значними кроками.
Так зване домашнє завдання щодо євроатлантичної інтеграції виконуємо швидше і легше, ніж партнери ухвалюють рішення. Ми всі розуміємо, що адаптація законодавства до стандартів НАТО потрібна передусім самій Україні, тому особливих перепон не виникає, це лише питання часу. Складніше переконувати партнерів у тому, що Україна має якнайшвидше отримати запрошення до НАТО, а потім і членство.
— Що стосується адаптації Збройних сил України до стандартів Північноатлантичного альянсу. Які практичні приклади успішної реалізації стандартів НАТО вже існують в українській армії?
— Одна з найновіших складових Збройних сил України — Сили спеціальних операцій. Їх повністю побудовано за принципами і стандартами НАТО. Інші роди військ частково відповідають цим стандартам.
У нас уже імплементовано стандарти, пов’язані з військовими званнями, обміном даних, озброєнням. Ми перейшли на звання НАТО кілька років тому. Також розподілили повноваження між Міністерством оборони та Генштабом. Не скажу, що ми близькі до завершення адаптації ЗСУ до стандартів Альянсу, але цей процес триває постійно.
Тепер переходимо на стандарти НАТО у тренуванні військових. Вони тренуються батальйонами, а іноді цілими бригадами за кордоном: у Польщі, Великій Британії, США, Канаді, інших країнах. Ми досить швидкими темпами переходимо на озброєння західного зразка, що відповідає стандартам Альянсу. Вважаю, що нині Україна за критеріями і стандартами армії переважає більшість країн Альянсу.
— Які кроки влада планує зробити для забезпечення фінансування ресурсів, необхідних для адаптації української армії до стандартів Альянсу?
— 60% бюджету спрямовано на армію. Левова частка цих грошей іде на зарплати військових, їхнє забезпечення, озброєння, боєкомплекти. Але попри війну ми реформуємося і поступово переходимо на стандарти НАТО. Окремі стандарти потребують додаткового фінансування, інші — змін усередині Збройних сил або Міністерства оборони. Думаю, що впораємося власними силами, без допомоги від міжнародних партнерів.
Маємо досить велике домашнє завдання, пов’язане з виходом до моря, тобто необхідно створити власний флот, щоб виконувати функції патрулювання, гарантування безпеки в Чорному й Азовському морях. Якщо країни-члени НАТО бачать нас як одного з учасників цього безпекового процесу, звісно, нам потрібні будуть додаткові гроші на будівництво флоту. Але це вже питання післявоєнного майбутнього.
— Наостанок прошу вас спрогнозувати подальшу повоєнну архітектуру безпеки в євроатлантичному регіоні.
— Війна в Україні — це не війна росії з Україною, а війна авторитарного світу з демократією. Програш у ній коштуватиме нашим партнерам дуже дорого. Фактично це означатиме, що кордони країн можна переглядати, а авторитарні країни посиляться і витіснятимуть демократичні зі світової арени. Можемо уявити, до якого хаосу це призведе. Саме тому країни допомагають нам виграти в цій війні.
І якщо ми не поставимо крапку в цій війні членством України в НАТО, вона може повторитися. На жаль, маємо майже 400 років спільної неприємної історії з російською імперією, срср, російською федерацією. І ця історія підтверджує, що загарбник не змінюється. Це агресивний сусід, який постійно намагатиметься нападати на близькі країни. Єдиний варіант цьому запобігти — взяти Україну в НАТО.
У Європі не може залишитися сірих зон. Має бути конкретний поділ між західним та варварським світом. Україна може і стане тим кордоном, щитом захисту Європи і євроатлантичної спільноти від росіян. Ми довели, що можемо їх зупинити. Це означає, що членство України посилить Альянс, а не призведе до нових загроз.
Одна з причин, чому окремі країни вагаються щодо надання Україні членства, — думки, що це може призвести до війни на території країн НАТО. Це нонсенс, тому що росія чітко розуміє свої можливості та можливості Північноатлантичного альянсу. Вони точно не перетнуть кордон НАТО.
Ми намагаємося донести партнерам, що для того, аби гарантувати безпеку в майбутньому, потрібно переглянути чинну архітектуру безпеки в євроатлантичній спільноті, залучивши туди Україну як одного з основних гарантів безпеки у Східній Європі.
Марина ШИКАРЕНКО,
Укрінформ, Київ
(Надруковано зі скороченнями)