Третя едиція етнокінофесту «ОКО» пройшла цьогоріч усупереч війні під офіційним гаслом «Святкуй життя!» і завдяки підтримці престижного міжнародного Camerimage Festival, який проходив вже втридцяте.
Міжнародний кінофест родом з України показав широкому представництву іноземної кіноспільноти 34 стрічки: вісім повнометражних і 16 короткометражних конкурсних фільмів з 22 країн, а також десять фільмів-спецпоказів українського кіно.
Цього року оргкомітет отримав рекордну 1171 заявку зі 104 країн. На показах кінофесту з унікальним форматом етнографічного й антропологічного документального кіно в залі можна було бачити здебільшого фестивального глядача, мабуть, з усіх частин нашої планети, як і самі фільми «ОКО», що розповідали про ці незбагнені світи.
Засновниця, директорка і продюсерка форуму Тетяна Станєва та програмна директорка Олена Рубашевська вперше на кінофестивалі приймали майже всіх режисерів чи продюсерів (навіть з далекої Бразилії), які з’їхалися в середньовічний і немов створений для фестивалів Торунь. Уперше, адже «ОКО» пощастило народитися в рік початку пандемії, а на триріччя гримнула війна.
Член журі Себастьян Майсторович з Австрії, експерт із цифрової історії й співзасновник громадської ініціативи Save Ukrainian Heritage Online — SUCHO, яка підтримує цифрове збереження української культурної спадщини, поділився висновками щодо «ОКО»: «Протягом останнього тижня ми дізналися про величезні виклики, які ви, українці, подолали, щоб цей фестиваль відбувся. Пристрасть і любов до людей, культури та кіно, які ви демонструєте нам щодня на тлі війни й агресії, перетворили цей фестиваль на свято життя. Думаю, що можу говорити від імені всіх кінематографістів, глядачів і членів журі: ми відчуваємо привілей і честь, що ви запросили нас святкувати життя разом з вами. Однак навіть святкуючи його тут, знаємо, що життя складне і багатовимірне. Підбірка фільмів, яку ми як члени журі мали честь оцінювати на цьому фестивалі, охопила усі виміри того, що означає бути людиною. Пристрасть і любов, сім’я і громада, спадщина і гордість, але також горе і втрати, самотність та ізоляція, руйнування і несправедливість. Усі фільми конкурсу в унікальний спосіб розповідали про те, як люди щодня долають ці складнощі життя через свої громади, оточення і самих себе».
Переможцем конкурсу повного метра став фільм «Я — Шансе» бельгійського режисера Марка-Анрі Вайнберга. Член журі повнометражного конкурсу режисер і сценарист Арнольд ван Брюгген з Нідерландів прокоментував це рішення: «Це був ще один тиждень війни в Україні, страшний тиждень з безперервними ракетними обстрілами, але «ОКО» перебувало тут зі своєю місією: наша культура — це наша зброя. Ми переглянули вісім повнометражних фільмів у конкурсі, й це була справжня подорож. Що ми побачили?
Величезну самовіддачу документалістів, які занурюються у світ, культуру, субкультуру, а іноді витрачають десятиріччя життя на документування, щоб розповісти людські історії, перенести щоденні виклики або майже нечувані місця та конфлікти в наш кінематограф. Є багато причин, чому ми визначилися з остаточним переможцем: документальна якість роботи, ритм монтажу, кінематографічність, близькість до своїх героїв. Але для журі було важливим об’єктивне ставлення до війни в Україні. Поза конкурсом ми побачили неймовірний український фільм «Терикони» Тараса Томенка — документальну стрічку, зняту в тоді сірій зоні Донбасу. Це історія про життя дітей, чия культура стала жертвою агресивної колоніальної імперії, яку ми всі дуже добре знаємо. І ось ці діти гралися і жили на руїнах міста і свого зруйнованого життя. Це те, що ми побачили і в призерові — неймовірно сильній історії з Африки».
Переможцем конкурсу короткометражних фільмів стала 22-хвилинна стрічка «Дівчина-кочівниця» іранської режисерки Рухолли Акбарі.
«Обрати одного переможця з такої скарбниці стрічок було неймовірно складно, — розповідає член журі Себастьян Майсторович. — Тому ми вирішили, що, крім фільму-переможця, відзначимо ще два фільми спеціальними номінаціями. Першу спеціальну відзнаку ми присудили стрічці «Зірка полину» української режисерки Аделіни Борець, який продемонстрував силу коріння та наслідки його знищення. Завдяки йому ми дізналися, що означає втратити не тільки свій дім і громаду, а навіть ґрунт. Другим відзначеним фільмом стала стрічка режисера із Франції Вільмарка Вала про Гаїті «Хоробра».
Переможці отримали грошову винагороду обсягом 40 000 гривень за найкращий повнометражний фільм та 20 000 гривень — за короткометражний.