Цей випадок засмутив не одного жителя Середнього, що в Ужгородському районі, а багатьох позбавив шматка хліба: у селищі за один день згоріло майже 100 гектарів виноградників! Це ті лози, з урожаю яких виготовляли знамениті на весь колишній Союз вина — «Середнянське», «Променисте», «Рислінг»... Нині їх теж виготовляють, хоч і значно менше. Хіба може бути інакше, якщо дозволяти таке!.. В якійсь із виноробних країн те, що сталося в закарпатському селищі, порівняли б із терактом або нанесенням особливої шкоди на державному рівні. В нашому ж випадку їх пов’язують із «необізнаністю населення» та «необережним поводженням із вогнем».
У другій половині березня та в першій — квітня закарпатців охоплює сверблячка спалювати все те, що залишилося від минулого року. Залишилося, звісно, те, що вони не змогли чи не захотіли прибрати. А в який спосіб можна зробити це тепер? Звичайно ж, спалити. Хай усе згорить у вогні!
Якщо це не обгороджене обійстя, а відкрите поле, вільний шмат землі при березі чи узбіччя дороги, то на нього завжди знаходиться палій. Ось так і землі з пошерхлою сухуватою травою, які ще не відійшли від зимової сплячки, перетворюються в омертвілі згарища.
З настанням сутінків за стіною вогню, який наступає фронтом у кількасот метрів і його видно здалеку, мені ввижаються чорти і басурмани. Котра рослинність виживе — хай буде щаслива, а котра ні — така її доля. Злі сили знай втішаються з бездумних людей: своїми руками влаштовують пекло, причому воно буде нагадувати про себе ще довго. Доти, доки обгоріле коріння не народить свіжі зелені паростки і не виб’є їх навзамін відмерлих у вогні.
Багато хто з людей щиро вірить у чудодійну силу полум’я, оновлення рослинності в ньому. Мовляв, знищуються бур’яни, кращою буде майбутня трава. Та ба, біологи не підтверджують життєдайності вогню. Навпаки, кажуть, вигорає коренева система рослин, а також верхній, найродючіший шар грунту, так званий гумус. Якби вогонь був потрібний природі, то вона сама б улаштувала для себе щось на зразок самогубства перед тим, як знову повернутися до життя після зими. Та за мільйони років природний механізм чогось подібного не створив.
В області через спалювання сухої трави займалися підсобні приміщення, надвірні споруди, вигоряли дачні будиночки. У селі Гута Ужгородського району загорівся газопровід — відвід середнього тиску з поліетилену до недобудованого будинку, тож 48 абонентів більше двох годин були відключені від газопостачання. А у Виноградівському районі з тієї ж причини загинула людина. Загалом 50% пожеж, які дотепер виникали на території області, — це саме результати «вогняного» прибирання.
Вогнеборці пішли в народ: у березні кілька днів поспіль їздили Ужгородським районом машиною з гучномовцем, який інформував про небезпеку від спалювання сміття та сухостою. Всім, кого зустрічали, роздавали листи-пам’ятки. Відтак ретельно «відпрацьовували» Берегівський район, в якому кількість пожеж цього року зросла втричі! Чи не найголовніша причина та сама — спалювання сухостою.
Палії ж продовжують займатися звичною справою. Спрацьовує інерція мислення, поведінкові стандарти? Ту інерцію і ті стандарти слід долати вже й по-іншому — покараннями! Подолати пошесть правоохоронці поки що не в змозі. Не встановлено і винних у спалюванні стогектарної площі виноградників у Середньому. Мабуть, усе це — через занадто поблажливе ставлення до легковажної поведінки людей у відкритій природі та наслідків, до яких призводить їхнє «прибирання» за допомогою вогню.