Микола ДМИТРИЧЕНКО,
ректор Національного
транспортного університету
Шукати у довідниках вищих навчальних закладів України Національний транспортний університет, аби довідатися, де він знаходиться і кого готує, ні абітурієнтам, ні їхнім батькам не доводиться. Усі знають, що це колишній КАДІ (Київський авто-дорожній інститут), який не змінив свого профілю й продовжує випускати фахівців дорожньо-будівельної та транспортної галузей. Про студентів та викладачів, навчальний процес і затребуваність випускників університету розповів його ректор Микола Дмитриченко.
- Нині прийнято оцінювати будь-який вищий навчальний заклад за його рейтингом, тобто популярністю серед вступників, їхніх батьків та роботодавців. У цьому табелі про ранги ваш університет на якому місці?
- Уже другий рік поспіль посідаємо сьомий щабель у рейтингу фонду "Розвиток України". Я думаю, це справедливо, й вірю саме цьому рейтингу через те, що складають його за оцінками роботодавців. А кому, як не їм знати, чого варті наші випускники.
- Скільки всього студентів вчиться у вашому університеті та наскільки поповнилися їхні лави цього року?
- Разом з відокремленими структурними підрозділами, а це Барський автомобільно-дорожній технікум, Надвірнянський коледж та три навчально-консультаційні центри, маємо на денній і заочній формі навчання 19800 студентів. Це з тими трьома тисячами вступників, яких зарахували нинішньої осені.
- Як пережили цьогорічну вступну кампанію: з істериками, запамороченнями, викликами "швидкої"?
- Нічого подібного не було. Ми завчасно збільшили кількість працівників у приймальній комісії. Та й працювала вона в спеціальному комплексі, де є кондиціонери, лави для відпочинку й куди допускають усіх, хто прийшов з абітурієнтом. Лише заяву і документи він здає сам.
- Відбір був жорсткий?
- Торік на бюджетну форму навчання претендували по 12 абітурієнтів на одне місце, цього року - 9. За контракт сперечалися в середньому по 2 і 2,5 відповідно.
- У чому секрет такої популярності?
- Їх кілька. Причому, як наші, суто внутрішні (стійка династійність, непогані зарплати), так і світові - затребуваність фахівців. Адже транспортна, дорожньо-будівельна галузь - це ті артерії, без яких не обходиться економіка жодної держави. Наша країна не виняток, особливо напередодні Євро-2012.
- Чи хочете цим сказати, що вихованці НТУ нарозхват?
- Наші випускники справді не мають проблем з працевлаштуванням. Більшість визначаються ще під час навчання, оскільки інтенсивна профорієнтаційна робота ведеться вже з третього курсу. Особливо активно працюємо за тими 158 угодами, які університет уклав з роботодавцями. Саме вони допомагають нам у формуванні матеріально-технічної бази, беруть студентів на практику, виплачують іменні стипендії, а згодом надають і робочі місця.
- Ви згадали про матеріально-технічну базу університету. Яка вона?
- Маємо 14 мультимедійних комп'ютерних залів, де працюють наші студенти і де можна отримати консультації високопрофесійних фахівців, також широку мережу спеціалізованих навчальних та науково-дослідних лабораторій.
Крім того, є навчальний полігон, який має приміщення площею понад 1000 м2, діючу дорожньо-будівельну техніку для проведення лабораторних занять та навчальної практики студентів. На полігоні діє науково-дослідницька лабораторія з випробування робочих органів машин для земляних робіт.
Унікальною оптоволоконною мережею, яка працює в режимі реального часу, з'єднані всі структурні підрозділи університету й навіть гуртожитки.
Однак найбільше наше багатство - викладачі. Кістяк зберігся ще з часів автодорожнього інституту. Але й нових прийшло чимало: з 2003 року викладацький склад зріс удвічі завдяки розширенню напрямів і спеціальностей підготовки студентів.
- Яких фахівців готуєте, за скількома напрямами та спеціальностями?
- Перші чотири роки (бакалаврат) навчаємо за 18 напрямами, а далі спеціалізація: за 20 галузевими спеціальностями на стаціонарній формі навчання і 19 - на заочній.
- А як же економісти, юристи, танцюристи...
- На щастя, ця хвороба нас не зачепила. Ні культурологією, ні соціологією не займаємося. Сфера підготовки поширюється виключно на дорожньо-будівельну і транспортну галузі. Щоправда, юристів та економістів таки випускаємо, але вони є фахівцями з транспортного права, транспортної економіки.
- В іноземних студентів університет користується популярністю?
- Маємо потужну туркменську діаспору, чимало представників Китаю, Туреччини, Ірану, Латвії, Росії, Білорусі, Молдови... І я цьому радий не тільки через стабільні фінансові надходження, а й через зростання авторитету нашого університету в світі та іміджу України на міжнародній арені.
- Плата за навчання в НТУ висока?
- Середня. На різних факультетах коливається від 8800 до 15900 грн за рік. Ці надходження є основним внеском у наше позабюджетне фінансування, яке становить 49% загальної суми, решту беремо з державної скарбниці. Частину коштів як фінансову допомогу отримуємо в рамках п'яти міжнародних проектів, участь в яких виграли за тендерами. Ці проекти охоплюють широкий спектр діяльності: дорожньо-будівельну галузь, екологію, менеджмент, підвищення кваліфікації, дистанційне навчання.
- Гуртожитків для іногородніх студентів та іноземців вистачає? У багатьох вишах це проблема з проблем.
- У наших гуртожитках понад п'ять тисяч місць. Вистачає всім, хто цього потребує. Будівлі капітально відремонтовані, умови проживання дуже хороші. Я чомусь переконаний, що від того, в яких умовах студент мешкає і вчиться, формується його внутрішня культура. Тому й коштів на благоустрій гуртожитків не шкодуємо: за три останні роки витратили майже 4 млн грн.
- Чи є де вашим "фізикам" займатися "лірикою", розвиватися духовно й міцніти фізично?
- В університеті є центр студентської творчості. Зал оснащений за останнім словом техніки. Там працюють хорова група, хореографічна, збирається досить відома команда наших КВНщиків. Маємо й чудовий спортивний комплекс, криті зали, 25-метровий плавальний басейн, футбольні поля зі штучним покриттям, тенісні корти, волейбольні, баскетбольні майданчики, свій фітнес-центр. Утримуємо мотокоманду, яка має 50-річну історію, була чемпіоном України й постійно посідає призові місця.
- Ректор відвідує концерти, спортивні змаганнях своїх студентів?
- Авжеж. Я очолюю університет уже вісім років. Люблю наших вихованців, наш викладацький колектив, вихований у демократично-відповідальних умовах. Коли прийшов сюди, не звільнив жодного фахівця, адже ціную їхні знання, вміння, професійні та людські якості. Сподіваюся, що й вони в мені не розчарувалися - вдруге обрали ректором.
- Скажіть, мріялося колись обійняти таку посаду?
- Про ректорство не мріяв, а от професором стати хотів. Адже, як мовиться, поганий той солдат, який не бачить себе генералом. Не буду лукавити - від своєї нинішньої роботи отримую велике задоволення. Мабуть, ще й тому, що педагогіка - моє династійне покликання. Батьки-вчителі з раннього дитинства прищепили потяг до знань. Я вчився на відмінно у школі, інституті, аспірантурі. Згодом продовжив навчання за кордоном. Роки, проведені в Англії, не тільки збагатили мої знання, а й розширили світогляд, спонукали переосмислити своє місце в освіті, науці й навіть суспільстві. Що не кажіть, а ота стара демократія змінює людину, робить її відповідальнішою, сприяє саморегуляції та підштовхує до переоцінки цінностей. Усе це й допомогло мені стати тим, ким я нині є.
ДОСЬЄ "УК"
Микола ДМИТРИЧЕНКО. Народився 19 грудня 1952р. у м. Снятин на Івано-Франківщині в сім'ї вчителів. Закінчив Київський інститут інженерів цивільної авіації, аспірантуру, Імперський коледж науки і техніки. Трудову діяльність розпочав у 1976р. Працював асистентом, доцентом, завідувачем кафедри, проректором, начальником Департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки України. Доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України, член-кореспондент АПН України, автор понад 250 наукових праць.