ЗВИЧАЇ
Розвагами та спаленням Мари в Тернополі відзначили свято зими
Сьогодні християни східного обряду відзначають Стрітення — свято в пам’ять про те, що Пресвята Марія принесла Божого Сина до Єрусалимського храму на сороковий день його народження. Тут їх зустрів праведник Симеон, який чекав такої події багато років. На зміну Старому Завіту приходить Новий — трактує цю Біблійну оповідь церква. У народі цей день називають також Громицею, бо освячують у храмах свічки, які запалюють як оберіг під час грози та грому. Є ще одне найменування — Зимобор (зима бореться і зустрічається з весною). Під цим знаком і розвертається-розважається душа народна.
Конкурсанти Павло Шуліпа та Володимир Герус за 47 секунд нарізали колоди. Фото Миколи ШОТА
Тернопіль про таке не забув і оголосив про свято зими. Його відзначали на Тернопільському ставі — природній перлині, яку нині сильні морози добре скували.
Головну сцену свята розмістили неподалік Старого замку. У гості запросили дванадцять місяців. Кожному було що сказати про себе. Лютий теж тримав слово. Але його норовистий характер одразу визначили: лютує, мовляв, тому що «на світі довго не доводиться бути йому», а тут ще й «поволі сонце гріти починає крадькома». Тож треба зимовим місяцям прощатися. Стали кликати Зиму. І хоч у народній уяві вона завжди зла, тернополяни наділили її все-таки вродою, мабуть, виходячи з постулату, що кожна пора року прекрасна по-своєму. Тетяна Радчук, яка й втілила образ Зими, — зразок краси. «Сумлінно я попрацювала — снігом землю укривала, озимину зберігала, ялинковими днями з колядами та піснями, з Маланкою та щедрівкою, українськими родинами гарно ми посвяткували», — линув її голос.
Мчаться коні із зими у весну
А там звідки не візьмись і Весна-красна на зустріч із Зимою прийшла. Потеплішало від того аж на душі в кожного учасника святкування. «Ниточки для травки ткала, сорочку сонечку зв’язала», — нагадала чарівниця Весна. Але спочатку треба дотриматися однієї стародавньої традиції — спалити богиню зими Мару (її виготовили із сіна). Задля цього 12 місяців запалили ватру, щоб з димом пішли від нас усі біди й тривоги.
Зважаючи на мороз, організатори свята подбали, аби забави були динамічні. Після цих дійств на набережній ступаю на замерзлий Тернопільський став. Першу зупинку роблю біля юрби парубків. Галас, сміх і молодече завзяття тут панує. Це давню народну забаву відтворюють, коли йде зима на весну. Хто сильніший, хто кого повалить у сніг? — відповідь стає зрозуміло за хвилини дві-три.
Жива «піраміда» на стовпі «Здійснення мрій»
В іншому місці не стільки сили треба, як грошей в кишені. Адже чи не вперше є можливість не лише побачити собачі упряжі, а й покататися, виклавши, щоправда, кілька сотень за це. 15 сибірських їздових хаскі до Тернополя привезли з Андрушівки, що на Житомирщині.
А от запорожець Сергій Дішливий в Тернополі не вперше. Називає себе вільним художником, скульптором. Основним матеріалом для творчої роботи вибрав лід, інструментами стали бензопила та стамески. Узявся вирізьбити з льоду двометровий герб Тернополя на острівці закоханих, що посеред ставу.
У Тернополі поруч з «місцем творчості» Сергія Дішливого зорганізували конкурс на якнайшвидше нарізання колоди звичайною пилою, зате переможець мав отримати у приз бензопилу. Конкурсанти Павло Шуліпа та Володимир Герус мене подивували. За 47 секунд упоралися. Хтось змагався у перетягуванні каната, із зимової риболовлі, хтось грав у хокей, катався на санчатах, лижах, конях, ковзанах. Знайшлися й відчайдухи, які вирішили побачити всю святкову панораму з висоти повітряної кулі.
Отак, а ще з гарячим чаєм, борщем, шашликами, з піснями, з усім, що зветься погідним настроєм, і вітали Стрітення та проводжали тернополяни зиму й зустрічали весну.