Щиро захоплююся землячкою вінничанкою Наталею Глущук. У квітні цього року в США вона пробігла 930 кілометрів за 10 діб! За день долала по два марафони!
Вікіпедія пише, що будь-який забіг на відстань, яка перевищує дистанцію традиційного марафону — 42 кілометри 195 метрів, називається ультрамарафоном. У них щороку в світі беруть участь понад 70 тисяч осіб. Ці люди дарують нам здорові емоції, які спонукають бачити себе у дзеркалі внутрішніх резервів. До речі, про дзеркало: Наталя на вигляд значно молодша, ніж насправді. Вона зауважує, що людині стільки років, скільки в душі. А й справді: треба мати не лише мету, а й повну прагнень душу, щоб власним коштом їхати за океан для участі у некомерційних змаганнях.
УК: Наталю, чим вам до вподоби ультрамарафон?
— Це незвичайний вид спорту, де більше важить внутрішній стан. На коротких дистанціях спортсмен максимально викладається, працюють м’язи, себто тіло. А коли довга дистанція 10 днів, тут має працювати все єство, те, ким ти є насправді. Можеш себе відкрити для себе. Треба спокій, терпіння, витривалість, організованість. Тобто маєш бути в гармонії зі Всесвітом. Вважаю, що ця якість має бути головною в нашому житті, вона веде до всебічного розвитку. Мені цей пробіг подобається тим, що пізнаю, хто я насправді.
Ультрамарафони не входять до переліку олімпійських видів спорту, однак вони досить популярні у США і Європі. В Україні теж розвиваються. А на пробіг самоперевершення у Нью-Йорк приїжджають спортсмени з усього світу. Це радше аматорські змагання, хоч у них беруть участь і професіонали.
УК: Цього року, їдучи на змагання, яке перед собою ставили завдання насамперед: поспілкуватися з людьми чи результат?
— Українські спортсмени беруть участь в ультрамарафоні в Нью-Йорку з 2005 року. Я була першою. Коли приїхала, то не мала з ким з учасників поспілкуватися зрозумілою мені мовою. Однак здобула перемогу, яка далася важко. Гадала, що вже не братиму участі у змаганнях, але наступного року знову вийшла на старт і посіла друге місце. Тоді мої колеги-хлопці надихнулися і поїхали. У них теж постійно були призові місця. Тобто в українських бігунів там добра репутація.
Цього року я хотіла перевершити особисте досягнення. На жаль, не вдалося — не вистачило кількох миль. Але порівняно з іншими здобула найкращий результат — 578 миль (миля — 1,6 км. — Авт.) пробігла за 10 діб. Мій рекорд 600 миль — це майже 1000 кілометрів.
Коли бігла десятий день, то подумки промовляла до українців: «Це перемога всіх нас. Ця перемога потрібна Україні».
УК: Як відбувається забіг?
— Змагання проходять по колу на сертифікованій трасі завдовжки миля. Кожне пройдене спортсменом коло фіксує лічильна комісія. Завдання для учасників (бігти чи йти — кожний обирає собі режим) — подолати якомога більшу відстань. На трасі розміщений пункт харчування, медичний пункт. Відпочинок триває приблизно 3—4 години на добу. Цього року в забігу на 6 і 10 діб брали участь 70 бігунів із США, Монголії, Словаччини, Канади, Латвії, Росії, Швейцарії, Німеччини, Данії, Чехії, Австрії, Сербії, Індії, Шотландії, Бразилії, Італії, Великої Британії та інших. Українців було троє. Я посіла перше місце серед жінок, а вінничанин Ігор Мудрик виборов друге серед чоловіків, подолавши 713 миль. Він поступився лише представникові з Монголії.
До речі, у 2011 році Ігор брав участь у найдовшому сертифікованому забігу в світі на 3100 миль. Майже 5 тисяч кілометрів він здолав за 45 діб, ліміт — 51 день. Із-поміж 13 учасників виборов друге місце.
УК: Змагання відбувалися в міському парку. Напевне, там було багато звичайних американців. Як вони реагували?
— Дуже привітно, підтримували нас. Це парк відпочинку, в який приходять родинами з малими дітьми. Гуляють, катаються на велосипедах, інших спортивних засобах. Ми одне одному не заважали, настільки все було гармонійно. Мені дуже сподобалася дружня атмосфера. Скажімо, під час зливи прийшло багато американців, щоб підтримати нас. Там на великому табло постійно розміщували результати учасників ультрамарафону. І глядачі знали, як нас звати, скільки хто пробіг і яке місце посідає. Тож вони кожного з нас підтримували особисто.
Америка вільна країна, в якій кожен може виявити себе так, як хоче. І ніхто цьому не перешкоджає. Організація змагань була на найвищому рівні. Нас забезпечили всім потрібним.
УК: А між учасниками змагань яка була атмосфера?
— Доброзичлива. На дистанції ми могли одне з одним поговорити. Біжиш 10 діб, і звична у спорті конкуренція нівелюється. Звісно, кожен прагнув досягти найвищого результату.
Була загальна українська команда, і я відчувала, що мене постійно підтримують й інші учасники змагань. Це додавало наснаги, і я йшла вперед. Якщо виникала перешкода, приходив хтось на допомогу і підказував, як з нею впоратися.
УК: Витримати надзвичайне навантаження фізично і психологічно важко. Мабуть, усі учасники були в розквіті сил?
— Цього року наймолодшому спортсменові було 25 років, а найстаршому — 74. Він здебільшого не біг, а йшов. Але уявіть: людина може спати три години, решту часу вона постійно в русі. І в такому віці, попри сонце й дощ, холод і вітер. Він посів 19 місце. Це невисокий результат, проте він з радістю бере участь у змаганнях.
УК: У Нью-Йорк ви добиралися своїм коштом. Що отримали за перемогу?
— Це не комерційний проект. Тому як винагороду спортсмени отримали від організаторів суто символічні речі — кубки, футболки, кепки тощо. Зауважимо, що американський ультрамарафон набуває дедалі більшої популярності. Відбір спортсменів на участь в ньому проводять ретельно. Треба мати історію пробігів, досвід. Туди потрапити непросто.
УК: В яких країнах ви ще виступали?
— На ультразабігах була здебільшого в Нью-Йорку. Це був мій шостий пробіг на 10 діб, раз брала участь у шестиденному. Ще бігала в Норвегії, Швейцарії, Македонії, однак на коротші дистанції. В Західній Європі поширені не лише ультрамарафон, марафон, а й напівмарафон, забіг на 10 кілометрів. Там майже щонеділі можна брати участь у пробігу.
І в нашій країні такі змагання стають дедалі популярнішими. Зокрема у серпні цього року Вінниця вдев’яте прийматиме бігунів на чемпіонаті України. Тож є змога спортсменам розвиватися, спробувати себе у забігах на 12, 24 та 48 годин.
УК: Харчування під час пробігу, мабуть, особливе?
— Досить особливе. При цьому більше дослухаєшся до власного організму, бо має бути в гармонії розум, душевний стан і тіло. Якщо не зважаєш на потреби організму, це травми. Здебільшого споживали вегетаріанські страви, які легше засвоюються. Уранці більше овочів і фруктів. Звичайно, важко звикнути до американської кухні (хоч вибір страв був широкий), і, на радість, були помічники, які готували українські страви. І коли двоє з Вінниці посіли перше і друге місця, реакція була дружелюбною, з усмішкою, мовляв, треба приїхати і побачити, як вони там живуть і чим їх годують. Коли нагороджували українських спортсменів, між глядачами відбувалося щось неймовірне: так було щиро і радісно.
УК: Наталю, як ви почали займатися бігом?
— Раніше вважала, що біг — це не моє. Та у 1999 році познайомилася з учасниками марафонської команди, які вже кілька років займалися любительським бігом. Вийшла на стадіон, пробігла кілька кіл, втомилася і подумала, що не зможу бігти марафон. Але через два місяці регулярних тренувань вже бігла п’ять годин. Далі все почало стрімко розвиватися: 70 кілометрів, потім добовий. Себто мене надихнули люди, які почали бігати навіть у понад 50 років.
Починати бігати можна в будь-якому віці. І якщо хочеться, щоб усе було успішно, робіть це з радістю. Біжіть спочатку стільки, скільки приносить радість. Якщо відчуєте цю радість, вона підштовхуватиме бігти дедалі більше. Тому що розвивається інтуїція і тіло.
Під час 10-денного забігу було відчуття, що крізь мене проходить енергія, тіло стає таким гнучким, що якби хтось хотів, то мене можна було б у бублик зав’язати. Там була земля, небо — і ти посередині.
Із чого починати дітям? Треба ставити мету і вірити, що її досягнеш.
УК: Ким працюєте?
— Я приватний підприємець. Бізнес невеликий, але він дає мені змогу їздити на спортивні змагання й займатися соціальними проектами, цікавими для вінничан. Разом з міським головою Сергієм Моргуновим у парку Дружби народів посадили дерево щастя, хочу встановити монумент людині, яка мріє про мир і спокій.
УК: Яка ваша мета в житті?
— Бути в гармонії зі Всесвітом. У думках, справах, спілкуванні з людьми.
Олег ЧЕБАН,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Наталя ГЛУЩУК. Народилася 1975 року в селі Чернятинці Вінницької області. Живе у Вінниці, приватний підприємець. Дворазова переможниця 10-добового ультрамарафону самоперевершення, який щорічно проводять у Нью-Йорку.