Ім’я молодого сумського науковця Дмитра Бідюка добре відоме не тільки в регіоні, а й в Україні, Європі та світі, адже його новітні розробки надзвичайно актуальні й затребувані на сучасному ринку. Як наголошує Дмитро, царина його діяльності — розроблення та комерціалізація біорозкладних таропакувальних матеріалів для харчової та нехарчової продукції, менторство у проєкті Zero Waste Academy, просвітницька робота й популяризація екологічно свідомого стилю життя та захисту довкілля, участь в соціальних проєктах.
Сьогодні Дмитро БІДЮК — гість «Урядового кур’єра».
— Пане Дмитре, як вам працюється в нинішніх складних умовах?
— Скажу правду: непросто, як і багатьом іншим. Але цей виклик зробив мене сильнішим та рішучішим, сприяв пришвидшенню розвитку в усіх сферах життя, дав змогу виявити схований потенціал активності. Життя змінилося безповоротно, і я вдячний усім, хто допоміг у цей складний період адаптуватися та йти вперед. Зокрема всім рідним, коханій дружині, моєму партнерові по бізнесу.
— Коли відчули, що наука — це ваше і захоплення, й улюблена робота?
— Нині вже не можу сказати, що мене захоплює лише наука. На мою думку, наука мусить мати здебільшого прикладний характер, бути орієнтованою на об’єктивні потреби ринку, оптимізованою з точки зору витрат та очікуваного результату. Вважаю, що цінність наукових досліджень слід оцінювати не лише за безпосередньо науковим ефектом, а й за практичним, що містить економічний, екологічний та соціальний.
Саме тому важлива складова результативності цього напряму — співпраця бізнесу та науки. І саме тоді, коли я взяв вектор розвитку своїх навичок не лише як науковця, а й як підприємця, відчув, що займаюся улюбленою справою.
Зараз згадую, що раніше в дитинстві такі спроби вже були, але на примітивному рівні. Звісно, й гадки не мав, що таке вивчення цільової аудиторії, формування ціннісної пропозиції та опис бізнес-моделі. Але, здається, саме тоді почали з’являтися мої перші інтуїтивні прагнення заробити кошти з використанням наукового підходу.
Наприклад, ще школярем проводив літні канікули в бабусі на дачі. Тоді з друзями ми ловили рибу в місцевому водосховищі, збирали яблука та кукурудзу в покинутих садах та переробляли у продукти з доданою вартістю. З риби робив тараню, з яблук — натуральний сік, кукурудзу варив. І їх успішно продавали на місцевому ринку.
Потім у старших класах були спроби продажу квітів, які вирощували у своєму саду. Під час навчання в університеті з родиною організував виготовлення та продаж кулінарної продукції. На цьому етапі відчув, наскільки важливо бути чесним із клієнтом та робити справді якісну продукцію.
Уже як став викладачем, мій досвід наукової роботи поповнився виконанням кількох проєктів різного рівня за рахунок державного фінансування і приватного бізнесу. Саме співпраця з бізнесом дала зрозуміти, що, як правило, наші власні уявлення потреб ринку фактично завжди дуже далекі від життєвих реалій.
2018 року в лабораторії разом зі студентами спробував використати наукові напрацювання у харчових технологіях, отримані під час написання дисертації на здобуття наукового ступеня доктора технічних наук в напрям отримання біопаковання. Відтоді почався новий етап у моєму житті, який перегорнув усі плани.
— Що маєте на увазі?
— Саме тоді започаткував стартап FoodBIOPack, який, мовлячи по-науковому, присвячений розв’язанню світових проблем пластикового забруднення навколишнього середовища та підвищення ефективності використання харчових відходів. Тобто йшлося про виготовлення тари, яка б була екологічно чистою і безпечною, а також біорозкладною. У межах проєкту розробляли науково обґрунтовані технології біорозкладних та придатних до компостування таропакувальних матеріалів, готового паковання для харчової і нехарчової продукції. Доволі швидко досягли успіхів. Посів ІІ місце на Всеукраїнському фестивалі інновацій у МОН України в напрямі «Економічно спрямовані інновації» зі стартапом «Розроблення технології екологічно чистої біорозкладної тари з термостійкими властивостями для гарячих напоїв».
Тоді брав участь в українських та закордонних конкурсах стартапів, зокрема проєкт FoodBIOPack увійшов до десяти найкращих на конкурсі Packbridge Challenge у Швеції, переміг у номінації Sustainability Avard на міжнародному конкурсі University Startup World Cup в Данії, презентував розробку в інноваційному центрі дансько-шведської молочної компанії Arla Foods в Данії, на конкурсі Circular Economy Hackathon отримав відзнаку від ТОВ «Молочна компанія «Галичина» в Україні, на конкурсі Elephant Hackathon виграв грант від фонду підтримки науки в Україні Elephant Fund ПрАТ «Карлсберг Україна» обсягом 500 тисяч гривень.
А 2019-го став співзасновником ТОВ «Фудбіопак», з 2020-го — директором цієї компанії. Зараз співзасновник другого проєкту Rekava — одноразового біорозкладного посуду з відпрацьованої кавової гущі.
— Що нового з’явилося у ваших наукових розробках за останні два-три роки? Розкажіть про згаданий проєкт.
— Останні три роки почав активно займатися новим проєктом Rekava. Цей напрям базується на принципах циркулярної економіки, а його основна ідея — використання цінних харчових відходів кавової гущі для виробництва одноразового біорозкладного посуду. Заснували його разом з бізнес-партнером Юрієм Тустановським. Нині маємо лабораторні зразки стаканчиків, а цього року плануємо відкрити їх виробництво в Києві, що дасть змогу на перших порах отримувати від 100 до 200 тисяч одиниць на місяць.
Основа наших виробів — кавова гуща, якої у світі накопичується щорічно близько 6 мільйонів тонн, а в Україні, за різними даними, 45—75 тисяч тонн. Кавова гуща належить до харчових відходів, спричиняє виділення парникових газів під час розкладання в навколишньому середовищі, підкислення ґрунту та інші негативні наслідки.
До складу посуду входить вторинна харчова сировина, шкаралупа з яєць, лушпиння соняшнику. Унікальність складу в тому, що ми досягаємо необхідних споживчих властивостей посуду саме за рахунок використання біополімерів харчової сировини, звичайно, без додавання синтетичних біополімерів.
На першому етапі надаємо значної уваги якості сировини, насамперед кавової гущі. Вона має бути високоякісною, не може містити сторонніх вкраплень. Кавова гуща проходить розроблений в нашій лабораторії процес переробки.
На другому етапі виготовляємо натуральне покриття із вторинних продуктів перероблення кукурудзи, яке виконує функцію бар’єра для вологи, запахів та смаків, що не властиві харчовому продукту. Після цього формуємо посуд шляхом пресування та наносимо на нього покриття. Такий підхід дає змогу отримати вироби, стійкі до холодної та гарячої води, вони повністю зберігають смак і запах кулінарної продукції, зокрема напоїв.
Завершальна операція — пакування виробів. Для цього використовуємо лише папір, натуральні клеї та чорнило. Саме тому на цьому етапі не генеруємо відходів, адже наше паковання можна переробити.
І останнє: безвідходність нашій технології забезпечує обґрунтована послідовність процесів та використання власних побічних продуктів. Наприклад, один з них — натуральне чорнило для брендування паковання посуду. Докладніше про це можна прочитати на нашому сайті та в соціальних мережах.
— Чи підтримуєте зв’язки з колегами інших країн? Що нового в їхніх дослідженнях?
— Умовно колегами з інших країн вважаю стартаперів, науковців, підприємців, навіть конкурентів, інформацію про яких можна знайти у вільному доступі в інтернеті, зокрема й соціальних мережах. Для цього достатньо, наприклад, підписатися на їхні сторінки.
У цьому колі зміни відбуваються дуже бурхливо. Конкурентне середовище або просто приклади ідей, які надихають, — це те, що спонукає займатися саморозвитком та моделювати перспективні можливості. Але ж виклики постають постійно, отже цей процес безперервний.
Якщо нещодавно, наприклад, про біорозкладні пакувальні матеріали в Україні мало хто чув, не було ні вітчизняних розробок, ні попиту на ринку, то нині це чи не один з найзатребуваніших товарів серед виробників харчової та нехарчової продукції, а нові стартапи з’являються в Україні фактично щодва-три місяці.
— Хто для вас авторитет і приклад?
— Ілон Маск. Надихаюся його історією успіху, а також тим, як в ньому поєднується і геніальний винахідник, й успішний бізнесмен, і ефективний менеджер. Мені імпонує його бажання працювати ночами, те, що потрібно вірити в неможливе, вміти розумно ризикувати й ніколи не здаватися, навіть під тягарем невдач. Можливо, це тому, що щось схоже є і в моїх підходах.
Без нестандартного мислення неможливе успішне виконання будь-яких завдань на різних рівнях. Без ризику неможливо перевірити свою ідею на практиці. А без невдач неможливе зростання особистості та здобування ціннісного досвіду в усіх сферах. Якщо ризик та невдачі вас лякають, можливо, бізнес — це не для вас.
— Як кажуть, не наукою єдиною... Чи маєте хобі й чи експериментуєте в наукових дослідженнях?
— Хобі маю чимало, з кожним роком розумію, що спробував би ще те і те. Важливою віхою в житті стало придбання фортепіано, коли навчався у 9 класі. Відтоді зрозумів, що музика, насамперед класична, не менш надихає, ніж Ілон Маск.
Нині граю, на жаль, не дуже часто, мрію закінчити музичну школу. Але нерідко під час роботи слухаю відомих піаністів: Глена Гульда, Ланг-Ланга, Марту Аргеріх, Євгенія Кісіна та інших, особливо коли насамоті.
Щодо експериментів, то, як правило, вони постійно супроводжують мою домашню кулінарну справу. Ґрунтуючись на своїх професійних знаннях у галузі харчової індустрії та світових трендах, з дружиною постійно експериментуємо новими поєднаннями сировини, прийомами оброблення, використанням харчових відходів. Це звучить, можливо, не дуже привабливо й естетично, але як можна викидати цедру з цитрусових, картопляні шкірки чи яблучні обрізки? Із цедри робили спиртовий екстракт для ароматизації та забарвлення сирної запіканки (ви навіть не уявляєте, наскільки це смачно), з картопляних шкірок — корисні чипси в мікрохвильовій печі без олії, а з яблучних обрізок зварили пастилу. Безумовно, це відомі речі, але одне діло знати про це, а інше — мати досвід отримання.
Експерименти не закінчуються в моїй професійній площині. Вони плавно переросли в сортування та перероблення відходів паковання. Нині збираємо паковання, яке не переробляється, і плануємо використати його як наповнювач у пуфи, подушки, які пошиємо з наших старих джинсів.
Ці звички сучасної людини в напрямі сталого розвитку постійно укорінюємо не лише в собі, а й допомагаємо це зробити нашим близьким. Правило 3R: reduse, reuse, recycle — наше все.
Потенційно цікаві мені хобі — пошук цінних артефактів з металошукачем. Мою уяву постійно розбурхують дописи шукачів скарбів у фейсбуці, які чи не щодня висвітлюють цікаві знахідки.
— Крім обраного, які ще наукові напрями вас цікавлять і чи є ймовірність, що освоюватимете бодай окремі з них?
— Стежачи за світовими фудтрендами, цікавлюся рослинними аналогами тваринної продукції, зокрема, м’яса, використання комах у харчуванні, корисним стритфудом, відкриттям zero waste ресторану.
Складно прогнозувати ймовірність освоєння саме цих напрямів, оскільки вони майже щорічно оновлюються. Але нові напрями в моїй діяльності напевне будуть.
Олександр ВЕРТІЛЬ,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Дмитро БІДЮК. Народився 1985 року в Харкові. Закінчив Харківський державний університет харчування та торгівлі за спеціальністю «Технологія харчування» і здобув кваліфікацію «Інженер-дослідник». Працював у Харківському національному технічному університеті сільського господарства ім. П. Василенка.
Із серпня 2015-го живе в Сумах, працює старшим викладачем Сумського національного аграрного університету.
Стипендіат Кабінету Міністрів України (2016—2018), лауреат премії Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді у розбудові України за напрямом «Захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, охорона навколишнього природного середовища, захист тварин» (2019), премії Сумського міського голови за особливі досягнення молоді в розбудові міста (2019). Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти нагородив його почесним знаком «За впровадження інновацій в освіті» (2019.).
Співвиконавець міжнародного проєкту Jean Monnet «Towards circular economy thinkingideation in Ukraine according to the EU action plan» N 620966-EPP-1-2020-1-UA-EPPJMO-PROJECT загальною вартістю 60 тисяч євро, що фінансує Європейський Союз (2020––2022).