Надто часто в нас не лише пересічні громадяни, а й представники влади забувають, що розвиток аграрного виробництва і розвиток села — не одне й те саме. Якщо виробництво в аграрній галузі сяк-так розвивається, то ситуація з розвитком села як соціального осередку не те що погана, а мало не катастрофічна.

Головна причина цього — розвиток соціальної інфраструктури сільських територій не забезпечується необхідними інвестиціями, стверджує провідний науковий співробітник відділу інвестиційного та матеріально-технічного забезпечення Інституту аграрної економіки Микола Кісіль.

Що таке інвестиції

Нарощування обсягів капіталовкладень у цю галузь припинилося з 2012 року, а відтоді з розрахунку на гривню інвестицій у виробництво аграрної продукції вони зменшилися більш ніж утричі: з 0,97 гривні у 2011 році до 30 копійок у 2017-му. У перерахунку на ціни 2017 року з урахуванням інфляції найбільші обсяги інвестицій — 25,4 мільярда гривень — припадають на 2011 рік. У 2012-му вкладення зменшилися до 19 мільярдів гривень. Після деякого зростання в 2013 році — до 23,4  мільярда гривень — у 2014—2017 роках щорічні інвестиції становили 17—19 мільярдів гривень.

Що  вважати інвестиціями у соціальну сферу села? До них належать будівельні роботи всіх видів. На практиці, повідомив Микола Кісіль, за останні три роки 91—93% капітальних інвестицій у соціальну сферу села спрямовували в побудову елітного житла на території приміських сіл.

Відомо, таке житло створюють у вигляді закритих котеджних містечок. Навіть якщо на території цих містечок є об’єкти, які можна вважати соціальними — торговельні заклади, дитячі садки тощо, — то жителів самого села туди не пустять. Натомість капітальні інвестиції на розвиток комунального господарства, торгівлі й харчування, освіти й інших галузей на сільських територіях, за словами експерта, незначні. Ми ж доберемо інше слово — жалюгідні.

Отже,  насправді жодного  стосунку до розвитку села більшість інвестицій не має. Важливий соціальний об’єкт —  дороги. Не можна вважати населений пункт соціально розвиненим, якщо звідти неможливо виїхати.

Про аграріїв і теорію змови

Передача соціально-культурних об’єктів на баланс місцевих громад часто відбувалася механічно, без урахування їхніх можливостей щодо утримання таких об’єктів. Тому багато з них занедбані, якщо трапляються винятки, то, як правило, там, де успішне аграрне підприємство. Зазвичай середнє — у малого коштів замало, а агрохолдинги мають контори в Києві або іншому великому місті й до потреб селян їм, за невеликими винятками, байдуже.

Але в аграріїв (знову-таки, за невеликими винятками, які всім відомі) справи ідуть не те щоб дуже добре. Останні новації зі скасуванням особливого режиму оподаткування ПДВ, скандальними «соєвими поправками», ліквідацією так званої квазіакумуляції тощо не пішли їм на користь, тому допомагати сільській громаді в тих обсягах, як кілька років тому, вони вже не можуть.

Цікаво, як відображаються ці негативні процеси на свідомості селян. Інтернет-портал «News.Агро-Центр» наводить цікаві спостереження. Виявляється, старші селяни впевнені, що теперішній занепад соціальної сфери — результат злочинної змови влади з великим капіталом, спрямованої на знищення села з наміром продати спустілу землю іноземцям. До речі, така думка досить поширена і одна з найвагоміших причин суспільного спротиву запровадженню ринку землі.

Іншої думки дотримується молодь: вона вважає, що рідне село втрачає привабливість, там немає перспектив — пропозицій кваліфікованої роботи, цікавих місць проведення дозвілля та інфраструктури. Усі прагнуть інтелектуальної роботи в офісі, не зважаючи на наявність у себе потрібних здібностей та інтелекту. Тому, за останніми доступними статистичними даними, у 6000 українських селах немає молоді віком 16—18 років.

За даними сайту Державної статистичної служби України, станом на 1 січня 2016-го в Україні порівняно з 1990 роком зникла 461 адміністративна сільська одиниця. Чому дані аж за 2016 рік? Тому, що останніми роками збирати такі дані перестали. Мабуть, щоб люди не засмучувалися.

Чи потрібне село взагалі?

Найгірше у цій ситуації те, що суспільству через нечисленних, але дуже активних псевдоекспертів нав’язують думку, нібито збереження села недоцільне. Мовляв, є агрохолдинги, які обробляють землю невеликою кількістю найманих робітників, без участі селян — і добре, більше й не треба!

Хибність (якщо не продумана шкідливість) таких тверджень очевидна навіть без урахування морально-етичного аспекту. Адже агрохолдинги повинні мати джерело робочої сили, а містяни на роботу в село не поїдуть, навіть якщо їм запропонувати пристойні побутові умови і зарплати вищі, ніж вони отримують у місті. Щоб комфортно почуватися в селі, там треба народитися. Це по-перше.

І по-друге, порівняно небагато працівників потрібно для вирощування зернових за сучасними технологіями. Але ж аграрне виробництво — не лише зернові! Є тваринництво, в якому без присутності людей ніяк не обійтися, є вирощування овочів — як правило, тут не можна застосувати техніку. Без робочих рук не обійтися у ягідництві, садівництві, виноградарстві. Де їх узяти?

Шляхи порятунку

Таких може бути кілька. Перший — ефективна (підкреслюємо це слово) підтримка малих і середніх сільгоспвиробників, щоб вони могли допомогти соціальній сфері свого села. Другий — збільшення надходжень до бюджетів місцевих органів самоврядування. Воно може відбуватися зокрема за рахунок прибутків від діяльності підприємств на даній території — кошти, які ці підприємства надаватимуть на соціальну сферу, слід звільнити від оподаткування. На думку багатьох економістів, податкові пільги  набагато ефективніші,  ніж пряме бюджетне фінансування.

Та й самі об’єкти соціальної інфраструктури, вважають експерти, слід звільнити від податку на додану вартість, передбачити їм цільові безпроцентні кредити для оновлення матеріально-технічної бази, а також удосконалити систему пільг для користування електроенергією, газом, водою тощо. Порівняно незначні бюджетні втрати внаслідок запровадження таких заходів у недалекому майбутньому обернуться чималою вигодою від розвитку сільських територій. А хіба те, що звемо людським капіталом, нічого не варте?