Хто з нас не бідкався: що не новина — то одна страшніша за іншу. З усіх джерел холодним градом на голови слухачів і глядачів падають повідомлення про вбивства, грабіж, катастрофи. «Журналісти навмисно добирають таку інформацію, — нерідко доводиться чути з вуст громадян. — Їм сенсації потрібні, аби привертати увагу до видання»…
Дозвольте не погодитися. Засоби масової інформації покликані відображати реалії сьогодення. І якщо повідомляють про негаразди в нашому житті, то не для того, аби посмакувати фактом, а привернути увагу влади і громадськості для розв’язання проблеми. Замовчування ще ніколи не сприяло подоланню біди. А проблем у нашому житті з кожним днем не меншає. Економічні переростають у соціально-побутові й моральні. Зав’язується клубок, у якому вже важко з’ясувати, де причина, а де наслідок. Коли ж починаєш прогнозувати, що може бути далі, якщо все продовжуватиметься у звичному руслі, то світло при всьому бажанні, дуже важко побачити.
Ось, приміром, новини одного дня. Неповнолітній син з друзями зарізав (у прямому розумінні слова) матір та вітчима, а заодно й сусіда. Безробітний 25-річний батько разом із 15-річною дружиною забули на вулиці шестимісячну дитину — там вона пробула всю ніч. У кількох місцях водії ( в т. ч. й мами з малечею в салоні автомобіля) збили дітей на пішохідних переходах. Розпочався суд над особами, які з∂валтували, намагалися вбити і спалити свою жертву. На процес чомусь не допустили журналістів, хоч повідомлення про жахливий злочин облетіло весь світ. У Верховній Раді побились депутати…
Звичайно, це не всі трагічні повідомлення (а перешкода представникам ЗМІ виконувати свій обов’язок у цивілізованому суспільстві має розглядатися теж як трагедія) одного дня. Але і їх досить, аби зрозуміти, що в державі щось не так не лише з економікою, а й з мораллю та вихованням.
Проте найстрашніше те, що подібні повідомлення стали буденним явищем, до них уже звикли і не сприймають як щось надзвичайне.
Така черствість — ознака самозахисту людей, яких на 20 років переконали в тому, що їхня позиція нікого не цікавить і на неї не зважають. Нав’язування вовчих законів, за якими виживає сильніший, пригнітило людську особистість настільки, що позиція «моя хата крайня» стала домінантною. Ось проти цього й намагаються виступати засоби масової інформації, повідомляючи щоденні новини. І не вони в тому винні, що переважає негатив.
Про новини ЗМІ лише інформують. Творять їх політики, посадовці, власне, всі громадяни разом і кожен зокрема. Коли все це збирається, подається як хроніка дня, не треба нарікати на дзеркало, яке показує непривабливу картину. Не дзеркало винне в тому, що відображає.