«Якось їду в маршрутці, пасажирів не так багато, а водій проїжджає повз зупинку. Тут пасажирка, яка сиділа поруч зі мною, вигукує: «Навіщо ж ви пропустили зупинку? Там же стоять люди, і мій батько теж, ми до лікаря маємо йти! Він стара людина!» І знаєте, пасажири накинулись на ту жінку, мовляв, ви чому нервуєте водія, він має спокійно їхати, щоб нас живими довезти, а то он скільки машин у кюветах опиняється.
Жінка ще намагалася щось сказати, однак кілька пасажирів на неї визвірились так, що вона замовкла. Тільки сльози потекли, каже: «І так завжди. Водії роблять, що хочуть. Бачила раз, водій зайняв місця для якихось своїх знайомих і гроші з них не взяв, а бабцю стареньку з машини просто висадив, мовляв, чекай пільгового автобуса. А коли щось скажеш, то інші пасажири починають захищати водія, мовляв, не чіпайте його, хай їде спокійно, і скажіть «спасибі», що взагалі нас везе».
Коли я спробувала заступитися за жінку, сказала, що вона загалом права, якийсь дядько з великим пузом роздратовано гаркнув: ну і що, що права? А нам їхати треба! Я їй порадила записати номер маршрутки і написати скаргу. Але вона тільки рукою махнула, мовляв, хто мене слухатиме. А найбільше мене вразило ось що: коли виходили на кінцевій зупинці, то одна жінка вигукнула так, щоб чули всі: «Дякую вам, водію, дуже дякую!»
Ось таку історію розповіла знайома, яка щодня їздить маршруткою на роботу до столиці з одного з приміських райцентрів.
Справді, дивна річ виходить. Люди ж гроші платять, і вартість поїздок (не кажу квитків, бо їх у маршрутках давно ніхто нікому на дає) підвищується, тож мають право якщо не на комфортну, то хоч би на нормальну поїздку.
Історія, звичайно, незначна, якщо не враховувати, що перенервувала жінка, яка домовилася зустрітися з батьком. І ще були здивовані люди, яких проігнорував водій маршрутки. Але… Чи такі вже й виняткові випадки, коли люди... дякують за приниження своєї гідності, за елементарне порушення їхніх прав, навіть якщо йдеться про, на перший погляд, дріб’язкову ситуацію? Адже з таких дрібниць і складається історія неповаги до кожного зокрема і до всіх разом. Бо, можливо, і тих маршрутників можна було б змушувати дотримуватися правил, якби пасажири не мирилися з їхніми неподобствами. Та й хіба тільки у маршрутках? Скільки можна розказати таких історій, коли люди сприймають приниження власної гідності як щось звичне!
У лікарні: потрапляє людина на лікарняне ліжко, а «доброзичливі» сусіди по палаті тут же доводять їй «до відома» тамтешні неофіційні тарифи і ще й приказують: тільки ж не здумайте не заплатити!
У школі: батьківський комітет вирішує, яку суму мають здавати батьки щомісяця на потреби класу чи школи, а коли хтось наважиться запитати, на що ці гроші підуть, то так пояснять, що більше запитувати не захочеться. А тим паче цікавитися, що ж саме на ці гроші було куплено.
Люди ведуться на ці речі, щоб отримати ситуативну вигоду: не нервувати водія, щоб швидше доїхати; не нервувати вчителів, щоб ті не почати чіплятися до дитини-школяра; не нервувати лікаря тощо.
Згодом це стає звичним і… Та вже стало, і так міцно, що подекуди доводиться випрошувати та ще й підкріплювати прохання грошима чи ще чимось, щоб отримати послугу, яку повинні надавати безкоштовно.
Загалом змінити ситуацію хочуть усі. Всі висловлюються за побудову суспільства без зловживань владою і корупції, але коли доходить до вирішення якогось питання «для себе коханого», — всі загальносуспільні питання залишаються «за дверима свідомості», і кожен (щоб доїхати, відремонтувати, полікуватися) покірно схиляє голову перед хамами чи здирниками, заохочуючи їх. А ті нахабніють дедалі більше і разом з усіма голосно кричать: «Держи корупціонера!», тільки усміхаючись і думаючи: «А хай тільки спробують». Бо знають: підтримка — гласна чи мовчазна — окремих (але загалом більшості) членів суспільства їм забезпечена. А маленьке зло, як відомо, породжує зло велике.
Ми йдемо в Європу, а там кожен знає, на що він має право і які обов’язки повинен виконувати, і що реакція суспільства, якщо він зробить щось не так, буде невідворотною. Тож, мабуть, довго нам ще йти до Європи. Бо ж тамтешнє товариство пильно стежить за нашими кроками до них і навряд чи пустить до себе тих, хто йде кривою стежкою.