«Синочку, дай руку!» — бабуся з «кравчучкою» намагається з низької платформи залізти до електрички. «Синочок» нахилився до старенької, але витягнути її нагору не зміг: жінка не дотягувалася ногою до нижньої сходинки вагона. Аби подолати цю перешкоду, бабуся спочатку поставила коліно на брудне залізяччя, а потім ухопилася за такий же бридкий поручень. Позаду ж стареньку заштовхували до тамбура якісь молодики. «Обережно, двері зачиняються. Наступна зупинка — «Малютинка!» — голос машиніста електрички змусив бабусю з колін проштовхнутися одразу ж углиб вагона. Уже нагорі жінка кілька хвилин відхакувалася від не зовсім приємних для неї фізичних вправ, а потім потягнула «кравчучку» в салон, який нагадував більше не вагон, а парильню.
Такі картини доводиться спостерігати щодня, їдучи зранку на роботу до Києва із залізничної станції «Васильків». Незручності на пасажирів чекають тут на кожному кроці. Наприклад, щоб потрапити на перон, потрібно піднятися крутими східцями на височенний міст. Люди похилого віку долають його, хапаючись за серце й ковтаючи валідол. Кілька років тому, коли на станції робили грандіозний ремонт, зносячи старий міст та вимощуючи тротуарною плиткою перон, ніхто із залізничників навіть не перейнявся тим, наскільки незручним для пасажирів буде новий міст. Каси, турнікети, охоронців та контролерів наставили скрізь, а про пенсіонерів та інвалідів навіть не подумали.
Мені можуть зауважити, що міст — річ обов’язкова на залізниці, адже гарантує безпеку пасажирам під час переходу залізничних колій. І це так. Але чому ж, коли будували міст, не передбачили, наприклад, ліфт? Такий, як на платформах станції «Караваєві Дачі»? Чому б і ні? Зрештою, хто у нас і кому повинен створювати зручності на залізниці? Під час подорожі приміськими електричками складається враження, що Укрзалізниця ніби робить усім співвітчизникам величезну «послугу», перевозячи їх у брудних вагонах із пошарпаними сидіннями, на які не те що сідати, а стояти поряд з ними гидко. Окрім того, вагони постійно сповнені смородом, бо двері в туалетах щільно ніколи не зачиняються.
Але найгірше у цій ситуації те, що поскаржитися на такий сервіс нікому. Спробуй, наприклад, контролеру біля турнікета чи машиністу електропоїзда зробити зауваження. У відповідь почуєш невдоволене: «Не подобається — їдь у таксі!» Тож і зводять залізничники височенні мости на станціях, замість того, щоб спорудити, приміром, підземний перехід, який набагато зручніший для пасажирів.
Маршрутка чи електричка?
До речі, про зручності для пасажирів у нас думають в останню чергу. Укрзалізниця періодично проводить місячники. Але з метою не поліпшення обслуговування своїх співвітчизників, а задля підвищення дохідності від перевезення останніх. Відчуваєте різницю? Я спробував було з’ясувати у прес-службі Укрзалізниці, чому наш монопольний перевізник думає передусім про себе, а не про пасажирів. У відповідь почув: «Ставите провокаційні запитання»?
А яка тут провокація? Створіть комфортні умови для пасажирів у приміському транспорті, і не потрібно буде оголошувати місячники з підвищення дохідності залізниці. Чому значна частина жителів селища Калинівка Васильківського району та навколишніх сіл поблизу залізничної станції «Васильків» під час поїздки до Києва надають перевагу маршруткам? А тому, що водії останніх у смердючу машину пасажирів не посадять. І до столиці довезуть з комфортом, ще й у супроводі приємної музики. Тож не лише молодь, а й люди похилого віку за такий сервіс готові платити дорожче (поїздка маршруткою до Києва коштує 9 гривень, а електричкою — 6).
Збиткові перевезення
До речі, такі неподобства під час перевезення пасажирів у приміському сполученні кояться постійно. У Київській дирекції залізничних перевезень — одній із п’яти дирекцій, що здійснюють експлуатаційну роботу Південно-Західної залізниці (ПЗЗ), зокрема й на території столичної області, на скарги громадян реагують стандартно: приміські пасажирські перевезення збиткові. Мовляв, обласні державні адміністрації несвоєчасно відшкодовують збитки залізниці за перевезення 26 пільгових категорій громадян (це близько 70% усіх перевезених пасажирів у приміському сполученні). У першому кварталі 2014 року лише Південно-Західна залізниця, яка перевезла пільговиків на суму майже 21,3 мільйона гривень, недоотримала 18,5 мільйона гривень (компенсовано лише 13,3%).
Щодо недоотримання коштів від обласних державних адміністрацій, то тут із залізничниками можна погодитися. А от з рештою... Нині майже у кожній приміській електричці працюють так звані мобільні бригади контролерів-ревізорів. Вони не соромляться класти гроші до власної кишені від продажу квитків «зайцям». Останні нерідко отримують від контролера-касира «порожні» квитки, в яких замість 6 гривень (від того ж Василькова до Києва) стоять нулі. Вставлений у турнікет у Києві такий проїзний документ (точніше — посадочне місце для пенсіонера чи іншого пільговика) дає право на прохід. Тож пасажиру ніби й байдуже. А от залізниця втрачає значні кошти, які «осідають» у кишенях контролерів-касирів.
Разом із тим перший заступник начальника ПЗЗ Іван Федорко, проаналізувавши маршрути руху пасажирів, зазначив, що трапляються такі хитруни, які купують квиток від Києва-Пасажирського до найближчої станції, а насправді їдуть до Фастова, Яготина, Тетерева чи навіть далі. Збитки від цього сягають навіть не тисяч, а десятків тисяч гривень.
Позбутися в електричках отаких пасажирів-хитрунів можна елементарно. Один із шляхів — встановити економічно об∂рунтовану ціну на квитки. Чому, наприклад, проїзд від Києва до Василькова коштує 6 гривень (це — 36 кілометрів по прямій), а від Києва до Козятина — 13 гривень (146 кілометрів)? Не думаю, що у такий спосіб залізниця заохочує пасажирів подорожувати на більш далекі відстані.
Та й Укрзалізниці самій уже давно пора змінити свою роботу: невже тримати десятки, сотні працівників у квиткових касах на станціях, роз’їзних і контролерів на пропускних пунктах на перонах, численні загони охоронців біля турнікетів (електроніка, до речі, теж дуже дорого коштує) вигідніше, аніж посадити у кожний вагон електрички касира, який продавав би квитки пасажирам упродовж поїздки? Начальник служби приміських пасажирських перевезень Південно-Західної залізниці Юлій Васьковський пропонував уже запровадити подібне в електричках, що курсують у Яготинському та Ніжинському напрямках. Але ця пропозиція не прижилася. І неважко здогадатися чому.
ПРЯМА МОВА
Перший заступник
начальника Південно-Західної
залізниці Іван ФЕДОРКО:
— Велике занепокоєння викликає робота роз’їзних касирів. Більшість з них, за підсумками місяця, до залізничної фінансової скриньки здає суму виручки, яка ледь дотягує до рівня заробітної плати, яку отримують роз’їзні касири з бюджету залізниці. Тому до керівників пасажирських секторів дирекцій висунуто вимогу: результат роботи кожного роз’їзного касира має в 2—2,5 раза перевищувати рівень його заробітної плати.