За вечірнім вікном справжня осіння погода: дощить, вітряно, холодно. Сиджу, працюю й, перепрошую, принюхуюсь до запахів, що звідкілясь проникають у мій робочий кабінет. Грішу на те, що якраз навпроти кімнати, в якій працюю, на городі розташована вигрібна яма. Треба б викачати, хоча вдень я ходив по городу й ніяких запахів не було. Між тим, аромат посилювався. А може, це якась аварія в туалеті? Мов ужалений, підскакую й прочиняю двері на кухню. Виходжу туди, натужно вдихаючи повітря. Хух, наче там не так пахне. Проходжу до туалету, там усе в порядку, нічого не прорвало. Так, відчувається легкий сморід, але не такий, як у моєму робочому кабінеті. І все-таки, звідкілясь тхне. Значить, десь є й джерело аромату.
Згадавши, що в нас попід підлогою на кухні йде каналізаційна труба, стаю навколішки й низько нахиляюся. Та ні, все нормально.
У такій позі мене застає дружина, яка щойно зайшла до хати знадвору й відразу спитала, чи не здається мені, що в кімнатах неприємно пахне. Принагідно повідомивши, що по той бік дороги, а ми живемо біля автотраси, в провулку зібралися чоловіки й голосно матюкаються. Вона розібрала, що сварять сусіда, який недавно поселився на нашій вулиці. Волають: «Що ж ти робиш, такий-то? Та ми тобі за це!...» Й так далі, і в тому ж дусі.
Цікаво, що там трапилося? Між тим, пахло уже добряче, на неприємні запахи пожалілася вже й донька, в якої саме того дня був день народження.
Одягаюся й виходжу в нічну мжичку — послухати, що відбувається через дорогу. Поки вовтузився, минув якийсь час і на тому боці вулиці нікого вже не було. Натомість в обличчя від дороги війнуло таким амбре, що аж у голові запаморочилося. Майнув здогад: це в когось поблизу прорвало каналізацію. Піднімаюся з двору вгору до дороги, а по ній справді фекалії пливуть. Оце вони й пахнуть. Ну, діла! Це ж скільки треба фекалій, щоб усю дорогу заповнити?! Звідкіля ж вони тут узялися?
Стояв так, губився в здогадах, та прислухався до розмови на підвищених тонах в одному з дворів. Ті, хто розмовляв, називали ім’я нашого нового сусіда. Мовляв, якщо таке іще раз повториться, йому буде непереливки.
З’ясувалося, що цей молодий чоловік надумав викачати фекалії зі своєї вигрібної ями, але вельми оригінальним способом. Щоб не платити комунальникам чи приватним «золотарям» за цю недешеву послугу, він узяв насос, яким качають воду в колодязях, і під покровом ночі викачав уміст ями просто на вулицю, сподіваючись, що дощ змиє все те вниз по асфальту. Якби маніпуляція вдалася, напевно, він би її повторював регулярно. Проте не склалося. Міг би ще й по фізіономії отримати. Його щастя, що чоловіки його знали, до того ж він розкаявся, попросив вибачення.
Ця історія нагадує, що багато наших співвітчизників дуже люблять усе робити на шарпака. Бо вважають себе хитрішими й практичнішими за інших. Таких прикладів можна навести безліч. Щоб не платити, вивозять і викидають сміття у лісосмуги, парки, канави, а то й під двір сусіда. Деякі є професійними відвідувачами презентацій, похоронів, поминок, де можна безкоштовно поїсти. Якщо, приміром, будівельники дороги залишать на вулиці купку щебеню чи піску, до ранку її там не буде — опиниться у чиємусь дворі. В країні процвітає корупція і хабарництво. Тобто шельменків у нас більш ніж достатньо. В той самий час є й такі, хто, щиро чи ні, але заявляє, що ми ідеально чесні й чисті, а тому нас треба з дитинства навчати… обманювати.
Нещодавно мені зателефонував знайомий, із яким давно не бачилися, й у ході розмови повідомив, що дивився телепередачу, в якій вчать мистецтву обдурювання. Так, так. Начебто ведуча зауважила: життя зараз таке, що порядні люди просто не виживуть. Отже, навчати брехні треба ще з дитячого садка. Й провела урок. Дала дитині цукерку, нашептала їй щось на вушко й сказала маляті заховати руку з цукеркою за спину. Потім дитя запитує виховательку: в якій руці цукерка? Та каже: у лівій. І вгадує. Але кмітлива дитина непомітно перекладає цукерку з лівої руки у праву й показує ліву без цукерки. «А ось і не вгадали!» Всі сміються, аплодують. Дитина урок засвоїла.
Можливо, знайомий щось не так зрозумів або перекрутив, коли розповідав. Однак якщо телебачення починає пропагувати такі філософські уроки ( чоловік не уточнив, який саме канал дивився), це тривожний сигнал. Навпаки, дітям треба прищеплювати загальнолюдські цінності, щоб виростали порядними, чесними, з повагою ставилися до ближнього. Все інше — від лукавого.