ЩО БОЛИТЬ?
За півроку на Національну дитячу «гарячу лінію» надійшло майже 15 тисяч звернень від малих і дорослих
Кожна людина має свої проблеми. Але батьки часто вважають, що так звані дитячі страхи й переживання насправді несуттєві й навіть смішні. Та це не завжди так. І добре, якщо поруч з дитиною в такий час є вчителі чи друзі, яким можна все розповісти й отримати корисну пораду. Але що робити, коли від дорослих тільки й чуєш «Давай поговоримо іншим разом, у мене немає часу!», а друзі через сварку чи непорозуміння відвернулися? А кому пожалітися дитині, якщо її кривдять у власній родині?
Про все це можна повідомити, а також отримати дієву допомогу чи корисну пораду від фахівців Національної дитячої «гарячої лінії», яка вже півроку (з 1 січня 2013-го) працює при громадській організації «Міжнародний правозахисний центр «Ла Страда-Україна». Її номер — 0 800 500 225, звернення приймаються щодня, крім вихідних.
Вислухають, порадять, допоможуть
Катерина ЛЕВЧЕНКО,
Президент МПЦ «Ла Страда-Україна»:
— Лінія наша насправді «гаряча», бо за шість місяців отримали майже 15 тисяч звернень як від дітей, так і від дорослих. А це в середньому по 200 дзвінків на добу.
Вона об’єднала в собі елементи трьох видів дитячих телефонних ліній за міжнародними стандартами консультування неповнолітніх. З одного боку, вона є trusline — телефон довіри, де хлопці та дівчата можуть отримати психологічні консультації, поради, як вчинити в тій чи тій ситуації, поспілкуватися із соціальним працівником чи соцпедагогом. З другого боку, це hotline — гаряча лінія та helpline — лінія допомоги.
Тобто у складних випадках, коли потрібні не стільки добре слово і порада, як саме термінове розв’язання конкретної проблеми, консультанти мають можливість перенаправити звернення до державних структур — підрозділам Мінсоцполітики та службам у справах дітей, Уповноваженому Президента з прав дитини, підрозділам МВС і перш за все кримінальної міліції у справах дітей, МОН та закладам освіти. І саме у такій тісній взаємодії та співпраці розв’язати проблему можна швидше і ефективніше.
Розкажу про конкретний випадок. На нашу «гарячу лінію» по кілька разів на тиждень телефонував 12-річний хлопчик, який жив у школі-інтернаті неподалік від Києва. Спочатку він запитував про не дуже серйозні речі. Та оператори вже впізнавали його по голосу. Так він обирав свого консультанта (адже оператори чергують на телефоні по кілька годин на добу і не щодня), саме ту людину, з якою відважиться поговорити про свої справжні проблеми. А коли обрав, одразу запитав, чи буде їхня розмова приватною. Адже вже мав неприємний досвід, коли дитячий психолог в інтернаті не вважав їхні розмови конфіденційними. Виявилося, що у хлопця були проблеми у спілкуванні з однокласниками, які часто дражнили його через руде волосся й окуляри, а також з учителями, які через підвищену рухливість вважали його хуліганом і часто повторювали, що путньої людини з нього не виросте.
З підлітком спілкувалися психолог, соцпрацівник, аналізували його поведінку і вчинки. Та одного дня він сказав, що цей дзвінок — останній, бо йому заборонили більше дзвонити. А якщо він порушить заборону, вихователі інтернату погрожували віддати його до лікарні. І тут уже стало зрозуміло, що слід переходити до активних дій і рятувати дитину. Оператори «гарячої лінії» звернулися до Уповноваженого Президента з прав дитини. Юрій Павленко ініціював перевірку школи-інтернату, і виявилося, що всі підозри щодо жорстокого поводження з дітьми підтвердилися. Хлопчика перевели до дитячого будинку сімейного типу, де нині він щасливий. Й продовжує телефонувати обраному консультанту, тепер уже з добрими новинами: розповідає, що співає у хорі, мріє стати лікарем, про нових друзів та гарні оцінки у школі.
Цей випадок доводить, що через таку лінію допомоги можна не лише давати поради, а й насправді кардинально змінити життя дитини на краще.
Понад 90% абонентів, які телефонують на «гарячу лінію», — діти, близько 10% — дорослі, які мають питання про дітей. Тому і називається ця лінія «Для дітей і про дітей».
Є хлопці та дівчата, які телефонують по кілька разів протягом тижня, місяця чи навіть року. Знайшовши порозуміння з консультантом та отримавши допомогу, вони довіряють цим людям й інші свої страхи, проблеми та просять поради. Отже консультанти стають для них в якомусь сенсі навіть друзями. Про номер зазвичай дізнаються з листівок, ЗМІ, від батьків та найчастіше одне від одного.
«Є громадська лінія, буде — державна»
Руслан КОЛБАСА,
директор департаменту сім’ї та дітей Мінсоцполітики:
— Протягом І кварталу 2013 року до Мінсоцполітики надійшло 247 звернень щодо насильства над дітьми, в тому числі перенаправлених з Національної дитячої «гарячої лінії». Найбільше з Києва (72), Рівненської (30), Одеської (24) та Миколаївської (21) областей. Через жорстоке поводження і бездоглядність діти тікають з дому і знаходять тимчасовий прихисток у державних притулках, але кардинально проблему це не вирішує.
Тому, за ініціативи Президента, протягом 2013 року має бути розроблений механізм, а до кінця 2014 року — створена Державна національна дитяча «гаряча лінія», яка обов’язково перейматиме найкращий досвід ГО «Ла Страда-Україна». Нині обговорюється питання, на базі чого ця лінія працюватиме: чи то Урядової телефонної «гарячої лінії», а можливо — тієї ж «Ла Страда-Україна».
Та головне тут — оперативно і якісно реагувати на всі проблеми та скарги, з якими звертатимуться діти чи їхні батьки. Але ця лінія не буде лише екстреного реагування, буде тут і «телефон довіри». Тому для роботи слід підготувати фахівців, які зможуть і терміново зреагувати, якщо дитина, скажімо, погрожує заподіяти собі шкоду, і психологи, до яких хлопець чи дівчина зможуть телефонувати протягом тижнів чи навіть місяців, аби ретельно обговорити якусь проблему та знайти найкраще рішення для неї, отримати консультацію чи якусь необхідну інформацію.
До того ж, послуговуючись досвідом іноземних країн, який ми вивчили, дійшли висновку, що не має бути окремо лінія громадська та окремо — державна. Ми маємо співпрацювати, об’єднати наші зусилля та вже напрацьований досвід.
«Ініціюємо зміни до законодавства»
Юрій ПАВЛЕНКО,
Уповноважений Президента України з прав дитини:
— З цієї «гарячої лінії» до мене надійшло чимало звернень. Жодне не залишилося без розгляду.
Головна проблема в тому, що в нашому суспільстві інтереси дорослого завжди переважають над інтересами дитини, і в цьому руслі виписане українське законодавство. Та врешті програють усі. І це слід змінити. Саме тому інститут Уповноваженого Президента з прав дитини ініціює низку змін до вітчизняного законодавства.
Адже, скажімо, нині законодавство визначає, що кожен, кому стало відомо про порушення прав дитини, має негайно проінформувати про це органи влади. Але чого гріха таїти, у 9 випадках з 10 люди просто байдужо проходять повз, відводячи очі. Проблема в тому, що, по-перше, більшість не знає, як саме слід реагувати в такій ситуації. А, по-друге, у законодавстві ніяк не виписана відповідальність за таку байдужість. А відповідальність має бути. Тож ми пропонуємо розшифрувати і деталізувати, що чекатиме на дорослого, який зможе спокійно пройти повз дитину, яку, наприклад, змушують жебракувати чи на його очах б’ють або принижують. Як слід реагувати і діяти, аби не стати винуватим у байдужості.
Дорослі, здебільшого матері, часто скаржаться на несплату батьками аліментів на дитину. Вважаю, що механізм державного примусу у цьому питанні виписаний недосконало. Тому я ініціюю введення кримінальної відповідальності за відмову в утриманні дитини не тільки щодо злісних неплатників, а й до тих безвідповідальних частіше чоловіків, які вчасно не платять аліменти. Адже нинішнє законодавство дає можливість вводити в оману органи влади й ухилятися від переслідування за законом. Відправляти за грати таких горе-татусів не будуть, адже з цього ніякої користі. Ми пропонуємо конфісковувати в них майно, продавати і з цих грошей виплачувати належні дитині суми.
А ще багато проблем у дітей, батьки яких розлучаються. Суди мали б ухвалювати рішення не в інтересах одного з батьків, а саме в інтересах сина чи дочки. Та насправді все відбувається навпаки. Права дитини порушуються, її думка нікого не цікавить. Насильницьке ж залишення малюка з тим з батьків, з ким він бути не хоче, може нанести йому моральної, а часом і фізичної шкоди.
Особливо проблематично тоді, коли один з батьків — іноземець. Часто дитина за рішенням суду їде саме за кордон, адже тамтешні суди розглядають справи швидко і приймають рішення на користь громадян своєї країни. Наші ж суди беруться за ці справи з неохотою, ведуть їх неквапом, отже й маємо те, що маємо. До того ж чітко не прописана процедура, як повертати на Україну дітей з міждержавних шлюбів. І це недопрацювання слід виправити.
А ще у нашому законодавстві зовсім не прописана процедура, як діяти органам влади та опіки у випадку, коли той з подружжя, якому не залишили дитину, викрадає її — як по Україні, так і, тим паче, за кордон, адже в інших країнах своя специфіка реагування на подібні випадки. Тому ми звернулися до Міністерства юстиції щодо необхідності розробки спеціальної інструкції, як діяти українським посадовцям, аби не порушити права дитини та діяти виключно в її інтересах.