ПОКАЗ
Нещодавно репрезентовано повнометражну ігрову картину «Мамо, я льотчика люблю»
Як зазначив у своєму вступному слові Сергій Тримбач, голова Національної спілки кінематографістів України, прем’єра українського фільму впродовж останніх 15 років — щось надзвичайне. Доброзичливість та іронію кінознавця можна зрозуміти, адже за той час, протягом якого він обіймає посаду керманича Спілки, це фактично друга (після фільму «ТойХтоПройшовКрізьВогонь») стрічка, яку створила суто українська команда кінофахівців і в якій лунає українська літературна мова.
Поза тим, на рівень зі справді надзвичайними фільмами цей не поставиш. Ніде правди діти, жодна картина не стає подією тільки тому, що ще за радянських часів її режисер закінчив Вищі курси сценаристів і кінорежисерів у Москві й вона не є його режисерським дебютом (свій перший повнометражний фільм «Цвітіння кульбаби» Олександр Ігнатуша зняв 1992-го).
Ідучи на перегляд, авторка цих рядків гадала, що назва «Мамо, я льотчика люблю» — натяк на певну анекдотичну історію, тоді як сценарій, написаний Вірою Мельник, по суті, — тривіальна ілюстрація стосунків між ним і нею. Любов Журба (Ольга Сумська), актриса, якій за 40 і яку залишив чоловік, повертаючись зі зйомок у Львові до Києва, несподівано зустрічає на борту літака свого колишнього студента… У минулому Олександр Санін (Ігор Пісний), полишивши авіаційний фах, вступив до театрального вишу, та потім, щоб прогодувати родину, повернувся в авіацію. Студентська закоханість 35-річного (на момент зустрічі з актрисою розлученого) льотчика, сказати б, воскресає і, зрештою, здобуває перемогу над Любиними сумнівами-страхами та спробами її колишнього чоловіка поновити родинні стосунки.
Вочевидь, Олександр Федорович (байдуже, свідомо чи несвідомо) волів повторити почерк свого вчителя, чи то пак, аромат Рязанових комедій (Олександр Ігнатуша навчався на Вищих курсах сценаристів і кінорежисерів в майстерні Ельдара Рязанова). Цікаво, що він, як Ельдар Олександрович, і знявся у своєму фільмі в епізодичній безголосій ролі: Рязанов-пасажир у літаку — в «Іронії долі, або З легкою парою», Ігнатуша-таксист — у «Мамо, я льотчика люблю».
Тяжіння до… панегірика
Поза тим, новий український фільм ні комедією, ні трагедією, ні трагікомедією, ні драмою, ні мелодрамою не назвеш. Жанр картини тяжіє до… панегірика. Утім, панегірика, хоч як це дивно, не закоханості (не плутати з коханням), а… кіностудії ім. О. Довженка та Києву (оператор В. Бородін навіть зняв головних персонажів на тлі недобудованого мосту, який має з’єднати столичний спальний район Троєщина з центром міста). Та, на жаль, панегірик цей, як і міст, — недобудований.
Глядач бачить вхід (чи то пак, в’їзд) до кіностудії, її павільйони, автентичний кабінет директора, щоправда, у стрічці в ньому працює лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка режисер Журба (Сергій Калантай), колишній чоловік Любові Журби.
Прихованою надією на те, що це кінополе таки вродить, а урожай буде гідним, просякнуті не тільки кадри фільму: Ігор Пісний, виконавець ролі льотчика, виступаючи в Будинку кіно, був лаконічним: «Дякуємо кіностудії імені Довженка за те, що обрала нас, талановитих акторів».
Так, працювати перед кінокамерою українським акторам доводиться зрідка, втім, Ігор Пісний, якого глядач (щоправда, тільки відданий українському кіно) пам’ятає за стрічкою О. Янчука «Залізна сотня», з нескладним завданням зіграти закоханого чоловіка впорався.
Зрештою, який же льотчик не закохається в таку вродливу жінку, як Любов Журба, чи то пак Ольга Сумська?
Проте візуальна естетика в жодному разі не в змозі компенсувати репрезентовану якість оповіді: ані краплини справжньої колізії, ані катарсису. І хоч Віру Мельник один із критиків якось назвав «константою українського кіно» (вона працює тут упродовж 40 років), їй не вдалося створити сповнену гумором, коханням і щемом історію.
Олександр Ігнатуша зазначив, що Віра Никифорівна пише поезію, прозу, а «Мамо, я льотчика люблю» — її перший сценарій. Напевно, Олександр Федорович не знає, що зокрема 2005-го за її сценарієм було знято фільм про актора Миколу Яковенка «Інше життя, або Втеча з того світу» з Василем Башею та Інною Капінос у головних ролях.
У кінострічці партнеркою Ольги Сумської стала Любов Грешнова. Фото з сайту molodist.com
Ода сучасному гламуру
Режисер не приховує, що стрічка розрахована на жіночу аудиторію, мовляв, вона повсякчас спрагла любові. Справді, творці того чи того фільму можуть запропонувати глядачеві споглядання (творці-початківці) або переживання (творці-майстри) любові; та в новому українському «кіні» про любов (себто про самопожертву, відданість) ніщо не говорить. Самого тільки імені головної героїні в цьому разі замало.
Сумно, коли глядачки, особливо молоді, споглядаючи дороге Любине авто, її помешкання на Хрещатику, вирішать, що так живуть усі українські актриси. Одне слово, витративши шість мільйонів державних гривень, кіностудія і режисер створили, як і сотні глянцевих російськомовних видань, чергову оду сучасному гламуру. Тішить, що бодай державною мовою!
Трохи кумедним новий фільм став і через ім’я медійного російського телеведучого і журналіста Леоніда Парфьонова. Саме так Віра Мельник чомусь назвала режисера, який знімає на українській кіностудії чергову історичну картину. Виходить, якщо в Україні немає власного талановитого телевізійника-історика, можна кепкувати з російського?
Утім, Михайло Кукуюк, який зіграв Парфьонова (треба сказати зовсім не Леоніда) зачарував своєю органічною акторською майстерністю. Він, до речі, надзвичайно переконливий і в театральних постановках (Михайло Кукуюк — актор Театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра з 2003-го), а тим, хто не байдужий до справді трагікомедійних постановок, варто переглянути виставу «Вася повинен зателефонувати» за його та славетної Ади Роговцевої участі.
До речі, Олександр Ігнатуша зізнався, що якби знімав свій фільм десять років тому, роль Любові Журби запропонував би Аді Миколаївні.
Чи дійде нова стрічка до прокату? Ще під час роботи цьогорічного фесту «Молодість» (картину «Мамо, я льотчика люблю» було показано в позаконкурсній фестивальній програмі «Українські прем’єри») Богдан Батрух, генеральний директор B&H Film Distribution, прокатник стрічки «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», назвавши фільм романтично-новорічним кіно, обережно зазначив, що B&H Film Distribution спробує показати його глядацькому загалові.
ПРЯМА МОВА
Актриса
Ольга СУМСЬКА:
— Прочитавши сценарій, запропонований Олександром Федоровичем, я зрозуміла, що історія Любові Журби про мене, й одразу погодилася її зіграти. Часом актриси подейкують, мовляв, страшно грати бабусю… Так, у моєї героїні є онука, та, як на мене, бути бабусею і водночас сексапільною жінкою, — це щастя.
Пригадую, як 15 років тому тут, у Будинку кіно, глядачі зібралися на прем’єру «Роксолани»: чимало людей тоді подивилися картину стоячи, позаяк зал був заповнений ущерть. Теперішній глядач скучив за українським кіно. У мене є відчуття, що нині ми — біля витоків відродження українського кіно.