Попри схвалення у першому читанні законопроєкту №2178-10 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення», дискусії щодо того, яким має бути ринок землі в Україні, тривають. Прихильники якнайскорішого розпродажу орних земель усіляко уникають аналізу деталей того законопроєкту, який вони самі й запропонували. Але, як відомо, диявол ховається саме в деталях.

Про це свідчить закордонний досвід, зокрема й негативний. Саме потенційні помилки, які виникнуть, якщо не вжити запобіжних законодавчих заходів, стали темою круглого столу «Продаж землі: українські реалії і литовський досвід», організованого Всеукраїнською аграрною радою (ВАР).

Литва застерігає

Про помилки литовської земельної реформи розповів заступник голови аграрного комітету Сейму Литовської Республіки, колишній міністр сільського господарства Литви Казіс Старкевічус. Скажімо, до 2014 року іноземці не мали права купувати землю в Литві, після цього — з низкою обмежень. Однак іноземні корпорації змогли обійти заборону через купівлю корпоративних прав компаній, які володіли землею (колишні колгоспи, радгоспи тощо).

До того ж таки 2014-го не було в них встановлено обмежень на купівлю землі пов’язаним особам, в результаті чого великі земельні масиви почали концентрувати в одних руках. Приміром, через пов’язаних осіб у власності однієї людини опинилися 30 тисяч гектарів, тоді як вся площа орних земель Литви — 3 млн га. Тепер ця людина засідає у литовському Сеймі. Вам це нічого не нагадує?

Із сучасної міфотворчості

Прихильники негайного запровадження ринку землі у пропонованому вигляді називають аргументи опонентів «міфами». Втім, якщо розібратися, то й наші риночники також неабиякі міфо­творці.

Наприклад, голова комітету Верховної Ради України з питань аграрної та земельної політики Микола Сольський на тій самій події сказав, що в Україні нібито дуже мало охочих продати свій наділ. Натомість на селі не бракує малозабезпечених, які потребують грошей на лікування, освіту дітей та інші нагальні потреби. Чи довго вони опиратимуться, коли їм запропонують, на їхню думку, великі гроші.

А може бути ще простіше — на село завітають бритоголові братки на джипах без номерів і звичним для них способом переконають власників паїв, що ті дуже хочуть продати землю і запропоновану ціну вважають цілком прийнятною. Скажете, неможливо? А хіба зараз не відбирають фермерські господарства силоміць?

Відтак чимало власників паїв виявляють бажання продати свої наділи, але — виключно державі, адже бояться бути ошуканими. До речі, і в урядовому законопроєкті, схваленому в першому читанні, серед тих, хто може придбати землі сільськогосподарського призначення, зазначено державу. Але як саме і яка з державних установ цим займатиметься — й досі не відомо. Годі й говорити про те, що на викуп землі у бюджеті мають бути закладені гроші, — їх там нема!

Ще один міф: нібито вільного ринку землі не існує лише у слаборозвинених країнах з тоталітарними режимами, як-от Північна Корея, Куба тощо. Ця казка вочевидь призначена для малоосвічених людей, необізнаних у темі, решта знає: абсолютно вільного ринку сільськогосподарських земель не існує у жодній розвиненій країні світу — всюди діє державний контроль, існує система запобіжників.

Там, де їх нема, виникають серйозні економічні й соціальні проблеми. Приміром, у Латинській Америці — там сформувався прошарок латифундистів, більшість селян безземельні. Отакий вільний ринок нам пропонують?

Наступний міф: нібито після відкриття ринку землі її ціна одразу зросте. Литовський досвід свідчить — це не так. Ціна землі у Литві зросла не після запровадження ринку, а лише після вступу країни до ЄС, коли тамтешні аграрії долучилися до чинної в Євросоюзі системи пільг.

До речі, в країнах з цивілізованим земельним ринком діють механізми обмеження не лише нижньої, а й верхньої ціни продажу порівняно із середньою ринковою у регіоні. Адже пріоритетом земельного ринку в цих краї­нах слугує не найбільший виторг, а можливість придбати ділянку тому, хто її обробляє. Натомість учасники дискусії від хліборобської спільноти наголошували на тому, що у пропонованій моделі земельного ринку нема дієвих запобіжників проти спекулянтів.

З-поміж міфів і те, що нібито зараз пайовикам недоплачують орендну плату, а після відкриття ринку землі вона має істотно зрости. Приклад тієї таки Литви показує, що це не так: в Украї­ні наразі приблизно $125 за гектар, у Литві — 110 євро. То що, недоплачують? І це при тому, що аграрії ЄС отримують дотації, а наші — самі знаєте… Аграрії зауважують: вони сплачують за оренду на межі своїх можливостей.

А ось ще одна вигадка, яку навіть міфом не назвемо, бо це відверта брехня: нібито більшість українців підтримують відкриття ринку землі. Невідомо, звідки такі дані. Вочевидь зі стелі, бо соціологічні дослідження показують геть інші цифри.

За результатами опитування, проведеного у листопаді Центром Разумкова, 68,3% респондентів проголосували б за подовження мораторію, якби референдум відбувся найближчим часом. Тому, мабуть, він і не відбувається. Схожі результати має і фонд «Демократичні ініціативи» — проти ринку землі висловилися 58% опитаних. То про яку більшість ідеться?

Примарні доходи

Нам обіцяють, що одразу після запровадження ринку землі в економіку України рікою попливуть чималі кошти, навіть цифру називають — майже 100 мільярдів гривень. Даруйте, але дивно: якщо я, фізична особа, продам іншій фізичній особі якесь майно, то як від цього збагатиться держава?

Заступник голови Всеукраїнської аграрної ради Михайло Соколов представив розрахунки, які зробили фахівці цієї організації на основі даних Мінекономрозвитку. За цими розрахунками, якщо за середню ціну землі взяти $2139, то для викупу землі, яку сільгоспвиробники наразі обробляють, їм знадобиться більш ніж половина прибутку, натомість на розвиток підприємств залишиться 9—11%, тоді як витрачали на це понад 60%. Отже, рівень інвестицій в аграрний сектор не зросте шалено, навпаки — істотно знизиться. Коли взяти вищу ціну землі, то результат вийде ще гірший.

Михайло Соколов зауважує: «Якщо гроші доведеться вкладати в купівлю землі, то ми матимемо нульові темпи зростання. Від чого може бути плюс? Від того, що люди, отримавши гроші за паї, підуть з ними на споживчий ринок. Однак це буде формальний внесок у ВВП, оскільки він не передбачає зростання виробництва. Просто люди більше куп­лять, але частина тих грошей піде за кордон, оскільки у споживчому кошику 60% — імпортні товари». До того ж це втрата близько 300 тисяч робочих місць в аграрному секторі. Ось і все зростання!

Щоправда, обіцяють компенсацію відсоткової ставки за кредитами на купівлю землі, наприкінці року очікується створення для цього спеціального фонду. Однак, за розрахунками експертів ВАР, для цього потрібно 67 млрд гривень. Чи є вони в уряду?

І наостанок: Микола Сольський зазначив, що норму стосовно концентрації землі в одних руках слід переглянути, а уповноважений президента із земельних питань Роман Лещенко — що необхідно виробити консолідований законопроєкт, який враховуватиме питання, порушені аграріями. Начебто все правильно, одне дивно: ці зауваги звучать не вперше. То навіщо тоді було похапцем передчасно ухвалювати недолугий законопроєкт, аби потім докорінно його перероб­ляти? Та й чи робитимуть це насправді?

PS Учора відбулося засідання Комітету Верховної Ради з питань аграрної та земельної політики, на якому вирішували, які правки (і, мабуть, чиї) слід виносити на голосування. Нині до законопроєкту №2178-10 їх внесено понад 4,5 тисячі; за законом, усі потрібно розглянути в сесійній залі.