НAШI ЦIННOСТI
Вiдродження народних традицiй веде до духовного збагачення нацiї
Етнограф
Валентина БОРИСЕНКО
Новорічний період - час замислитись про національні звичаї, що були притаманні нашій країні. Надто нині, коли ініціативу перехопили масові гуляння, феєрверки та концерти. Які ж вони, справжні? Про це наша розмова з провідним науковим співробітником Національного науково-дослідного інституту українознавства Валентиною Борисенко.
- Валентино Кирилівно, наша країна завжди славилася своїми традиціями. Чи вдалося сьогодні зберегти культурну спадщину?
- На жаль, уже третє покоління виросло на постулатах радянського періоду, і своїх традицій вони не знають. А це призводить до втрати духовності держави, адже у традиціях є духовне джерело, яке живить людину. Відродження звичаїв іноді називають шароварщиною. Під гаслом боротьби з нею руйнуються елементи народної культури. Але справжня шароварщина сьогодні у нас на телебаченні, у шоу. Політики твердять, що вони піднімають економіку і лише потім братимуться за розвиток культури. Але це неправильно - ці галузі мають розвиватися одночасно. Тільки тоді можна сподіватися на позитивний результат.
- Але сьогодні ми відзначаємо свята, серед яких і зимові, начебто за народними традиціями.
- Саме начебто. Сьогодні майже неможливо почути справжню українську колядку. Прохальна традиція в колядуванні викликає відторгнення, тож не хочеться відкривати двері колядникам, які прийшли тільки попросити. Але раніше добрий господар знав, що як засіють йому в хаті - таким буде його добробут на весь рік. Раніше невмілих колядників зачиняли в хаті, розучували з ними колядку і лише тоді відпускали. Впродовж років в Україні впроваджувалася російська традиція святкування Масляної, яка не має жодного стосунку до справжньої української. Українська Масляна - це ігрові дійства, чіпляння колоди, приготування вареників із сиром, а не млинців.
- Які свята традиційно прийнято відзначати взимку?
- Якщо йдеться про свято зимового сонцестояння, то тут є тріада традиційних свят. Спочатку йде Свята вечеря, потім -Різдво, Новий рік за старим стилем - з 13-14 січня і Водохреща, яке замикає цю тріаду. Ці свята у нас завжди були вельми пошановані різноманітними культами, насамперед культу рослинності (традиційний Дідух), культу пращурів, що проходить червоною ниткою крізь усі ці свята. Проте у ХХ столітті відбулися трансформації, навіть деформації народних звичаїв. Ще в 20-х роках були намагання витіснити традиційну обрядовість так званою "червоною" обрядовістю - червоні колядки, червоні весілля, червоні хрестини тощо. Оскільки все це не прижилося, колядки, щедрівки, святкування старого Нового року просто почали забороняти. В 20-ті роки під гоніння підпала навіть ялинка як релігійний пережиток царської Росії. Потім, коли відбулася ялинка в Кремлі, взялися відроджувати цю традицію і в школах - таким шляхом вона прийшла до села.
Все це свідчить про те, що традиція має свої внутрішні закони розвитку: вона може на певний час "стихнути", а потім знов набрати силу. Це зумовлено універсальною формою закладених у ній цінностей, властивих для України, - символи зимових свят, очищення через вогонь та воду. Після нового року сміття, що загортали в хаті, виносили в садок і спалювали там - це мало принести очищення саду, сприяти урожайності.
- Чому сьогодні говорять про зникнення багатьох народних традицій?
- За радянських часів українські звичаї зазнали деструктивного розвитку. Іншими словами, їх просто зламали. І зараз ми повинні їх реанімувати.
- Як, на вашу думку, можна це зробити?
- Я покладаю надії на школу, родину і засоби масової інформації. Саме вони розпочали відродження національних цінностей, і від них за таких скрутних часів треба чекати підтримки. На цих китах і надалі триматиметься відродження свят. Я проводила дослідження і ось що можу сказати. Молодь сьогодні у своєму ставленні до національних традицій ділиться на три групи: ті, кому все байдуже; ті, хто нічого про це не знає, але, якщо бачить те, що подобається, каже: "Це класно!" І третя група - на жаль, найменша, - яка справді намагається відроджувати народні звичаї, вивчає їх і навіть втілює в життя.
- Відродження національних традицій може сприяти збільшенню туристичного потоку в Україну?
- Щоб вирізнятися, ми повинні бути унікальними. А це наші традиції. Досвід показує, що туристи із задоволенням вчаться танців на Гуцульщині, їм подобається розучувати середньовічні танці в Луцьку. Людям подобається відірватися від комп'ютера і виліпити горщик з живої глини або ознайомитися з вишивкою в Решетилівці. Але традиції повинні бути справжніми. Зараз багатьох людей відштовхує псевдофольклор. А справжнє, навпаки, приваблює.
ДОВІДКA "УК"
Зимові народні дійства
Колядування - давній звичай зимових (переважно різдвяних) обходів з виконанням величально-поздоровчих пісень (колядок) і речитативних формул (віншівок). Група чоловіків, неодруженої молоді, дітей заходила на подвір'я кожної хати, славила господарів, бажала їм здоров'я, щастя, щедрого врожаю, достатку, за що отримувала певну винагороду. В основі цих обходів лежала магічна ідея "першого дня", згідно з якою їхні побажання мали стати реальністю. Колядки були різноманітними - для господаря, для господині. Колядники ніколи не оминали хату вдови.
Щедрування - давній звичай новорічних обходів, під час яких групи щедрувальників (переважно молодь) піснями славили господарів, бажали їм здоров'я й достатку, за що отримували винагороду. Щедрування супроводжувалося магічними діями, музикою, танцями, пантомімою, обрядовими іграми з масками. Обрядових новорічних пісень - щедрівок (різновид колядок) співали окремо господарю, господині, хлопцю, дівчині, усій родині, були щедрівки дитячі, жартівливі, пародійні.
На відміну від колядування щедрування незначною мірою відчуло на собі вплив християнської церкви. На кінець XІX ст. обряд переважно став явищем народної художньої творчості. Таким він зберігся й до сьогодні.
Засівання (посипання) - давньослов'янський новорічний звичай. У перший день нового року дорослі й діти, переважно чоловічої статі, ходили від хати до хати, символічно засіваючи хлібні зерна і бажаючи господарям щастя, здоров'я, щедрого врожаю.
"Водити козу" - містерія здійснювалася гуртом хлопців, які ходили по хатах із символічною восьмикутною зорею-провісницею і з "козою". Обряд мав свій усталений сценарій, пісенний і музичний репертуар. Роль кози виконував парубок, перевдягнений козою - у вивернутому кожусі і з прилаштованими рогами. Центральним моментом ритуального дійства був танець кози, її "вмирання" і "воскресіння", що символізували циклічний круговорот часу, прихід нового року.
Атрибути. Під час зимових свят хату прикрашали фігурками, вирізаними з паперу, розписом на склі. Перед Різдвом господиня мала прикрасити приміщення плетеним з соломи павуком. Вважалося, що павук очищає будинок. Вішали його під стелею в центрі кімнати.