«В Якимовій хаті кипіла робота. В печі тріщав вогонь та сичав борщ. Олена, мати Василькова, крутила голубці на вечерю. Василько сидів долі та м’яв мак до куті». Упізнали цей смачний початок оповідання «Ялинка» Михайла Коцюбинського? Так-от: у кулінарно-літературному закладі «Intermezzo», що має назву не менш відомої новели письменника, напередодні новорічних свят також кипіла робота. Утім, як і завжди. Щоправда, тут не сичав борщ і не крутили голубців. Натомість відвідувачам пропонують солодкі пончики — смаколики, якими колись полюбляв ласувати класик української літератури, творчість якого відображена у назві фаст-фуду на малій батьківщині у Вінниці.

Філолог-літературознавець став кулінаром

Чому саме пончики, які вважають одним з найпоширеніших десертів у всьому світі? Бо взявшись реалізувати свій кулінарний проєкт, Михайло Жилін зважив на те, що пончиками наші співвітчизники смакували не тільки вчора чи позавчора, в роки його дитинства, а навіть у сивій минувшині. А ще встановив, що цей десерт, вкритий, немов снігом, цукровою пудрою, полюбляв і уродженець Вінниці Михайло Коцюбинський. Тому й вирішив започаткувати у місті цікавий літературно-культурний заклад «Пончики Іntermezzo». Це закономірно, оскільки Михайло — не професійний кухар, а філолог і літературознавець. Так було в мирному житті. А коли в Донецьк увірвався підступний «рускій мір», він пішов добровольцем на фронт.

«Урядовий кур’єр» свого часу розповідав про долю корінного жителя Донбасу, який народився у Сєверодонецьку на Луганщині, а потім жив і працював у Донецьку. До 2014 року Михайло Жилін встиг здобути вищу освіту, одружитися, захистити кандидатську з філологічних наук. Працював у Донецькому юридичному інституті МВС України, а ще в літературній частині Донецького національного академічного українського музично-драматичного театру.

Далі була гібридна війна: 2015 року під час важких боїв біля Дебальцевого, що якраз на межі Донецької та Луганської областей, Михайло зазнав важкого поранення. У госпіталь потрапив у такому стані, що шанси на одужання вважалися примарними.

Літературознавство? Не без цього. Щодо подальшої долі недавнього жителя Донбасу доречно згадуються назви різних літературних творів. Насамперед це «Всім смертям назло» — автобіографічна повість шахтаря з його рідної Луганщини Владислава Титова, бо поранений боєць, попри все, повернуся до життя. А далі — класичне «Intermezzo»: з італійської це пауза, а ще твір у перервах між актами трагедії. І звісно, новела Михайла Коцюбинського — уродженця міста на берегах Південного Бугу, куди після одужання перебрався Михайло Жилін із дружиною Мирославою. Тут вже відновив свою діяльність і виш-переселенець Донецький національний університет імені Василя Стуса, де вони й почали працювати на одній із кафедр.

А потім у переселенському житті-бутті з’явилося кількамісячне навчання за програмою з підприємницької діяльності для ветеранів війни, яке успішно закінчив Михайло, а його проєкт «Пончики Intermezzo» визнали серед найкращих. І серед секретів цього успіху було ще й те, що у цьому разі збіглись інтереси міської влади і підприємця-початківця. Влада, віддаючи їм одну з альтанок у міському парку, висловила побажання не робити тут чергову банальну забігайлівку. А Михайло з Мирославою мали намір створити кулінарний і водночас літературно-культурний заклад.

Вінниця асоціюється з Коцюбинським

Частувати відвідувачів закладу саме пончиками, розповідає Михайло, він вирішив, оскільки для нього це смак дитинства. Він згадує, що це досі залишається яскравим і найсмачнішим спогадом про прогулянки містом, коли був дитиною.

Чому «Intermezzo»? «Не забувайте, що ми з дружиною — літературознавці. А тому для нас обох найперша асоціація з Вінницею, куди перебралися, — Михайло Коцюбинський. І мешкав письменник колись на Замості, там, де тепер працює наша пекарня, був хутір його діда — родова територія. А «Intermezzo» — це ще й настрій і насолода. Намагаємося працювати з гарним настроєм, і дуже приємно, що наші відвідувачі залишають пекарню в такому самому настрої», — каже Михайло.

Досі у відповідних закладах Вінниці пончиків було небагато, а тому кулінарно-культурний заклад має попит серед жителів та гостей міста. І в будні, й у свята. А тим часом пекарня залишається ще й соціально орієнтованим проєктом, бо в Михайла з Мирославою чимало друзів і знайомих серед ветеранів війни та переселенців з Донбасу.

«Перед Новим роком ми вирішили провести зустріч учасників АТО та ООС. Хочемо влаштувати вечір спогадів. Згадаємо всіх побратимів, які не дожили до наших днів. Кожен із присутніх розкаже про новорічну ніч, яка випала на період перебування у зоні бойових дій. А до Різдва плануємо зібрати тут колег із Донецького національного університету імені Василя Стуса, студентів та літераторів з нагоди чергового дня народження поета, що припадає на 6 січня», — розповідає він «УК».

До речі, запланований творчий захід символічний, адже на Вінниччині Василь Стус народився, а навчався і працював шахтарем, літредактором у газеті та вчителем у школі на Донеччині. Та й Донецький університет, що має ім’я поета, перебрався з окупованого Донецька саме на його малу батьківщину.

З огляду на найперші для Михайла та Мирослави Новий рік та Різдво у статусі господарів пекарні «Пончики Intermezzo» їхній діяльності личить назва однієї з новел Михайла Коцюбинського «Дебют» або повісті «Дорогою ціною». Бо надто велику ціну змушені вже майже сім років платити жителі Донбасу та України за інтермецо — найменшу коротку паузу між боями. Тобто за хистке перемир’я на похмурому тлі тривалої гібридної війни.

ЗРОБИ САМ!

Рецепт пончиків від «Пончики Intermezzo»

Візьміть гарний настрій.

А ще: 600—700 грамів борошна, 2 склянки води, 0,5 склянки молока, 1,5 столової ложки цукру, 1,5 чайної ложки дріжджів, 50 грамів соняшникової олії, олію для смаження. Готові пончики можна посипати цукровою пудрою тощо.

Ще одна умова. Готуючи, варто наспівувати якусь жартівливу пісню.

Приміром, Михайло нерідко використовує: «Самогоночка вдалася. Ой,ой, ой, ой! Вся бригада напилася». Тоді, каже, пончики особливо вдаються. Спробуйте самі.