Проте саме від цієї коми залежить доля сільських громад — як на мене, підвалини українського суспільства. Принаймні на нинішній стадії його розвитку.
Що обіцяють?
І ось чому. З найвищих трибун чуємо про те, що реформі місцевого самоврядування таки бути, що територіальні громади вже сьогодні мають більше коштів на розв’язання власних проблем, бо розширилася база місцевих податків. А якщо сільські громади ще й об’єднаються добровільно, то зможуть навіть про розвиток думати, бо матимуть прямі відносини із держбюджетом. Усе це прописано в законах «Про засади державної регіональної політики» та «Про добровільне об’єднання територіальних громад», ухвалених 5 лютого.
— Відповідно до першого з них, один відсоток бюджетних витрат спрямовується до Державного фонду регіонального розвитку. А це майже три мільярди гривень — чимало, — коментує координатор «Реанімаційного пакета реформ» Наталія Ватаманюк. — Кабмін днями вже напрацював механізми введення в дію цих законів. Тож громади можуть подавати проекти на фінансування, а до 1 червня уряд має затвердити перелік об’єктів, які будуть профінансовані із цього фонду. Пріоритет отримають ті громади, які об’єднаються добровільно. Саме ж об’єднання має розпочатися до 15 липня, щоб до кінця року встигнути отримати гроші з фонду.
Така реформа базового рівня, за задумом, має змінити на краще (або принаймні спростити) життя конкретної сільської людини. Бо, кажуть нам зі столиці, як вважає координатор, і швидка допомога тепер до неї приїде миттєво, бо перейде в підпорядкування сільради. Як і школа чи дитсадок.
Навіть «єдине вікно» адмінпослуг обіцяють перемістити ближче до сільського дядька: він таки виграє. А якщо в нього виникне потреба поспілкуватися із владою наживо, начебто проблеми не буде.
Так має бути в ідеалі. А на ділі?
Треба вносити зміни до законів
Рівненщина першою в Україні ухвалила стратегію регіонального розвитку до 2020 року, яку розробляли за стандартами ЄС. Тож уже сьогодні може отримати 110 мільйонів гривень із Державного фонду регіонального розвитку на розвиток економіки, сільських територій та людського потенціалу.
«Адже в нас є громади, готові об’єднатися хоч сьогодні: чекаємо лише на механізм. А є й ті, що через різні обставини це зробили раніше. Та Закон «Про добровільне об’єднання територіальних громад» зазначає: на прямі відносини з держбюджетом мають право лише ті громади, які добровільно об’єдналися або ж уклали угоду про співпрацю. А що робити таким, як, скажімо, Зорянська сільська рада на Рівненщині, яка вже давно об’єднана, бо до її складу входять 11 сіл? Ані в Мінфіні, ні в Мінрегіонбуді відповіді на це питання не дають», — слушно зауважує заступник голови Рівненської облради Степан Павлюк.
Якщо терміново не внести законодавчі зміни і вважати об’єднаною ту громаду, яка має у складі два і більше сіл, то, на його думку, в реформі базового рівня не буде головного — справедливості.
До того ж, із 1 квітня (іронія долі чи її злий жарт) сільські ради активно «знеголовились»: їхні очільники, а часто ще й секретарі, віддали перевагу спеціальним пенсіям, а не зарплатам, виконавши вимогу оновленого законодавства.
Скажімо, Зорянська сільська рада одразу позбулася голови, заступника та секретаря. Тож чималеньку громаду (з 11 тисяч жителів) тимчасово очолив один із депутатів, сільський священик, в якого у Великодні дні і так багато роботи.
Поглянемо на Латвію зі Словаччиною
У Сарненському районі «знеголовлення» набуло масового характеру. Народний депутат Сергій Євтушок, що представляє район, стурбований: потрібно, каже, дати змогу цим сільським головам виконувати свої обов’язки до виборів. А це знову ж таки зміни до законодавства, які слід ухвалити, як кажуть, навздогін. Бо про яку швидку реформу базового рівня можна говорити, якщо її почасти просто нікому робити?
Якщо нам дають перспективний план об’єднання, то це вже далеко не добровільний процес, зауважують сільські голови.
Тут слід навести приклад Латвії, яка у 1999 році ухвалила закон про добровільне об’єднання громад, подібний до нашого. За 8 років об’єдналося аж… 20% територій. Тоді парламент цієї країни ухвалив закон «Про новий адміністративно-територіальний устрій», і на цьому вся «добровільність» закінчилася. Словаччина ж, щоб не втрачати часу, одразу розпочала з адміністративно-територіальної реформи.
Ось і виходить, що нам слід уважно ознайомитися з досвідом сусідів. І лише тоді правильно поставити вищезгадану кому.