Є певна символіка і знаковість у тому, що «Фольклорні записи Бориса Грінченка з села Нижня Сироватка» з’явилися друком напередодні 110-ї річниці із дня його смерті. Попри географічний чинник, значення цього творчого фрагмента має всеукраїнський вимір.
Як наголошує упорядник збірника кандидат філологічних наук доцент Сумського державного педагогічного університету ім. А. Макаренка Сергій П’ятаченко, сторінки видання будуть цікавими, корисними і потрібними багатьом, адже постать Бориса Грінченка всеукраїнського масштабу. Зроблені ним фольклорні записи перегукуються з культурним надбанням інших регіонів України, створюючи об’ємне загальнонаціональне художньо-фольклорне панно.
Сумська районна рада як замовник видання зробила благородну духовну справу. Наклад буде розповсюджено між школами та бібліотеками краю. Нинішнє і майбутні покоління читачів тепер мають змогу долучитися до багатої спадщини письменника, який, провівши півтора року у слобожанському селі, напрацював вагому творчу сторінку своєї біографії.
Зблизька і в деталях
Не можна стверджувати, що раніше ці твори залишалися зовсім не відомими, але й казати про їх доступність — також перебільшення. Свого часу, а саме наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття, окремі з них друкувалися в Чернігові у тритомному виданні «Етнографічні матеріали, зібрані у Чернігівській і сусідній з нею губерніях» та збірнику «З вуст народу». Відтоді минуло понад століття, і нехай нині хтось із читачів спробує знайти бодай одну із книжок — раритети завжди залишаються ними. Адже окремі рукописні сторінки надруковано вперше, а їх оригінали перебувають на зберіганні в архіві Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАНУ.
Важлива й інша обставина. Тоді їх подавали так званою ярижкою, або російською абеткою позаминулого століття, застосувавши до української мови (як тут не згадати Емський указ, що забороняв «кулішівку» аж до 1905 року). А ось упорядник максимально попрацював, аби адаптувати тексти відповідно до сучасних норм правопису і зробити їх доступними сучасному читачеві. У виданні подано роз’яснення місцевих діалектних та застарілих слів, уміщено різноманітні коментарі тощо.
Збережено систематизацію творів, яку розробив письменник. Зокрема, у прозовому розділі вміщено казки, легенди, перекази, в пісенному — їхні різновиди: сімейні, особисті, економічні і станові, політичні, дитячі та інші.
Окремим розділом подано запис тодішнього весільного обряду та пісень, що його супроводжують. Тут можна ознайомитися з аналітичною статтею науковця Світлани Маховської, яка дослідила особливості весілля у Нижній Сироватці середини 1880-х років. А її колега Лідія Козар ретельно проаналізувала фольклорні записи, зроблені Борисом Грінченком та його учнями, із зазначенням віку, статі того, хто розповідав.
Цікавими видаються художні твори, написані в той період. Це насамперед поезії оповідання «Без хліба», «Каторжна», «Непокірний». Значно пізніше у повісті «Під тихими вербами» автор змалював нижньосироватські пейзажі. Принаймні читачі із цього села відразу впізнають ті чи ті місцини, які й нині зачаровують красою та ідилією.
Неабияку цінність становлять ілюстрації. Подано історичні світлини, що зафіксували педагогічну діяльність глави сім’ї й родинні будні. Адже саме в Нижній Сироватці у подружжя народилася єдина донька Настя, доля якої, на жаль, склалася трагічно: після її смерті не стало і її немовляти-дитини.
Іншими словами, упорядник Сергій П’ятаченко зібрав під однією обкладинкою величезний масив матеріалів, що дає повне уявлення про напружену багатогранну працю видатного письменника у слобожанському селі під Сумами.
Село пам’ятає Грінченків
Нижня Сироватка відіграла особливу роль у долі Бориса Грінченка. Адже саме тут 10 лютого 1884-го він повінчався з Марією Загірною, у дівоцтві Гладиліною (1863—1928), що стало початком їхнього подружнього життя. І нині кожен житель села покаже приміщення тієї школи і розповість про славетного українця, який причетний до історії населеного пункту. Будівлю, в якій учителював Борис Дмитрович, зведено ще 1876 року, однак вона вціліла і донедавна слугувала громаді, школі, залишаючись одним з її корпусів. Щоправда, нині вона потребує добрячого капітального ремонту, на який поки що немає коштів. Але сільська влада і шкільна адміністрація планують відбудувати її для освітніх потреб.
На приміщенні тепер встановлено меморіальну дошку. Школу названо ім’ям письменника, в ній облаштовано музей Б. Грінченка, а вчителі, учні, всі селяни пишаються цим. Зокрема, на уроках української мови та літератури його твори завжди в центрі уваги і насамперед написані тут.
Видрукувана на Сумщині книжка стане у пригоді не тільки учням, студентам, фольклористам, бібліотекарям, а й кожному, кому цікава національна минувшина, без знання якої годі мріяти про надійне майбутнє.
ДОВІДКА «УК»
Борис ГРІНЧЕНКО (9 грудня 1863 — 6 травня 1910) — видатний український письменник, етнограф, філолог, публіцист, літературознавець. Народився на Харківщині. Навчався в Харківському реальному училищі. Завдяки самоосвіті склав іспит на звання народного вчителя. Працював у школах Харківщини, Сумщини, Катеринославщини, а також в установах Чернігівщини та Херсонщини.
Разом із дружиною Марією Загірною уклав чотиритомний тлумачний «Словарь української мови» (1907—1909), відзначений академічною премією. Упорядкував та видав чотиритомний збірник різножанрового фольклору, зібраного в різних куточках України. Автор багатьох поетичних збірок, п’єс, підручника «Рідне слово», статей на етнографічні, мово- та літературознавчі, педагогічні та інші теми, прозової дилогії «Серед темної ночі» (1901) та «Під тихими вербами» (1902). Входив до складу керівників товариства «Просвіта», Братства тарасівців, УРП.
Помер від сухот в Італії, куди поїхав на лікування. Похований на Байковому кладовищі в Києві поруч із дружиною та донькою Настею, яка померла 23-річною і яку батько пережив на півтора року.