Нині ягідники передають вітамінну естафету фруктовим деревам. Утім, садівнича галузь — не лише смачна продукція та працедавець. Це також питання соціальні й економічні, взаємодія із суміжниками та інтеграція у світовий ринок. «Урядовий кур’єр» аналізує  тенденції, які  спостерігають на Вінниччині, найбільшій садівничій області в Україні.

Пропозиція і попит формують ціну

Господарства корпорації «Вінницясадвинпром» цього року відправили споживачам майже 2 тисячі тонн ягід — суниці, смородини, порічок, лохини, малини та аґрусу. Реалізовували їх і у своїй області, і на всеукраїнському ринку. Зокрема постачали в торговельну мережу Києва, Одеси, Дніпра та інших великих міст. Значну частину ягід придбали для заморожування свіжими потужні переробні підприємства області.

«Проблем із реалізацією не було», — зазначив генеральний директор корпорації Анатолій Семенюк. Наприклад, суниці зібрали майже 1400 тонн і всю продали за  доброю ціною (у середньому 25 гривень за кілограм). Малину нині  господарства відпускають за  ціною 30 гривень за кілограм, що вдвічі дорожче, ніж торік. А лохину — оптом по 60—80 гривень. У роздрібній торгівлі на ринках  Вінниці вона коштує 120 гривень, а за першу правили й по 200 гривень за кілограм, що не кожному по кишені.

Ціни на ягоди порівняно з минулим роком зросли з кількох причин. Найперша — несприятливі погодні умови навесні: дощі у період цвітіння та зав’язі перешкоджали запиленню рослин, а також не давали змоги своєчасно обприскати плантації від хвороб і шкідників. Тому врожай ягід менший від торішнього, а пропозиція й попит сформували ціни.

Крім того, попит на ринку безпосередньо позначається на планах садоводів щодо вирощування тієї чи тієї культури. Наприклад, протягом трьох попередніх років малина коштувала дешево, тому в частині господарств зменшили площі під нею, але цього року вона знову перспективна ягода. Інша ситуація з лохиною, розрекламованою як чудо-ягода. Хоч технологія її вирощування в умовах Вінниччини складна  й дорога, площі під нею постійно зростають і нині в господарствах корпорації становлять понад 100 гектарів.

«Гойдалка цін на ринку протягом років не на користь плановому виробництву і призводить до надмірних виробничих витрат. А скажімо, в Італії, Іспанії та Німеччині, незалежно від того, високий врожай чи низький, ціни на ягоди майже однакові роками, що дає змогу планувати виробництво. Так тому, що їхній ринок стабільний і за потреби вони задіюють механізми регулювання цін», — зазначив заступник генерального директора корпорації «Вінницясадвинпром» Сергій Бойчук.

Специфічні погодні умови весни також негативно позначилися на формуванні врожаю фруктових дерев. Абрикосів в області виростили мало, багато черешень ранніх сортів згнили на деревах, а ті, які постачали на ринок, були нарозхват. Кілограм пізніх сортів черешень (а таких садів в області мало) коштує 100 гривень — це дорого. Вишню реалізовували по 50 гривень за кілограм. Господарства корпорації зібрали кісточкових майже тисячу тонн, що значно менше, ніж торік. Втім, цифру можуть змінити пізні сорти слив,  які вродили рясно і невдовзі їх постачатимуть на ринок.

Будемо зі своїми яблуками

Господарства корпорації «Вінницясадвинпром» стабільно забезпечують майже 40% промислового виробництва яблук. Більшість садів у ній інтенсивні, догляд проводять за сучасними технологіями, і тому продукція повністю конкурентоспроможна. Якщо свого часу Європа знала смак українських яблук через сік, то останніми роками найкращі господарства почали постачати їх свіжими на усталений європейський ринок, увійти в який складно.

Минулий рік був рекордним. Утім, зі слів Анатолія Семенюка, цього року в Європі загалом і в Україні зокрема врожай яблук очікується удвічі меншим. Цікаво, що наразі це не позначилося на ціні: ранні сорти яблук господарства відпускають по 6—7 гривень за кілограм, що майже на межі собівартості їх виробництва.

«Порівняно  з минулим роком зберемо яблук удвічі менше і для переробки на сік, і сортових. Бачимо, що навіть ті яблука, які раніше відправляли на сік, тепер господарства постачатимуть у торговельну мережу для реалізації свіжими. Попит є», — зазначив він.

Протягом останніх років вітчизняні садоводи доклали багато зусиль, щоб вийти на нові ринки збуту продукції. Якщо спочатку це були пробні партії, то тепер обсяги збільшуються: закордонні споживачі оцінили, що українські яблука смачні й коштують дешевше, ніж із країн ЄС. Так нещодавно вінничани відвантажили  з холодильників пізні сорти яблук торішнього врожаю в Індонезію та Китай. Хочуть їх купувати арабські країни. Торік до Індії на пробу господарства корпорації відправили лише кілька машин яблук, а нині звідти телефонують, щоб придбати з нового врожаю.

Цього року в господарствах корпорації очікують зібрати приблизно 100 тисяч тонн яблук. «Тенденції на зовнішньому ринку сприятливі. Але найперше маємо задовольнити попит українських споживачів. Пізні сорти яблук реалізовуватимемо восени на ринках, а також закладемо на зимовий період у холодильники, яких маємо достатньо», — сказав Анатолій Семенюк.

Сади потребують робочих рук

З-поміж галузей сільського господарства садівнича — найбільший працедавець. Іншими словами, вона дуже залежить від ручної праці.

«Тенденція розширення площі під ягідниками негативна. Головна причина — не вистачає працівників. Якщо навіть ціни на ягоди зростатимуть, то нікому працювати. Цей чинник також  стримує збільшення площ під фруктовими деревами. Селяни їдуть за кордон на заробітки», — розповів Сергій Бойчук.

Український ринок — частина відкритого ринку праці ЄС, а людина шукає де краще. Однак у корпорації запевняють, що можна заробляти і вдома. Зі слів Сергія Бойчука, у польських садах в середньому заробляють 14—16 тисяч гривень щомісяця  і працюють із 7-ї ранку до 19-ї. У вінницьких починають із 9-ї і завершують о 17-й і в період збирання отримують понад 10 тисяч.  І не треба витрачатися на проїзд, житло й харчування. Зокрема, на збиранні яблук у середньому заробляють 500 гривень щодня.

«Так, там платять трохи більше, бо їхні господарства міцніші, їх підтримує держава. Але питання і в тому, що склався міф про великі зарплати за кордоном. Багато фірм живуть із того, що агітують людей на заробітки, обіцяючи золоті гори. А коли поїхав і витратив гроші на квиток,  то не станеш вертатися. Якби у наших садах працювали так, як у польських,  то заробляли б не менше», — запевнив Сергій Петрович.

Перші наслідки нестачі працівників помітні. Зокрема, у господарствах корпорації скорочують ті промислові сади, які були зорієнтовані на виробництво яблук на сік. Себто менш рентабельні. Тут причина та, що з переробними підприємствами не вдається домовитися про встановлення стабільної й виваженої ціни на несортові яблука. Наприклад, якщо позаторік їх приймали по 8 гривень за кілограм, то торік — по гривні. У корпорації зауважили, що ціни на сік не стрибають.

Постачати садівничу продукцію (і зокрема яблука) за кордон вигідніше, ніж на внутрішній ринок. Можна припустити, що вихід на нові ринки збуту сприятиме поверненню заробітчан в українські сади.