Рік тому «УК» писав про подвиг добровольця, журналіста, «кіборга» Олександра Терещенка («Подвиг журналіста», «УК» від 12 листопада 2014 р.). В донецькому аеропорту, рятуючи бійців, він намагався викинути снаряд, що потрапив в укриття. Але вибухівка розірвалася в його руках. Сашкові відірвало праву руку та кисть лівої руки, пошкодило око. Це не зламало бійця. Він пройшов тривалий курс лікування, пристосувався до нових умов життя і, звісно, мріяв про нові руки — протези. Мрія здійснилася — нещодавно Олександр повернувся з Німеччини, де йому зробили протезування кінцівок.
Як у страшному сні
Торік 15 жовтня під час оборони донецького аеропорту сталася трагедія. Після майже тижневого безперервного бою на летовищі мала відбутися ротація, вже прибула нова зміна. Але почалася чергова атака, і бойовики прорвалися. В темряву залізобетонної конструкції влучила граната. Олександр, який не прослужив і трьох місяців, взявся її відкинути. Встиг тільки схопити, прикривши собою інших. Сашко був за крок від смерті, йому не вистачило лише секунд, аби відкинути кляту гранату подалі від себе і товаришів.
Виконувач обов’язків заступника командира роти розвідувально-диверсійної групи Михайло Яременко розповідав: «Олександр виконував свій обов’язок на відповідальній ділянці, це новий термінал, який межував зі старим в аеропорту. Був сильний обстріл. Зненацька впала граната, він спробував її викинути, прийняв удар вибуху на себе, чим врятував життя чотирьом товаришам. Жертв могло бути більше, бо здетонували б інші гранати. Сашко тримався мужньо. За цей подвиг Олександра Терещенка нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Про жахіття тих днів згадував і сам боєць, відвідавши фотовиставку «Пекельний аеропорт» Сергія Лойка. «Світлини нагадали про страшні події, — каже Олександр. — Вони передають ту атмосферу. Але на фото якось гарніше вийшло. Повірте, все набагато суворіше, жахливіше було. Досі ті події сняться. Впізнаю знайомі обличчя, аеропорт. На одній із фотографій наш імпровізований штаб у новому терміналі. Там заряджали засоби зв’язку, генератор стояв, чай-каву заходили пити. Потім приміщення штабу знищили... Так, нас назвали «кіборгами». Натомість таким себе не вважаю, адже швидко «відвоювався» — лише два тижні був в аеропорту. Але назвали нас так саме вороги. Тобто ми — сила, значить, нас справді бояться».
Коли ми з колегами зустрічали Сашка в Миколаєві після лікування в Дніпропетровську, «УК» вже опублікував статтю про нього. Принесла йому газету і даю в руки, а потім схаменулася, вибачилася. «Нічого, Олено, — каже, — я ще триматиму газету в руках».
.jpg)
Тату в стилі вишиванки
Тепер Олександр і газету в руках тримає, й інші предмети, може самостійно їсти, одягатися, працювати за комп’ютером. Диву передувала довга історія боротьби з недугами, наполегливість друзів і рідних, аби забезпечити героя сучасними протезами. Півроку тому Терещенку справили механічні протези, принаймні хоча б такі. Але вправлятися ними було надто складно. Проте в соціальних мережах Сашко жартував: «Тепер я знаю, як їдять роботи».
Він взагалі гуморист і оптиміст, людина величезної сили духу — попри труднощі, біль, життєві обставини. Вступив до вишу, хоча вже має одну вищу освіту, мріє керувати автівкою. Мрії не примарні — все можливо. Після стількох іспитів, які він достойно витримав.
Три останніх місяці Олександр разом із дружиною Ларисою провели у Німеччині. Готувались до життєво важливого протезування за державною програмою. Їх там гостинно зустріли давні друзі Олександра по роботі на миколаївському телеканалі — Дмитро та Ганна Ремественські. Вони постійно викладали в соцмережах інформацію про те, як відбувалися підготовка, встановлення протезів, реабілітація. Розробка німецьких інженерів майже повністю замінила Олександрові втрачені кінцівки. Та й на вигляд вони наче живі.
Протези виготовили й поставили йому фахівці відомої німецької компанії Otto Bock. Протезування за кордоном повністю профінансувала держава (більш ніж чотири мільйони гривень — кожна штучна кінцівка нового покоління коштує понад 63 тисячі євро). Додаткові, так звані хвати, придбали спонсори і друзі.
— Усе потрібно було опановувати заново, — каже Олександр Терещенко. — Там мене навчили їсти, відкривати пляшку, наливати воду. За їхніми оцінками, я досить швидко опанував елементарні рухи. Працюють протези від імпульсів м’язів: можна переключати функції, щоб тримати і дрібні речі, і більші.
За європейською модою на протезах роблять різні малюнки, своєрідне тату. Сашко обрав для себе малюнок у стилі української вишиванки. А перше речення, яке зміг написати новими руками, — «Україна понад усе!» І поставив власний підпис.
Завжди у строю
Олександр не тільки розписався у власному патріотизмі. Він вирішив допомагати побратимам, які опинилися у ситуації, в яку свого часу потрапив і сам. Дружина Лариса каже: «Чоловік допомагає хлопцям, які у відчаї. Тим молодим, хто сподівався, що все життя попереду. Допоки не трапилася біда. Тим, хто залишився без рук-ніг. Йому, дорослому чоловікові, легше пояснити їм, що треба триматися, сподіватися, вірити». І йому вірять.
Учасники антитерористичної операції Олександр Терещенко та Ілля Шполянський заснували Миколаївську обласну філію Всеукраїнської громадської організації «Асоціація інвалідів АТО». Як пояснив Ілля Шполянський, який тривалий час очолював підприємство інвалідів «Літопис», громадська організація абсолютно аполітична. Її мета проста — відстоювання інтересів конкретної людини, конкретного бійця.
Асоціація існує виключно завдяки добровольцям — тих-таки Олександра Терещенка та Іллі Шполянського. Окрім цього, вони надають соціальну допомогу жителям населених пунктів у прифронтовій зоні. Олександр під час презентації організації зазначив: попри те, що влада хоч і йде на контакт, але в учасників АТО все одно виникає безліч проблем (виділення земельних ділянок, отримання статусу учасника бойових дій тощо), тож вирішив допомагати побратимам. Як показав досвід учасників війни в Афганістані, з часом ситуація може погіршитися — про проблеми бійців просто забудуть. «Бійці стикаються з тим, що треба ходити по кабінетах і принижуватися, аби отримати їм належне, — зазначає пан Терещенко. — За рік-два все відійде на задній план, тож допомагатимемо зараз і домагатимемося справедливості для учасників АТО, особливо інвалідів».
Окрім вирішення соціальних питань, громадська організація запровадила курси професійної підготовки для учасників АТО, планує створити патронатну службу, організувати реабілітаційні заходи для дітей учасників АТО, забезпечити участь у культурних і спортивних програмах.
Тож Олександр Терещенко не тільки освоюється в новому житті, а й допомагає іншим знайти і проявити себе.