ПРОБЛЕМА
Пожежа на Рівненщині, яка забрала 16 життів, оголила головну ваду суспільства —
його моральний занепад
—Того спекотного дня ніщо не віщувало біди. Аж уночі: лемент, їдкий запах диму — пожежа! — спохватилися ми, — гортає ще свіжі сторінки власної пам’яті підопічна стаціонарного відділення Дубровицького територіального центру надання соціальних послуг інвалідам і престарілим Ольга Бусько. — То я швиденько у вікно вискочила — так і врятувалася.
— А я вже скочити не можу, то через коридор, тримаючись за стіну, якось до виходу додибала, — додає Софія Цибульська. — А ось ті, хто взагалі не міг ходити… 40 днів скоро, як прийняла 16 їхніх душ рідна земля.
Не було б щастя?
Дев’ятьох підопічних центру, що вціліли в тій страшній і підступній пожежі, одразу ж доставили до Дубровицької центральної районної лікарні, де надали необхідну допомогу. Тут вони перебувають і тепер, тримаючись таким собі міні-колективом: 4 жінки й 5 чоловіків. Проходять, як вони самі жартують, і реабілітацію, й «капітальний ремонт». Так розпорядився голова облдержадміністрації Василь Берташ, аби не травмувати стареньких зайвими переїздами. Того стаціонарного відділення, пацієнтами якого вони ще номінально вважаються, вже немає: стара дерев’яна будівля, наче сірник, згоріла дотла в ніч з 9 на 10 липня. Нове житло вже повним ходом облаштовують на базі Висоцької дільничної лікарні того ж таки району.
.jpg)
Ось такий вигляд має сьогодні майбутнє місце перебування стареньких – Висоцька дільнична лікарня. Фото автора
— Це чудова капітальна споруда в ландшафтній зоні колишнього райцентру, яка не задіяна на повну потужність, — каже Василь Берташ. — Тому за нами, як мовиться, справа не стане: за виділені на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації 7 мільйонів державних коштів обладнаємо не лише сучасне стаціонарне відділення районного територіального центру, а й зведемо на території Миляцької сільської ради, де згоріло старе приміщення, нову сучасну амбулаторію. Запевняю вас: державні кошти використаємо з максимальним ефектом.
Справді, за два тижні після трагедії виготовлено проектно-кошторисну документацію, яка вже пройшла державну експертизу (зазвичай усі ці дозвільні процедури забирають значно більше часу). Тож робота на об’єкті кипить: 1 жовтня Міжнародний день людей похилого віку наші старенькі відзначать новосіллям, обіцяє місцева влада. Та й віце-прем’єр-міністр—міністр соціальної політики Сергій Тігіпко пообіцяв неодмінно розділити цю маленьку, нехай і вимушену радість із його пацієнтами.
У Дубровиці тим часом пригадали давнє українське прислів’я: не було б щастя, та нещастя допомогло. Тут давно хотіли модернізувати і задіяти на повну потужність Висоцьку дільничну лікарню — от тільки районному бюджету це було не під силу. До того ж, у Милячах з’явиться надсучасна амбулаторія. Тобто за 7 мільйонів державних гривень вдасться вирішити цілий комплекс медико-соціальних проблем поліського району.
Підопічному Дубровицького стаціонару Василю Федоровичу допомагає і добре слово людей у білих халатах. Фото автора
А Гордія — немає
Втім, пожежа оголила ще одну, як на мене, найголовнішу ваду суспільства, — його моральний занепад. І ці морально-психологічні проблеми сплелися в такий тугий вузол, що, здається, немає того Гордія, який його розрубав би.
— Лише двоє пацієнтів були справді одинокими, решта — мали родичів і навіть дітей, — з болем розповідає заступник голови Дубровицької райдержадміністрації Олександра Гребень. — І знаєте, як ми про це довідались? Вони самі прийшли до нас, коли почули про 7 мільйонів гривень: чомусь вирішили, що їх розподілять між ними.
…Коли коштом області ховали стареньких, Олександра Гребень сказала, що в останній день свого земного життя ці люди кликали на допомогу своїх найближчих, рідних людей — але ті не чули. А чи багато було потрібно стареньким? Склянку молока, шматочок хліба та хоч крихту родинного тепла. Сподівалася на те, що ті слова змусять кожного подумки проаналізувати свій душевний стан: можливо, тоді ми попередимо ще глобальніші, насамперед морально-психологічні трагедії? Адже сьогодні людству найбільше загрожують уже навіть не техногенні катастрофи — світ, без перебільшення, тримається на хисткій ниточці людської психіки.
Так, у тих, хто вижив, сьогодні є прихисток, вони ситі, одягнені, доглянуті, до них, так би мовити, підібрали ключі для спілкування медичні працівники. Але все те, як не крути, — казенне. Немає ж бо найголовнішого — родинного тепла і затишку, того, на чому традиційно тримаються українські сім’ї. Тим часом, від жодного з цих людей ми не почули поганого слова про дітей чи родичів: навпаки, вони розповідають про них лише хороше. От тільки фотографуватися не хочуть: побоюються нашкодити рідним. Парадокс? Мабуть. Але саме з таких парадоксів, на жаль, зіткане наше сьогоднішнє життя. І переконана, поки не підвищимо кожен для себе оцю моральну планку, навряд чи можемо сподіватися й на достойний економічний рівень життя.
Кажу так, аналізуючи моральні взаємостосунки в інших, багатших європейських країнах. Ті ж італійці, іспанці наймають доглядати за своїми батьками жінок із інших країн, левову частку яких становлять українки. Так, вони отримують за свою працю солідні гроші. Ось днями знайома приїхала у відпустку з Італії й поділилася: «Доглядаю 85-річну жінку, живу з нею в її квартирі. Отримую тисячу євро на місяць. Робота нелегка — у жінки прогресує хвороба Альцгеймера. Та на моє місце є чимало претенденток — як кажуть, у потилицю дихають. Мені довіряють, але, як мовиться, перевіряють: щодня дочка або ж зять приїздять до матері, цікавляться, як їй ведеться».
Лише в Італії кілька мільйонів українських заробітчан: вони за гроші виконують таку потрібну кожному суспільству місію — роблять більш милосердною чиюсь старість. Щоправда, в цей час в Україні від нестачі все того ж родинного тепла дуже часто помирають їхні батьки та матері… Знову парадокс? Так. Україна значною мірою зробила ставку на державний догляд за старенькими через мережу відповідних центрів. Їх утримання недешево коштує для держави. А щоб попередити аналогічні трагедії, потрібно ще більше коштів: лише для обладнання протипожежною сигналізацією 16 територіальних центрів на невеликій Рівненщині — понад мільйон гривень. Утім, переконана: за бажання і цей мільйон у держави знайдеться. А скільки ж мільйонів потрібно, щоб повернути українцям втрачені моральні орієнтири?
РЕАКЦІЯ НА ПОДІЮ
За фактом цієї трагічної смерті людей порушено одразу дві кримінальні справи — за статтями 196 та 367 (ч.2) Кримінального кодексу. Слідство ще триває. Поки що єдиною офіційною версією залишається недопалок, який кинув на підлогу один із пацієнтів. Та навіть у нефахівця виникають питання: а де вночі був медперсонал? Щоб від маленької іскорки розгорілася пожежа, потрібен час… Отже, трагедії можна було б уникнути? Тим часом лише на Рівненщині в подібних стаціонарах та інтернатах нині перебуває 1200 чиїхось батьків та матерів.