Нещодавно Конституційний Суд визнав неконституційним Закон «Про основи державної мовної політики» від 3 липня 2012 року через порушення процедури його ухвалення. Авторами цього резонансного закону були народні депутати від Партії регіонів Вадим Колесніченко та Сергій Ківалов. Цей закон визнавав українську мову державною, проте водночас 18 мов (серед них першою у переліку була російська) визнавалися регіональними чи мовами нацменшин. На територіях, де понад 10% населення було носіями такої мови, місцеві органи влади могли ухвалювати нормативні акти, вести діловодство регіональною мовою.
Серйозні нарікання cеред політиків та громадськості викликало те, що цей закон було ухвалено з грубими порушеннями регламенту. Тому в лютому 2014 року, після Революції гідності та зміни влади в Україні, Верховна Рада скасувала закон Колесніченка—Ківалова, чим викликала хвилю критики на адресу Києва, зокрема з боку Заходу. Проте в.о. Президента України Олександр Турчинов відмовився тоді підписувати рішення парламенту. В червні 2014 року група із 57 народних депутатів надіслала подання до КСУ з проханням розглянути мовний закон щодо його конституційності. Суд почав розгляд цього подання лише у листопаді 2016 року, після пікетів громадських активістів біля будівлі КСУ.
Закон Колесніченка—Ківалова був політичним замовленням режиму Януковича, який діяв за вказівкою Росії. Депутати від Партії регіонів зухвало і цинічно проштовхнули його у парламенті. При цьому регіонали навіть не приховували, що свідомо пішли на порушення вимог регламенту Верховної Ради. Найліпше цей процес описав тодішній заступник голови Партії регіонів Михайло Чечетов, який після ухвалення скандального закону у липні 2012 року запропонував «оцінити красу гри Партії регіонів і заявив: «Ми розвели наших політичних опонентів, як кошенят».
Щодо самих авторів мовного закону, то один із них — одіозний Сергій Ківалов, який протягом своєї політичної кар’єри був причетний до скандальних політичних оборудок (зокрема з маніпуляцією у підрахунку голосів на користь Віктора Януковича під час президентських виборів 2004 року, Ківалов на той час очолював ЦВК). Наразі він є народним депутатом від партії «Опозиційний блок». Ківалов обурюється рішенням КСУ і стверджує, що його закон було схвалено експертами Венеціанської комісії. Другий співавтор — Вадим Колесніченко після подій Революції гідності виїхав на територію окупованого Росією Криму, прийняв громадянство РФ і очолив організацію російської партії «Родина» у Севастополі.
Головний момент, який викликав гострі дискусії у мас-медіа, полягає у тому, який же закон тепер регулює питання мовної сфери у державі. Адже з моменту ухвалення рішення КСУ закон Колесніченка — Ківалова втратив чинність. А іншого закону про засади державної мовної політики в Україні немає. Дехто вважає, що після скасування мовного закону від 2012 року чинності має автоматично набрати радянський закон від 1989 року «Про мови в Українській РСР». Інші переконують, що правового вакууму після рішення Конституційного Суду України не виникло, оскільки у Конституції є 10 стаття, яка визначає, що державною мовою в Україні є українська мова; держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Водночас у державі гарантується вільний розвиток, використання і захист мов національних меншин. Крім того, в Україні діють Декларація прав національностей, закони «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин», «Про національні меншини», «Про ратифікацію Рамкової конвенції РЄ про захист національних меншин».
Проте політики та юристи наполягають, що зволікати із ухваленням нового закону про державну мову не варто. Тим більше, що на розгляд Верховної Ради вже передано кілька мовних законопроектів, найперспективнішим з яких називають законопроект №5670-д. Його співавторами є 76 народних депутатів з усіх політичних фракцій. Для швидкого ухвалення цього законопроекту в парламенті поки що бракує політичної волі. Немає єдності щодо підтримки законопроекту №5670-д, окрім «Опозиційного блоку», у депутатів «Блоку Петра Порошенка» та «Народного фронту». Адже, на жаль, мовне питання в українській політиці традиційно залишається розмінною картою під час передвиборчої кампанії. І чимало народних обранців сподіваються пустити її в хід наступного року, коли почнеться чергова битва за крісла у Верховній Раді. Але хочеться вірити, що у народних обранців вистачить політичної совісті та свідомості не перетворювати цей важливий для країни закон на розмінну монету в своїй передвиборчій кампанії.