Мій товариш Микола із Глухова привітав з Новим роком приятеля, який живе в Миколаєві. Той не прийняв вітань від «бандерівця», бо він віднедавна спілкується українською. Тепер Микола збирається вітати миколаївця на інші свята, додаючи патріотичну символіку. Він розуміє, що не змінить зрілу людину, але вирішив постійно нагадувати, що приятель живе в Україні, а не в СРСР. Цю історію згадав, переглядаючи новорічні програми нашого ТБ. Одним із позитивних підсумків року стало наближення України до Євросоюзу. А чи позначився цей політичний рух у свідомості програмних директорів українських телеканалів? Що проявив екран у святкові дні й ночі?
Передовсім телеканали намагалися догодити чоловічій та жіночій аудиторії водночас: якщо комедія, то з присмаком еротики, якщо мелодрама, то з кримінальними колізіями, а історичні любовні сюжети — з авантюрними перипетіями. У сітці телеканали збільшили час на комедії з апробованими десятиліттями Луї де Фюнесом, Стівом Мартіном, Адріано Челентано, «дівчатами, які тільки в джазі».
У дитячих програмах помітно менше експлуатували казку про Діда Мороза, вміло впроваджену радянською ідеологією в новітній фольклор, хоч і наш Святий Миколай поволі приживається.
Як же без «вогників»?
Віддали шану телепродюсери і обкатаному в радянські часи «блакитному вогнику». Чи виправдала себе експлуатація новорічного бренда з розрахунком на аудиторію, яка ностальгує за лікарською ковбасою по 2,20? Якщо «5 канал» дав тільки фрагменти радянських «вогників» як візуалізовану частину нашої історії, то «Інтер» зробив щось на кшталт «справжній новорічний» і навіть запросив до дійства Михайла Єфремова. Для нього зйомки стали громадянським вчинком, який ще більше підкреслив угодницьку позицію каналу, яка, гадаю, імплементує «рускій мір» у свідомість глядача. Успіх посередній, бо вже не чую від випадкових співрозмовників пропозиції перейти на російську. Дедалі частіше вони переходять на українську.
«Інтер» демонстрував високий професіоналізм картинки з відомими медійними персонами, але без соціальної змістовності. Першого дня нового року на каналі показали першу серію кримінальної мелодрами, в якій здивував акторською переконливістю комік Борис Барський у драматичній ролі циркача, який викупив у циган дівчинку.
Також канал розважав концертом Ігоря Крутого, який починав з Миколаєва. Були й Олександр Сєров, і Ані Лорак, і балет «Фрідом». Але домінувала 65-річна Алла Борисівна в чорному міні, яка вміє прожити пісню, не розділяючи особистість і ліричну героїню, і, як наслідок, отримує шанобливу щирість залу.
Засвітилися зірки 1980-х
А «1+1», де «Квартал 95» смішив пародіями на очільників держави та на Коломойського з Корбаном, задіяв нев’янучу Софію Ротару. У програмі Зеленського запам’ятався елегантний батоно Кікабідзе з гумористичними спогадами. У програмі Каті Осадчої ошелешив Віталій Козловський в образі Кончити Вюрст. Але подив іншого гатунку викликало те, що хоч як спонукала власним прикладом ведуча, українські «звьозди» не здогадалися відповідати про себе, коханих, українською. Адже поки що мова бізнесу в Україні не англійська. Згадав відому на Заході піаністку Ганну Федорову, яка не тільки дала інтерв’ю українською, а й вела концерт українською у філармонії, хоч виросла і вивчилася в російськомовному середовищі, а зазвичай спілкується англійською, бо живе в Лондоні.
Завдяки пані Осадчій вразила самодостатня світська діва — волонтерка, яка, відвідуючи шпиталь із добровольцями, знайшла жіноче щастя з молодшим на 15 років пораненим. Чим не сюжет для сучасної мелодрами з життєвими реаліями? Це не обкатаний закордонний формат, так-сяк прилаштований до нашого сьогодення.
«1+1» запросив Кріса де Бурга, який котре десятиріччя озвучує тезу: в першій половині життя працюєш на «Леді ін ред», а в другій «леді» працює на тебе. Цей постулат доводила «Дискотека 80-х» із гарно постарілими єврозірками. «Как молоды мы были…» І хоч ООН збільшила період молодості до 42 років, часу не повернеш.
Хоч як дивно, цей Новий рік обійшовся без «Іронії долі». Почув, як дівчина в магазині казала подрузі, що сподівається хоч цього року нарешті подивитися «Іронію…» Вперше! Вона читала, що фільм хочуть заборонити.
Неформат для програмних директорів
Для інших глядачів, почутих мною, крім тих, які на прикордонних територіях дивилися російське ТБ, цікавішим від розважальних програм виявився геополітичний погляд, зокрема на «112». Особливо їх цікавило те, як прості люди аналізували сьогодення. В одній із політичних телепрограм навіть підрахували, що з шести тисяч обіцянок політиків і урядовців виконано лише тисячу. Політики, експерти, оглядачі, серед яких обмаль незаангажованих, стали на телебаченні новими зірками, потіснивши фонограмних поп-виконавців.
У «Новинах» акцентували повені, пожежі й автокатастрофи. Якщо не вистачало драм в Україні, додавали з Англії, США та Китаю.
СТБ у новинах показало 90-річну Снігуроньку з першої дозволеної 80 років тому ялинки в Харкові. Діти тоді отримали в подарунок мандаринки з цукерками. Вони виймали їх із пакетів і ховали за пазуху.
Загалом радянський час на українському телебаченні в новорічні дні експлуатували на повну. Тут і згаслі зірки, і російський репертуар, і популярні комедії минулого з перипетіями та колізіями того часу. А ось «К1» дав свіжий, 2015 року, КВК з Масляковим зі Світлогорська Калінінградської області.
Кілька каналів не морочилися і показували з ранку до ночі цикл із рейтингових передач чи фільмів. На ТЕТ домінував сексуально спраглий Віталька з родиною. Дебілізм як концепція шоу. «Новий» знову радив: «Не родись красивою». Найбільш національним і сучасним за контентом був Перший Національний, але важко уявити його глядача, настільки різними були програми. Конкуренція на телебаченні таки відчутна. Але не стільки за глядача, скільки за рекламу. А тут ще новина: в Україні дозволили аж три еротичні канали. Чи не складуть вони у рекламодавців конкуренцію інформаційним?
Телеканал «Рада» порадував інтерв’ю із солістами гурту «Козак Систем». Вони вбачають одну з головних проблем нашої культури в комплексі меншовартості. Соліст Іван Леньо розповів, що навіть в Івано-Франківську на російський шансон розкуповують квитків утричі більше, ніж на українські гурти, які, між іншим, мають неабиякий попит за кордоном. Але я не бачив гурту в наших новорічних програмах. Неформат для програмних директорів? Соліст гурту озвучив таку думку: «Пізнавати світ за телевізором — це все одно, що пізнавати сир пармезан за калом людини, яка його їла». Він вважає, що після введення безвізового режиму українську культуру й нас у Європі знатимуть більше.
Говорили в новорічних програмах і про значення «волі ініціативної меншості» Донцова, і про те, що таке душа. Може, це емоційна складова нашої психіки, яка відгукується на почуття ближнього, які виховує зокрема ТБ?
Післямова. Вважаю, що у програмах «під ялинку» домінував усе-таки Митний союз із російською мовою, російським православ’ям, московськими зірками, радянськими фільмами та гумористичними програмами, наче й не було в нас революцій, нема війни з російським агресором і Крим не окупував один із гарантів територіальної цілісності України. Звісно, про реалії нагадували політичні та інформпрограми, які прикрасили новорічним антуражем, що додало естетики свята, але не оптимізму.
Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»