За Нововолинськом проходить кордон з Польщею. Тобто це найзахідніша точка на карті України, в якій затримуються внутрішні переселенці, що втікають від війни. Нині їх тут близько шести тисяч. Частині з них немає куди повертатися. А частина залишиться однозначно, бо її тут усе влаштовує. До речі, ця прикордонна громада Волині прийняла найбільшу в області кількість вимушених переселенців з гарячих точок України на одного жителі.
Спілкуючись із Нововолинським міським головою Борисом КАРПУСЕМ, зауважую, що його позаштатна радниця — одна з переселенок громадська активістка Анастасія Перепелиця, яка має великий досвід роботи з ВПО, а чат-бот для спілкування й офіційного інформування внутрішньо переміщених осіб розробили айтішники, які також поїхали від війни. Тобто керівник громади підтримує привезені ініціативи й активно залучає до співпраці із владою.
Борисові Карпусу 38. Посаду міського голови обіймає менш як два роки. Але за цей час він зумів організувати навколо себе фаховий колектив однодумців, в якому кожен несе відповідальність за свій напрям діяльності. Утім, Борис Сергійович і сам може працювати вночі за комп’ютером, допомагаючи соцпрацівникам вносити дані про переселенців у спеціальну програму. З ним запросто домовитися про ділову зустріч навіть у неділю. І ми цим скористалися.
— Почнемо з найболючішого питання — житла. Доки літо, і внутрішньо переміщені можуть жити в дачних будинках, школах і дитячих таборах. Але до зими їм потрібно заселитися бодай у модульні будинки. На якому етапі у вас будівництво житла для переселенців?
— Ось у мене на столі пропозиції як мінімум трьох десятків вітчизняних будівельних компаній із проєктами модульних будинків, прив’язками, кошторисами тощо. І кожна з них пропонує кілька варіантів. Але питання в тому, чи мусить Україна йти цим шляхом. Такі будинки зводять за три-чотири місяці, їхня концепція передбачає, що мешканці залишатимуться в них якийсь короткий термін, до пів року, доки зможуть відновити документи, знайти роботу, стати фінансово на ноги, орендувати чи придбати власне житло. Але як відомо, немає нічого більш постійного, як тимчасове. І закордонний, і вітчизняний досвід показує, що такі поселення — це біг на коротку дистанцію. Як правило, модульні містечка з часом перетворюються на своєрідні гетто, там збирається маргінальне товариство, яке не прагне змінити своє життя до кращого. Люди звикають до обставин, у них виникають соціальні зв’язки. Але громадським організаціям, волонтерам це зручно: приїхали, роздали їжу й одяг одразу двом-трьом сотням людей, влаштували розваги для дітей.
Моя позаштатна радниця Анастасія Перепелиця розповідала, що в Запоріжжі, куди вона втекла з Донецька ще на початку восьмирічної російсько-української війни, їй доводилося бачити жінку, яка, проживши три роки в такому містечку, ніколи з нього не вибиралася в центр міста. Бо в цьому в неї не було потреби. Бо їй регулярно підвозили гуманітарну допомогу під поріг.
— Тобто ви відкидаєте цей варіант?
— Модульні містечка — один з варіантів, він має право на життя. Про будівництво житла для переселенців ми думаємо вже давно, все прораховуємо, накопичуємо ідеї, але поки що у нас немає остаточного рішення. Бо ми точно не хочемо будувати радянські гуртожитки, які поглинали і поглинають цілі покоління людей. Це очевидні речі, це було, і до цього ми не повинні повертатися. Сьогодні бездумно будувати модульні містечка — означає робити зайві рухи, витрачати зайві кошти. До того ж, поки що немає зрозумілої моделі фінансування будівництва тимчасового житла.
— Але ж масштаби руйнувань зараз не порівнянні з 2014 роком.
— У будь-якому разі маємо думати на перспективу. Насамперед про соціалізацію людей на новому місці. Вони не повинні жити десь на висілках, їх слід забезпечити роботою, вони мають мати доступ до міської інфраструктури. Як варіант обговорюємо будівництво будинків на зразок дачних з невеликими ділянками землі. До речі, переселенці перевезли до нас бізнес із виготовлення дерев’яних будинків. Проробляємо можливі варіанти і з ними.
Будівництво житла для ВПО має йти паралельно з потужним економічним розвитком регіонів, держави загалом. Це має бути соціальна модель відновлення України. Ми не можемо набудувати модульних містечок скрізь і всюди під один шаблон, щоб потім не знати, що робити з людьми, які там живуть. Маємо приймати індивідуальні рішення й бачити насамперед шляхи виходу з цієї тимчасової ситуації кожного переселенця, його соціально-економічний потенціал.
— Вам особисто який варіант видається найкращим?
— Придбання житла на вторинному ринку. Бо найкращий варіант — коли людина має не тимчасове, а постійне житло. Але про це предметніше поговоримо після закінчення війни, після Перемоги, коли настане стабільність. Існують державні програми за участі міжнародних донорів і партнерів, у яких передбачено співфінансування, відшкодування певних відсотків витрат на будівництво тощо. Їх будуть реалізовувати. А нині перед громадами стоїть завдання забезпечити прийнятні умови проживання внутрішніх переселенців до того часу, коли вони почнуть отримувати компенсацію за втрачене житло і вкладати гроші у придбання іншого або ж отримають постійне житло від держави замість зруйнованого.
— Яке житло переселенцям доступне зараз у вашій громаді і що ви можете запропонувати їм у найближчій перспективі?
— У нас так само, як і скрізь. Люди з більшими статками або ті, хто знайшов роботу, винаймають квартири і приватне житло (до речі, в Нововолинську ціни доступні, сплеску підвищення орендної плати не сталося). Менш забезпечені безплатно мешкають у місцях компактного поселення: гуртожитках навчальних закладів, школах, дитсадках, релігійних громадах. У зв’язку з підготовкою до нового навчального року ми вже визначили єдине місце, куди вони всі переїдуть. Цей суб’єкт господарювання отримає істотні пільги в оплаті за електроенергію.
Ті, хто влаштувався на роботу і прийняв рішення залишитися в Нововолинську, вже купили собі житло.
Опрацьовуємо запасний варіант поселення ВПО в одному з літніх таборів відпочинку. Облаштовуємо будиночки, в які можуть заїхати 250 людей. Принаймні до жовтня в них можна жити.
— У вас налагоджена тісна співпраця із внутрішньо переміщеними. Ви їх шукали чи вас знайшли?
— Нас знайшли, а ми підтримали. Уже на другий день повномасштабної війни в місто почали прибувати біженці. Тим, хто хотів виїхати за кордон, ми за участі ротарійців надавали транспорт, який назад ввозив гуманітарну допомогу й необхідні речі для воїнів, далі ми це розподіляли по всій території України. Цей логістичний хаб діє й нині.
У березні в нас почав працювати чат-бот «Нововолинськ SOS», який створила група переселенців з Києва. За якою адресою розташована лікарня? Де розміщено центр надання соціальних послуг і управління соцзахисту? Де потрібні робочі руки? Де видаватимуть сьогодні гуманітарну допомогу? Заходь у чат-бот і отримуй відповіді.
Внутрішні переселенці створили чат-боти, телеграм-канали, зробили можливим пошук даних за допомогою QR-кодів. Тобто розвинули в нас сучасні електронні методи комунікації, за що ми їм дуже вдячні. Це було дуже актуально і не втрачає актуальності нині — мати точки доступу до соціальних інституцій, володіти оперативною інформацією про всі нагальні питання.
Упровадження реєстрації в базі даних ВПО через чат-бот за QR-кодом, наприклад, зменшило час реєстрації й відповідно черги на неї.
Ці напрацювання дали нам змогу оперативно й ефективно робити аналіз складу ВПО, пропонувати швидкі рішення для різних категорій людей. Ми точно знаємо кількість жінок, дітей, людей з інвалідністю. Це дає змогу планувати роботу з міжнародними та вітчизняними благодійними організаціями.
Особливо цінними були для нас поради тих, хто двічі пережив вимушене переселення. Дехто з них сам працював з ВПО, знає, як краще діяти в тих чи інших ситуаціях. Вони нам підказують, ми до них дослухаємося.
— Саме таким, на мою думку, має бути соціальний менеджмент у кризовий період.
— Громада згуртувалася навколо викликів війни, поставивши на перше місце цінність людського життя. Завдяки злагодженій роботі управління соціального захисту з міською владою, громадськими та релігійними організаціями вдалося забезпечити переселенцям комфортні умови проживання у громаді й надання їм соціальних послуг. При міському центрі соціальних служб було створено координаційний штаб, де прибулі могли прийняти душ, переодягнутися в чистий одяг, поїсти, отримати засоби гігієни. Фахівці соціальної роботи інформували, куди вони можуть звернутися в подальшому для отримання необхідної допомоги.
За сприяння координаційного центру переселенці знаходили житло, проходили медичне обстеження. Були такі, що потребували догляду вдома, і їх терміново брали на облік у територіальному центрі соціального обслуговування за новим місцем тимчасової реєстрації.
— Тим, хто втікає від війни, досить часто необхідна послуга соціально-психологічної реабілітації.
— За чотири з половиною місяці повномасштабної війни в нашій громаді загалом зареєстровано 15 тисяч ВПО. Психологічна допомога знадобилася більш як 400 дорослим і понад 600 дітям. Їх на обслуговування взяв обласний благодійний фонд «Карітас-Волинь». Тут надають первинну і кризову психологічну допомогу, підтримку тим, хто втратив близьких, хто зазнав травм унаслідок війни. Діти проходять реабілітацію зокрема через малювання, ліплення, аплікацію. Так звільняються від негативних емоцій, внутрішніх проблем. При цій благодійній організації діє дитячий садок, у якому батьки-переселенці можуть залишити малюків на деякий час, щоб вирішити невідкладні справи.
З ініціативи місцевих та переміщених психологів ми створили координаційний центр психологічного здоров’я. Його мета — цілодобове надання кризової психологічної допомоги.
У громаді всі надавачі послуг, залучені до допомоги ВПО, також пройшли відповідні тренінги щодо запобігання психоемоційному вигоранню.
— А як з роботою для переселенців?
— Усіх медиків працевлаштовано, не залишаться без роботи педагоги. Розпочинається цільова програма щодо трудової зайнятості конкретних людей. Братимемо участь у грантових конкурсах, щоб на отримані кошти вони могли відновити втрачений бізнес чи розпочати його в нас із нуля. Або залучатимемо їх до інших проєктів, що будуть корисними громаді. Одне слово, шукаємо варіанти. Нам важливо знати, хто на що здатний у нашій громаді, щоб кожен переселенець міг асимілюватися.
Внутрішні переселенці — не зайвий клопіт. Це додаткові можливості для громад. Це точка зростання і для одних, і для інших.
— Мені подобається, коли ви кажете «шукаємо варіанти». Тобто розв’язуєте проблеми на місці.
— Мета місцевого самоврядування — збільшити доходи і зменшити видатки. Тому одним з першочергових завдань було забезпечити людям кошти через різноманітні гуманітарні фонди, щоб у них було елементарно що їсти і в що вдягнутися. Міжнародні фонди, до речі, мають багато всяких обмежень. Тому нам важливо було, щоб люди, які не підпадають під вимоги одного благодійного фонду, отримали допомогу з іншого. Так, маючи систематизовану інформацію про ВПО, перенаправляли потоки.
Так само розроблено логістику підвезення гуманітарних вантажів. Гуманітарної катастрофи, зазначу, не існує.
Ми провели моніторинг трудових можливостей внутрішніх переселенців. Виявилося, вони незначні, бо серед тих, хто приїхав до нас, майже 65% — жінки з малими дітьми, багато з яких перебувають у декретних відпустках.
— Що вдалося зробити, аби поліпшити привабливість Нововолинська для релокації бізнесу?
— У нас зареєстровано індустріальний парк, під який відведено земельну ділянку розміром 20 гектарів біля траси. До речі, 15 липня Президент України підписав два закони, що передбачають фіскальні стимули для інвестицій у створення індустріальних парків, зокрема звільнення підприємництва від оподаткування. Зараз два інвестори готові взяти на себе функції керуючої компанії та вкласти гроші в будівництво підприємств на цій території. Із підприємцями, які постраждали внаслідок російської агресії, ведемо переговори, і вони декларують готовність до переїзду, розробляють бізнес-плани. Хтось із них виготовляв раніше снеки, солодощі, рибні напівфабрикати, хтось заморожував ягоди. Переїзд таких підприємств — це перспектива двох років у кращому разі. Але в майбутньому це може дати мінімум 500 робочих місць. Єдина умова, яку ми ставимо бізнес-переселенцям: перереєстрація за місцем тимчасового проживання незалежно від того, на який термін заплановано переїзд. Для цього розробили дорожні карти.
— Чим іще цікавий Нововолинськ для новостворених суб’єктів господарювання?
— У нас немає військових та великих інфраструктурних об’єктів, які могли б слугувати цілями для обстрілів, і це нині визначальний чинник привабливості. І пільги привабливі. Згідно із змінами до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів щодо збалансованості бюджетних надходжень (це закон 5600), які чинні з 1 січня цього року, в Нововолинську для нових суб’єктів господарювання введено шість податків з нульовою ставкою. Пільги розповсюджуються на зареєстровані бізнеси з оборотом до 40 мільйонів гривень на рік за умови, що в них зайнято 10 найманих працівників.
Закон ухвалено в межах трансформації вугільних регіонів, до яких ми належимо. Сутність змін у тому, щоб міста і села, які раніше були зосереджені лише на вугільній промисловості, отримали новий поштовх до розвитку. Наприкінці 1990-х Нововолинськ уже отримував статус зони пріоритетного розвитку. І це дало ефект: з 1999-го по 2004 рік сюди прийшло 25 інвесторів. 12 з них працюють досі.
Ганна ВОЛКОВА
З сайту ukrinform.ua