Рідко яке зведення штабу ООС обходиться без тривожних повідомлень з району шахти «Бутівка». На ще зовсім недавно успішному підприємстві, де видобували понад 600 тисяч тонн унікального вугілля на рік, тепер копають укриття від мін та снарядів, якими щедро поливають цю місцину російські найманці та їхні посіпаки з так званої ДНР. І замість чорного золота «Бутівка» відправляє в госпіталі поранених, а рідним та близьким з обох боків фронту — труни із загиблими. Лише в січні — лютому 2015 року поблизу копальні загинули майже 50 наших героїв. Цей список можна доповнити іменами українців, які поклали голови тут 2014-го, 2016—2020 років. Навіть 2021-го біля «Бутівки» загинув військовослужбовець із 72 бригади «чорних запорожців», а його побратим зазнав тяжкого поранення.
Нині шахта «Бутівка» (точніше, вентиляційний ствол, який залишився від неї після масованих обстрілів з російських танків, артилерії та «Градів») — один із форпостів, на якому тримають оборону українські воїни. ЗСУ, попри втрати та важку ситуацію на фронті, захищають кожен клаптик цієї місцини. Нині тут воює 25 окрема повітрянодесантна Січеславська бригада. Командир одного з її підрозділів Вадим каже, що останніми днями ворог поводиться досить агресивно, постійно прострілюючи територію та ведучи розвідку наших позицій з безпілотників. Десантники вгризлися в землю (з 2015 року, коли наші воїни відвоювали в бойовиків вентиляційний ствол копальні, тут не залишилося жодної цілої будівлі) й роблять усе, щоб не дати окупантам жодного шансу просунутися вперед навіть на крок.
.jpg)
«Кожен боєць має досвід ведення війни в таких умовах, — Вадим міцно стискає автомат. — Я, наприклад, бойовий шлях десантника розпочав 2016 року, коли 18-річним пішов захищати Батьківщину у складі повітрянодесантної бригади. Першу ротацію відбув в одному з найгарячіших місць Донецької області — селищі Зайцеве. Тут оцінив справжні масштаби російської агресії й твердо вирішив після повернення підрозділу в пункт постійної дислокації вступити до військової академії в Одесі».
Вадим розповідає, що під Зайцевим не було дня, щоб російські найманці не відкривали вогонь. Удень і вночі не замовкають черги ворожих автоматів та артилерійські обстріли. Важко було зрозуміти, чому так звані захисники «рускава міра» спрямовували тонни смертоносного металу в домівки мирних людей, яких вони нібито прийшли захищали від «нацистів»? Налякані люди, зруйновані будинки, сльози, жах, смерть, чорний дим пожеж та вибухів — усе це настільки вразило та обурило Вадима, що він вирішив воювати на Донбасі, доки на ньому не залишиться і сліду окупантів.
«Після закінчення вишу в Одесі повернувся в рідну бригаду, до побратимів. Велика вдячність усьому викладацькому складу академії за ті знання, що здобув. В умовах зіткнення з ворогом вони вкрай важливі, а із власним досвідом — безцінні. Особливо в нашій фронтовій ситуації, коли відстань до агресора — менш як кілометр і ти відповідаєш не тільки за себе, а й за життя підлеглого особового складу. Для будь-якого командира найголовніше — це люди. Саме тому весь вільний час удосконалюємо тактичну підготовку, інженерну, антиснайперську та обов’язково фізичну».
Такої самої думки про нинішні завдання десантників і однополчанин Вадима молодий офіцер Назар. Його добре знають не лише в частині, а й по той бік фронту. Достроково закінчивши військовий виш, Назар відразу вирушив на Донбас. Він полюбляє говорити, що справжній десантник — не той, хто стрибає з парашутом, здійснює марш-кидки, а хто морально стійкий та патріотично налаштований. «Це, на мою думку, важливо для підрозділу, командира, солдата. Новітня зброя працюватиме лише тоді, коли воїн буде добре підготовлений. Передовсім психологічно. За рахунок цього ми й виграємо на фронті».
Шахта «Бутівка» — найближча до Донецька українська позиція. Наші воїни кажуть, що тут навіть дихання ворога відчутне. Особливо тоді, коли починаються обстріли. Ворог не раз намагався відвоювати цю місцину, майже повністю відкриту для нього. Але наші армійці навчилися воювати і за таких обставин, вміло використовуючи залишки будівель, фактично руїни, насамперед як захист від куль, снарядів та осколків.
«Бутівка» — найкоротший шлях для наступу на лігво бойовиків Донецьк, тому вона має велике стратегічне значення для наших військ. І бійці кожного підрозділу, який тримає оборону біля копальні, добре це розуміють, тому жорстка дисципліна — найголовніша вимога до оборонців. А ще — чітка взаємодія із сусідами із промзони, де теж воюють десантники Січеславської бригади.