"Очолив уряд у лиху годину"

19 лютого 2015

Наприкінці 1917 року Українська Центральна Рада, яка очолила національний визвольний рух, не визнала Раду Народних Комісарів РСФРР, що зумовило відкритий збройний конфлікт. Внутрішні суперечності в Центральній Раді між представниками Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) та Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) 18 січня 1918 року призвели до відставки уряду Володимира Винниченка. В умовах загострення суспільно-політичної кризи сформувався новий уряд на чолі із Всеволодом Голубовичем.

Другий глава уряду України (з 29 січня по 29 квітня 1918 року) народився в лютому 1885-го в селі Молдовка тепер на Кіровоградщині в сім’ї священика. Після закінчення духовної семінарії вступив у Київський політехнічний інститут. 1915-го отримав диплом інженера-будівельника залізничних шляхів.

Політичну діяльність пов’язав з Українською партією соціалістів-революціонерів, програма якої передбачала перебудову капіталістичного ладу на соціалістичний, націоналізацію життєво важливих галузей господарства і соціалізацію землі, національно-територіальну автономію України.

Всеволод Голубович став активним партійним функціонером. У червні 1917 року на з’їзді УПСР його ввели до складу її центрального комітету, згодом — до складу Центральної Ради, обрали членом Малої Ради. В коаліційному уряді — Генеральному секретаріаті, очолюваному Володимиром Винниченком, Всеволода Голубовича призначили на посаду генерального секретаря шляхів, а також торгівлі і промисловості.

Незважаючи на важке становище через наступ червоних військ, зусилля Ради Народних Міністрів УНР на чолі з Голубовичем   були спрямовані на стабілізацію внутрішньої ситуації. До активу уряду слід зарахувати заходи, які юридично впорядковували українську державність. Серед них заміна російського герба на український Тризуб, введення грошової одиниці — гривні, прийняття рішень про українізацію, громадянство УНР, про введення на території України григоріанського календаря замість юліанського. За новим літочисленням після 16 лютого одразу настало 1 березня 1918 року.

Українська Народна Республіка, не спроможна самостійно відстояти своє існування у боротьбі з більшовиками, звернулася по іноземну допомогу. 27 січня 1918 року було підписано окрему Брест-Литовську угоду між Українською Центральною Радою і Німеччиною та її союзниками. Проте визнавши УНР незалежною державою, німецько-австрійські війська протягом лютого — квітня 1918 року окупували майже всю Україну.

Всеволод Голубович був одним з наймолодших (33 роки) керівників українських урядів у їхній історії. Йому, мабуть, бракувало досвіду в питаннях державного управління, на відміну від керівника попереднього уряду Винниченка — харизматичного лідера, який умів зазирнути у майбутнє. Не додала популярності уряду і так звана справа фінансиста А. Доброго, коли на початку квітня 1918 року його таємно заарештували в Києві і вивезли у невідомому напрямку.

Спонтанні й непродумані дії молодих патріотично налаштованих урядовців, які, можна припустити, свідомо пішли на такий крок для усунення злочинця А. Доброго від політичної діяльності, призвели до загострення конфлікту між Центральною Радою і німецьким командуванням. Володимир  Винниченко писав: «От це й послужило для німецьких генералів приводом покінчити з Центральною Радою» («Відродження нації»). Окупанти, переконавшись у неспроможності Центральної Ради й уряду забезпечити виконання продовольчих поставок і придушити революційний рух, що набирав обертів, 29 квітня 1918 року розігнали їх і встановили авторитарний режим гетьмана Павла Скоропадського.

Німецька вояччина, щоб виправдати державний переворот і скомпрометувати уряд Голубовича, у червні 1918 року організувала гучний судовий процес, на якому колишнього главу уряду із свідка перетворили на обвинувачуваного і засудили на два роки ув’язнення. Його звільнили у грудні того самого року після революції в Німеччині та падіння гетьманського правління.

Влада в Україні перейшла до Директорії УНР, де провідна роль належала УСДРП, а есери виявилися в опозиції. Всеволод Голубович знову займався партійною роботою, виконував різні доручення ЦК.

 У червні 1920 року його заарештували більшовики, а  надзвичайний трибунал, який розслідував «справу ЦК УПСР», засудив до 5 років таборів. Звільнили за амністією наприкінці 1921-го. Він працював інженером-будівельником, згодом завідував відділом в Українській раді народного господарства.

У березні 1931 року Всеволода Голубовича знов заарештували і позбавили волі у справі «Українського національного центру», який нібито ставив за мету ліквідувати радянську владу. Помер політик 16 травня 1939 року в ярославльській тюрмі.

У незалежній Україні 2005 року на згадку про нього було випущено ювілейну монету «Всеволод Голубович».

Вольт ДУБОВ,
публіцист, дослідник історії виконавчої влади України
для «Урядового кур’єра»



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua