...Заповзявся чорт спокусити молоду шинкарку та зруйнувати її шлюб. За що? Та матір її колись не зголосилася остаточно зійти зі шляху праведного, чим поставила під сумнів дідькову профпридатність. Що ж змусило цей зовсім не пролетарський водевіль замалим не дев’яносто років тому одним з перших з’явитися на сцені новонародженого радянського театру, а потім, уже в наш час, отримати реінкарнацію?
Режисер-постановник вистави художній керівник Українського драматичного театру ім. Василя Василька Ігор Равицький каже, що навіть у радянські часи міркування каси теж дещо важили. А вже сама назва — «Шинкарка і чорт» — обіцяла щось пікантне.
Нині за неї взялися не просто задля того, щоб під час відкриття ювілейного 90-го сезону віддати данину своїй історії. Просто її сюжет видався доволі цікавим і при цьому не заяложеним. «Ми шукаємо своєрідний оригінальний репертуар, який був би притаманний тільки нашому театру, — пояснює Ігор Равицький. — Цю п’єсу ніде, крім як у нас, не ставили».
Чи не застаріла вона за останні 90 років? Тема кохання не може застаріти, каже режисер. Тож п’єсу зробили позачасовою — з музичним оформленням від «ах, какая женщіна» до Гершвіна. З назви прибрали чорта, залишивши у фокусі шинкарку. Дещо попрацювали з хронометражем — вирішили, що п’яти дій для такої історії забагато. Обмежилися двома. А в них уже спробували увібгати і гротеск, і мелодраму, й буфонаду. «Ми намагалися зробити добру яскраву акторську виставу про кохання», — каже Ігор Равицький. Ставили на акторську імпровізацію. І навіть на прес-показі, з попередженням, що п’єса ще в роботі, акторський драйв і справді був чи не головною її родзинкою.
Ольга Петровська в ролі шинкарки Катерини переконлива і коли тішиться бажаному шлюбу, і колі обурюється зрадою нареченого, і коли пускається в круговерть дідькових залицянь. І при цьому весь час не полишає враження, що хитра шинкарка за всіх обставин має при собі важливі козирі — така і чорта переграє.
«Чорт» Яків Кучеревський теж добре відпрацьовує свою еволюцію від цинічного спокусника до нещасного закоханого. Не дають нудьгувати й решта ледь не чотири десятки акторів, задіяних у цій легкій містерії.
Ігор Равицький зазначає, що в театрі звернулися до легкого жанру не випадково. Останнім часом, зізнається, він зненавидів телебачення загалом і зокрема кінофільми, котрі там транслюють. Захотілося вивести на сцену добро, іронію і дати людям відпочити від практично безперервної напруги наших нелегких часів. І, либонь, нагадати, що й найзаклятіший дідько може піймати облизня, зіткнувшись із людським здоровим глуздом. Відряджений пеклом месник і спокусник мало того, що сам закохався у чарівну шинкарку до чортиків, то ще й був знехтуваний нею заради любого «цилюрника» й в ім’я шансу придбати задешево готельчик у місті. Якщо й справді покохав мене, чорте, то не заважай моєму простому міщанському щастю без усіх цих диявольських пристрастей та ідеалів.