На березі Чорного моря вже вдев’яте відбувається Одеський міжнародний кінофестиваль. Одеса не забуває про традиції (наступного року місцева кіностудія відзначить сторічний ювілей) і водночас стає випробувальним майданчиком для сучасного українського кіно. Крім суто перегляду фільмів та світського життя, тут обговорюють творчі та виробничі процеси, які багато в чому формують вітчизняний кінематограф.
Зоряні джинси на червоній доріжці
ОМКФ-2018 вірить у свою щасливу зірку і не переймається забобонами. П’ятниця, 13-те? Дрібниці. У день відкриття організатори та гості спілкувалися з журналістами із самого ранку. Трохи змусила понервувати погода: час від часу починався дощ. Дехто з героїв червоної доріжки змушений був демонструвати себе з парасолькою в руках.
До фестивального бомонду, як завжди, входили не лише творці, а й партнери, меценати та спонсори. Можна по-різному ставитися до такої практики, але будьмо реалістами: кіновиробництво — процес витратний, тому ті, хто йому сприяють та його фінансують, теж мають право на свою хвилину слави. Цікава деталь: серед елітних гостей була і звичайна немолода одеситка. Це підопічна місцевого благодійного проекту «Корпорація монстрів», а волонтери вирішили допомогти здійснити її мрію — пройтися фестивальною доріжкою.
Частина громадськості спостерігала за дійством наживо, ще більша — на ТБ та в інтернеті. Користувачі соцмереж не обійшли увагою жодного з учасників дефіле, коментарі були подекуди смішні, подекуди образливі. Так гості червоної доріжки могли відчути себе справжніми селебриті з усіма плюсами та мінусами народної уваги. Більшість гостей дотримувалася встановленого дрес-коду black tie. Були помічені й деякі порушники. Зоряний гість американський актор Ерік Робертс з’явився в демократичних блакитних джинсах, які виокремлювалися на загальному тлі. Актор, жартуючи, перепрошував, що готується до чергової ролі, і з охотою фотографувався разом із шанувальниками.
Не тільки світське життя
ОМКФ — це не тільки глянцева картинка. Варто віддати належне громадянській позиції фестивалю. 13 липня, день відкриття, збігся із днем народження українського сценариста та режисера Олега Сенцова, який голодує в російській тюрмі. Протягом усього фестивального тижня кожному кінопоказу передуватиме ролик, присвячений його долі.
Олег став справжнім прапором незалежного українського кінематографа. І у фестивальному палаці ОМКФ, і в оперному театрі на заходах для нього зарезервовано окреме символічне місце. Хочеться вірити, що наступного року він зможе зайняти його вже не віртуально. Акція # Free Sentsov набирає міжнародного розголосу.
Ще один приклад соціальної спрямованості: 5 гривень із кожного придбаного квитка буде спрямовано на лікування онкохворих дітей.
Можна дуже багато писати про гостей фестивалю, але зупинюся лише на одному імені: Ада Роговцева. Прекрасна мудра жінка, яка віддала акторському мистецтву понад 60 років. До речі, 16 липня Ада Миколаївна також відзначила черговий день народження. Під час урочистої церемонії за внесок у кіномистецтво Ада Роговцева отримала почесну статуетку «Золотий Дюк». «Рідні мої, ви не уявляєте, що я відчуваю, — сказала зі сцени легендарна актриса. — Моє дитинство в Одесі було обпалене війною, зараз — знову війна. Але треба жити і боротися!»
«Українське кіно рік у рік стає дедалі якіснішим», — заявив на церемонії відкриття віце-прем’єр-міністр України Павло Розенко. «Так, воно переживає справжній ренесанс», — згодна з ним президент ОМКФ Вікторія Тігіпко. Дев’ять років тому вітчизняні фільми становили зовсім незначний відсоток, тепер їхня кількість зростає: лише торік відбулося понад 40 прем’єр. А приклад таких фільмів, як «Кіборги» чи «Сторожова застава», свідчить, що українське кіно може бути не просто арт-проектом, а й давати прибутки. Тому є чого вчитися, є куди рости.
Розмаїття вибору
Цього року на участь у фестивалі претендувало понад 1000 стрічок. Пощастило приблизно кожній десятій. Селекційна комісія ОМКФ відібрала 108 найкращих фільмів з України, Польщі, Австрії, Франції, Індії, Румунії, Білорусі, США, Греції, Бельгії, Колумбії, Норвегії, Іспанії, Великобританії, Туреччини та Палестини.
Крім міжнародної програми (12 фільмів із 19 країн), заявлені дві національні: повнометражні — п’ять стрічок і 14 короткометражок. Додайте до цього конкурс європейських документальних фільмів (вісім стрічок з 11 країн), а також позаконкурсні, ретроспективні та спеціальні покази, творчі зустрічі, літню кіношколу. І зрозумієте: найбільший фанат ОМКФ просто фізично не зможе охопити всі заходи. Але хто сказав, що розмаїття вибору — це погано?
Наталя ШЕВЧУК
для "Урядового кур'єра"