Про заходи, що вживає уряд задля стримування пандемії COVID-19, про роботу Секретаріату Кабінету Міністрів в умовах поширення епідемії кореспондент «Урядового кур’єра» попросив розповісти Міністра Кабінету Міністрів Олега НЕМЧІНОВА.
— Пане міністре, вас призначено на цю посаду у складний час. Саме зараз перед урядом стоять значні соціальні та економічні виклики. Яким бачите своє сьогоднішнє завдання як Міністр Кабінету Міністрів? Бо в різні часи у Міністра КМУ були різні завдання та різні пріоритети.
— Зараз в нас одне велике завдання, хоч як це пафосно звучатиме. Для всього людства це новий глобальний виклик — подолання коронавірусу і його наслідків, які можуть спричинити світову рецесію. Тому думаю, що не тільки уряд, а загалом суспільство має до цього серйозно ставитися. Це виклик на рівні епохальних подій.
Ми зараз учасники не просто чогось локального чи регіонального, як у 2014 році під час подій Революції гідності і збройної агресії Росії. Ми зараз є складовою великої епохальної події, яка змінить життя всього людства буквально за тиждень, два-три, коли ми вийдемо з першої хвилі поширення коронавірусу. Тому завдання номер один — пережити це з найменшими втратами: людськими, економічними, ресурсними, з будь-якими. Цьому зараз присвячена не тільки робота Міністра КМУ, а й усього уряду.
А загалом набір функцій, які виконує Міністр КМУ, з року в рік не змінюється. Просто кожен Прем’єр-міністр для Міністра КМУ визначає окремі пріоритети. Коли ми подолаємо це все і вийдемо в режим нормальної роботи, звичайно, що для мене пріоритетом буде завершення реформи державного управління, державної служби. Оскільки ми будемо дотичні до завершення реформи з децентралізації, тобто узгодження функцій урядових або функцій держави, які залишатимуться на регіональному чи субрегіональному рівні. І відповідно ухвалення нової редакції закону про державну службу та службу в органах місцевого самоврядування, можливо, як єдиного документа, яким буде ці питання врегульовано. Але до того ще треба дожити. А поки що коронавірус на першому місці.
— Ми всі бачимо, як стрімко змінюється наше життя. І я бачу ці зміни і по Кабінету Міністрів: екстрені засідання проводять дуже часто.
— Засідань позачергових було на порядок більше, ніж чергових. Це правда. Бувають дні, коли відбувається по два засідання. Але дивіться, як змінилося наше життя, жителів Києва. Під час Революції гідності на день зупинилося метро, а нині вже кілька тижнів воно не працює. Як ця ситуація вплинула на життя міста? Мало ще хто це усвідомлює. І ще раз кажу: що ближче до завершення періоду надзвичайної ситуації в умовах епідемії, пандемії, то реалістичніше тоді можна буде це оцінювати.
— Як зараз організовано роботу Секретаріату уряду?
— Секретаріат на 60% працює нині дистанційно. Усі аналітичні функції, всі функції, пов’язані з підготовкою матеріалів до засідань, працівники виконують максимально дистанційно. На місці є підрозділи, які забезпечують юридичний супровід, ті, які займаються документообігом, випуском документів, підрозділи, які займаються безпосередньою організацією засідань Кабінету Міністрів і суміжними функціями. Усі, хто має можливість, працюють дистанційно.
— Як у цих умовах вдається організовувати позачергові засідання? Це ж складна робота.
— Складна. Але я переконаний, що ми вже підлаштувалися під режим роботи в умовах надзвичайної ситуації. Секретаріат сформовано з досвідчених державних службовців. Не все в нас, звичайно, бездоганно. Є документи, які виходять із затримкою, але саме тому, що їх приймають з коліс. Регламент роботи уряду і нова редакція регламенту, яка має набути чинності з 1 липня 2020 року, передбачають відмову від правила внесення будь-яких питань з голосу і будь-яких питань, які не прописані в програмі дій уряду зокрема. Тому ми робимо величезну поправку на те, що працюємо у форс-мажорних умовах.
— Коли починається ваш робочий день?
— З 8-ї години ранку.
— А закінчується?
— По-різному. Днями я пів дня провів у Верховні Раді разом із Прем’єром, тому він закінчився рано, десь пів на сьому. А перед тим — після опівночі. Але, як правило, після восьмої години вечора.
— А ви як Міністр Кабінету Міністрів зараз ініціюєте якісь законопроєкти?
— Законопроєкти — ні. Але ми хочемо нормалізувати багато моментів, що з’явилися паралельно з викликами дня. Наприклад, плануємо прийняти постанову щодо запровадження під час епідемії коронавірусу експерименту із проведенням конкурсних процедур у державній службі. Тому що державна служба не може завмерти на певний час, вона потребує кадрів, але обмеження, які накладає карантин, не дають змоги здійснити відповідну процедуру. Тож такі механізми уряд напрацьовує.
Окрім того, працівники секретаріату в оперативному режимі виконують доручення, що надходять від Прем’єр-міністра. Зокрема ми готуємо пропозиції щодо функціонування економічної ради, яка генеруватиме ідеї, що нам усім робити «після коронавірусу», як відроджувати економіку, як її перезапустити. Це з того, що зараз поточне.
— Як часто спілкуєтеся із Прем’єр-міністром?
— Регулярно.
— Один раз на годину чи раз на день?
— Ми живемо у 20-х роках ХХІ століття, тож крім прямого телефонного дзвінка, ще є месенджери, відеоселектор. І звичайно, спілкуємося безпосередньо, щоправда, вже звикли, що другий тиждень поспіль усі в масках. Тобто відеоселектор, телефонна розмова, месенджери плюс звичайно очні наради.
— Я прочитав вашу біографію і хочу запитати щодо перебування у прикордонній службі. Які завдання ви там виконували? Де служили?
— Служив спочатку за мобілізацією, потім уклав контракт до закінчення особливого періоду і служив до того моменту, коли виграв конкурс на посаду державного секретаря Мінмолодьспорту.
А загалом із 2014 року був офіцером штабу в Мостиському прикордонному загоні. З 2015-го по 2016-й був старшим офіцером прикордонної комендатури швидкого реагування Західного регіонального управління і в її складі брав учать в Антитерористичній операції взимку 2015—2016 років. Повернувся, дослужив там. Потім мене відряджено в Донецьку обласну військово-цивільну адміністрацію, там був керівником військово-цивільної адміністрації сіл Водяне, Комінтернове, Заїченко. Удруге, майже весь 2016 рік і січень 2017-го — у Водяному. І вже там до моменту, коли ми вирішили всі юридичні питання з моїм звільненням і виходом на нову роботу, так само проходив службу на посаді старшого офіцера в навчальному центрі Західного регіону.
— А ваш досвід у Комінтерновому й Водяному як керівника військово-цивільної адміністрації корисний?
— Звичайно. Але треба розуміти, що собою являє ця сільська рада. Це фактично окуповані села Пікузи (Комінтернове), Заїченко. Заїченко — одне з перших сіл було ще у 2014 році окуповане. Комінтернове дуже довго було в сірій зоні. І якраз у мене такий момент… Зима 2015—2016 року, моя група була на посиленні підрозділів Донецького прикордонного загону, які на той момент так само опановували сіру зону. Це Павлопіль, Пищевик. КПВВ «Гнутове» тоді було перенесено безпосередньо в Пищевик, і ми займалися охороною і обороною нових позицій, які були навколо цього. Так-от, якраз у грудні, перед тим, коли заходили в сіру зону, наші сили зайняли Павлопіль, Пищевик, а російські окупаційні війська — Комінтернове. То фактично ми втратили на той момент можливість утримувати Комінтернове. І бойові дії там тривають досі, тому що Комінтернове — це ключ до Новоазовська і російського кордону, це пряма траса від Маріуполя. Там біля Водяного постійні бойові зіткнення тривають незалежно від примир’я. Там є висота Дерзкая, за яку не одна ротація поклала багато людських життів, тому що вона домінує над позиціями, які там є. Широкине, до речі, опановували приблизно в той самий час, коли було наше посилення. Тільки ми були на північ ближче, а якраз тоді Збройні сили Широкине дозачистили, хоч там досі на околицях тривають бойові дії.
— Цікаво, як ви оцінюєте настрої місцевих жителів?
— У мене з місцевими було все гаразд. Тому що єдине село, яке лишилося підконтрольним Україні, — це було Водяне, про нього я згадував. Це колишній, як там кажуть, «дачный поселок», тобто невеличке село, навколо якого великі підприємства Маріуполя збудували свої садові кооперативи. І воно за площею доволі велике, а постійного населення там було 14 осіб, коли я туди заїхав. Зараз там залишилося близько 10 жителів плюс військовослужбовці. Тому що це, як правило, всі, хто там проживав на час літніх відпусток. І там залишилися люди, які принципово не хочуть їхати, або ті, кому нікуди їхати. Тому що воно за площею велике, а населення мало.
— Ще одне запитання, пов’язане з вашим минулим у прикордонній службі. Росіяни дуже багато коштів вкладають в інформаційну складову в цій гібридній війні. Як ви оцінюєте цю проблему для нас?
— Простий приклад. 2016-й. Я тоді перебував у селищі Сартана. Нарешті почав свій побут облаштовувати, і ось пробую налаштувати телевізор, щоб подивитися якісь новини. І що я бачу? Росія1, Росія2, Росія24… Жодного українського каналу! Чому? Ретранслятор налаштований на Донецьк. Завжди в будь-якій області всі ретранслятори — на обласний центр. Інтернету немає! Коли з’явився 3G, можна було хоч щось дивитися в наших інтернет-додатках. Уже пізніше з’явився ретранслятор на Карачуні, ми їздили на відкриття. На той момент, коли я був, джерел української інформації було дуже мало. Якщо ти сам свідомо не обираєш українське супутникове телебачення та інтернет, то дивишся роспропаганду.
До речі, поки їдеш уздовж лінії розмежування (а я їздив регулярно, у службових справах мені треба було їздити з Маріуполя на Краматорськ), то найкраще приймає російське радіо «Спутник». Покриття ідеальне, тому що вони використовують усі наші старі ретранслятори і, напевне, підсилили їх своїми якимось засобами. А ти їдеш і слухаєш це г…
Я особисто ж слухав радіо ROKS із Маріуполя, і пізніше з’являлось радіо «Армія FM». На сьогодні зроблено дуже багато. Зараз значно краща ситуація. Був там, у Краматорську й Костянтинівці, рік тому, і мені є з чим порівняти.
— Чому ви вирішили податися на конкурс на посаду державного секретаря міністерства?
— Який з разів? (сміється)
— А скільки було разів?
— Для мене це був четвертий конкурс. Один із перших був, коли вони ще тільки починалися. Я був другим на конкурсі на голову Волноваської райдержадміністрації. Тоді проходив службу на території колишнього Новоазовського району, а від часу окупації ця частина територіально належала до Волноваського району. Я вже знав приблизно місцеву проблематику. Тож спробував свої сили на перші конкурси. Потім з ініціативи тодішньої правлячої коаліції БПП і «Народного фронту» посади голів місцевих державних адміністрацій було виведено з-під державної служби. Просто кандидати з регіонів не могли пройти, показували дуже низький рівень. Там був великий некомплект у райадміністраціях, обласних адміністраціях.
Наприклад, коли я проходив перший конкурс, паралельно був дуже гучний скандал з конкурсом на голову Миколаївської облдержадміністрації. Далі, коли почалися перші конкурси на держсекретарів, я був другим на конкурсі на держсекретаря Міністерства внутрішніх справ. Потім був другим на конкурсі Міністерства тимчасово окупованих територій. І вже, правду кажучи, збирався ставити на цих конкурсах велику жирну крапку. Але коли був у відпустці у Львові, подав на конкурс на Мінмолодьспорту і виграв його.
Чому саме Мінмолодьспорт? Тому що в довоєнний час я мав і маю стосунок до легкої атлетики. Ми створили свій клуб у 2004 році, він називається спортивний клуб «Легіон», який і досі очолюю. Окрім того, відпрацював дві каденції керівником Львівської обласної федерації легкої атлетики. Плюс не треба забувати, як я починав свою біографію — із молодіжного громадського руху: брав участь в Українській студентській спілці, був керівником молодого руху регіонального осередку. До речі, починав трудову кар’єру з посади спеціаліста І категорії відділу роботи з молоддю Львівської міської ради. Тобто молодь і спорт — це моє. І результат конкурсу це засвідчив.
— Досвід державного секретаря став нині у пригоді?
— Однозначно. Особливо на посаді Міністра Кабінету Міністрів. По-перше, колегам, які приходять без знання механізму функціонування державної служби, дуже важко.
Торік у вересні було внесено зміни щодо повноважень міністрів та держсекретарів, які мені, правду кажучи, не імпонують, я є їх противником.
— Як оцінюєте сьогоднішню роботу Секретаріату КМУ?
— Вона не є стандартною. Вона зараз така, що підпадає під дуже багато викликів.
Але нині виклики і завдання не тільки до Секретаріату КМУ, а й до всіх апаратів центральних органів виконавчої влади. Починаючи від того, як організувати доїзд людей на роботу (адже громадський транспорт не працює), як забезпечити робочі відстані, які ми самі вимагаємо від громадян у побуті, закінчуючи тим, що треба ухвалювати оперативні рішення, які будуть спрямовані на ефективне використання коштів в умовах їхньої відсутності, на звуження потреб стратегічних, тактичних і тих, що можуть почекати. Це дуже важко.
І наприклад, коли говоримо про секвестр держбюджету поточного року, то Секретаріат КМУ повністю лишається без капітальних видатків. Але ми не можемо вимагати від інших міністерств, не обмежуючи самі себе. І це накладає дуже такий специфічний відбиток на весь персонал.
— Сьогодні на вході в будинок уряду побачив оголошення «Без маски не заходити». А ще вчора його не було.
— Тому що маски завезли. Не можна вимагати від людей того, що вони не можуть реалізувати. Щойно ми отримали інформацію, що нарешті у великих торговельних мережах з’явилися маски, то будь-ласка. Думаю, наступним кроком буде перебування на вулиці в масці. Перебування в громадському транспорті вже мусить бути з масками. І в подальшому ми повинні максимально формалізувати самоізоляцію, дистанціювання. Для того, щоб обмежити будь-який контакт, поки не подолаємо спалах епідемії.
— А у вас вільний час є?
— Тепер ні. Загалом, звичайно, є. Але зараз ні. Вихідних також немає. Якби гіпотетично в мене був вільний час, я б із задоволенням подивився документально-історичні фільми, побавився б із сином, почитав би книжки.
Сергій БРАГА,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Олег НЕМЧІНОВ. Народився 1977 року. Освіта: Львівський державний університет ім. Івана Франка (1999 р.), Тернопільська академія народного господарства (2003 р.), Приватний вищий навчальний заклад «Львівський університет бізнесу та права» (2011 р.). У 2013 році — аспірантура Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. Кандидат наук з державного управління.
З 2014 по 2017 рік — служба в Державній прикордонній службі України. З січня по лютий 2016 року — учасник антитерористичної операції на території Донецької області. З 2017 по 2020 рік — державний секретар Міністерства молоді та спорту України. 4 березня 2020 року —призначений Міністром Кабінету Міністрів України.
Одружений, має сина.