Льотчик-випробувач Олександр Галуненко встановив 263 світових авіаційних рекорди, з них 110 в одному польоті на надвеликому вантажомісткому літаку Ан-225 «Мрія». Його ім’я занесено до Книги рекордів Гіннесса.
«Під час польотів уся людська сутність як на долоні. Я порівняв би Олександра Галуненка з легендарним Іваном Кожедубом. Вони схожі між собою льотною майстерністю, ставленням до справи, манерою поведінки і особистими характеристиками», — говорив про нього однокурсник льотчик-космонавт, двічі Герой СРСР Леонід Попов.
«Це особливо надійна людина не тільки як льотний та інструкторський фахівець, а й як лідер, член команди, багатогранна особистість», — такої думки про нього заслужений льотчик-випробувач, Герой СРСР Валерій Мігунов.
Генеральний конструктор АНТК ім. Антонова Дмитро Ківа пригадує: якось в Ан-70 відмовили чотири незалежні електродистанційні системи управління літаком. Тоді Олександр Галуненко примудрився на єдиній гідравлічній системі успішно посадити літак! «Тільки за один цей випадок він заслуговує, щоб дати йому зірку Героя», — вважає Дмитро Ківа.
«Я за свою льотну біографію такої стійкості нервів ні в кого не зустрічав. Залізо. У будь-якій ситуації він поводився спокійно», — характеризує товариша заслужений льотчик-випробувач Герой СРСР Юрій Курлін.
У небі Олександра Васильовича завжди охороняла молитва дружини Валентини. У їхньому будинку в Бучі, який він побудував за власним проектом, багато ікон і фотографій з літаками.
Олександр народжений літати. Коли ще не вмів говорити, своїй бабусі показував на літаки над їхнім селом і радісно плескав у долоні. У сьомому класі, щоб полегшити життя бабусі та дідусю, які за опіку над ним від держави отримували допомогу 11 рублів 50 копійок, сам влаштувався в інтернат у Запоріжжі. Там записався в місцевий аероклуб. Таємно відвідувала парашутну секцію разом з ним і однокласниця Валя — майбутня дружина.
До речі, першою з парашутом стрибнула саме вона, оскільки останньою зайшла в літак і опинилася ближче до виходу. В родині Галуненків над цим жартували довгі роки… Напередодні 70-річного ювілею Олександр ГАЛУНЕНКО поспілкувався з «УК».
— Олександре Васильовичу, коли ви усвідомили, що авіація — сенс життя?
— У дитинстві. Воно було дуже непростим. Батько трагічно загинув під час ДТП незадовго до дня мого народження, а мати померла, коли мені виповнилося два з половиною роки. Неподалік від інтернату був військовий аеродром, і ми задивлялися на літаки, спостерігали за виконанням фігур складного пілотажу. Згодом почав ходити до бібліотеки, читав журнали про авіацію, сам майстрував авіамоделі.
— Найбільше досягнення у вашому житті і втрата?
— Мені пощастило працювати на київському авіаційному підприємстві. Під час розподілу зі Школи льотчиків-випробувачів Міністерства авіаційної промисловості СРСР мені сказали: «Тільки в тебе прізвище на -ко закінчується, тож саме тобі й на Батьківщину вирушати». Виявилося, що за назвою «Київський механічний завод» було зашифровано Конструкторське бюро (КБ), тоді ще під керівництвом Олега Костянтиновича Антонова.
Найтяжчі втрати — це смерть найближчих людей. Торік передчасно пішла з життя моя дружина Валентина Миколаївна. Ми з нею прожили десятки років разом. Скільки вона пережила за ті часи, коли я був у повітрі! Завдяки її підтримці я став тим, ким є. На пам’ять про неї написав спогади, які увійшли до книжки «Залишайте по собі світло», що днями вийшла з друку. У момент прощання навіки з тим, кого любиш, рятівною буде думка про те, що за життя цієї людини ти не завдав їй неприємностей, зробив для її щастя абсолютно все, що було в твоїх силах. Навчіться своєчасно і щиро любити людей.
— Кажуть, що завдяки вашій дружині нові літаки стали освячувати…
— Коли в квiтнi 1997 року готували перший виліт другого літака Ан-70, призначили день випробувань, на який запросили чимало поважних гостей. Однак напередодні погода була нельотна. І метеослужба не обіцяла її поліпшення. Генеральний конструктор Петро Васильович Балабуєв був не в гуморі, адже урочистий захід опинився під загрозою. Пізно ввечері він, атеїст, який жодного разу не був у церкві, приїхав на місце стоянки літака і під дощем звернувся до Всевишнього з проханням зробити завтрашній день сонячним! Натомість пообіцяв поставити в храмі свічку.
Наступного дня ранок був погожим, без жодної хмаринки на небі! Потім моя дружина кілька разів нагадувала Петрові Васильовичу про його обіцянку. І він таки її дотримався. За радянських часів майже всі ми були атеїстами. Не мали свободи віросповідання. Тепер льотчики та їхні рідні відвідують православний храм неподалік від ДП «Антонов».
— Ваш син Євген також став льотчиком-випробувачем. Хотіли б, щоб ваші онуки продовжили сімейну традицію?
— Нехай самі приймають рішення. В авіацію насильно затягувати не потрібно. Професію льотчика-випробувача треба любити. Жодними матеріальними благами чи перспективами високих нагород неможливо спонукати людину до виконання випробувальних польотів, адже правила безпеки пишуться кров’ю. Я втратив багато колег і товаришів через катастрофи. Не втручався, коли син обирав професію. Для мене стало несподіванкою, коли дізнався, що він вступив до аероклубу на льотне відділення в експериментальний набір 16-річних юнаків (тоді приймали молодь з 18 років). Не втручався, і коли він вступив до Чернігівського військового училища. Це його вибір.
— Що відчували, коли ризикували життям?
— Головне — виконати завдання, а роздуми — це вже потім, інакше ти не готовий до польоту. За час випробування літаків основне завдання для льотчика-випробувача — якісне й точне виконання заданих режимів випробувань. А щодо хвилювання, то це було на землі, коли мій син виконував перший випробувальний політ на літаку Ан-148.
— Ви берете участь у підготовці нового транспортного літака Ан-132.
— Цей проект розпочинає міжнародну співпрацю в авіабудівництві між Україною та Саудівською Аравією. Наша країна постачатиме військово-транспортні літаки й допоможе розгорнути власне виробництво машин серії «Антонов». Це новітній варіант «32-го». У літака буде нова сучасна цифрова кабіна, а екіпаж зменшиться до двох осіб. Ан-132 спочатку випускатимуть у Києві, а за два-три роки виробництво розгорнуть у Саудівській Аравії.
— Авіаційна галузь — стратегічно важливий сектор економіки, а Україна — одна з дев’яти країн світу, що мають весь цикл виготовлення пасажирських, військово-транспортних і транспортних літаків. Як втриматися в цій десятці країн-лідерів?
— На жаль, державна підтримка державному підприємству завжди була мінімальна. У 2006—2011 роках з держбюджету ми отримували 25—30% суми сплачених податків. А за останні п’ять років нам не надали жодної копійки на розроблення нових літаків. Наприклад, для випуску аналога нашому Ан-70 Євросоюз розробив літак А-400М. На це запланували 8,2 мільярда євро, а на серійний випуск ще 18 мільярдів євро. Нам би хоч невеличку частину цієї суми — могли б створити що завгодно.
— Ви викладаєте у Кіровоградській льотній академії Національного авіаційного університету. Чи є майбутнє в української авіації?
— Держава, хоч і формує державне замовлення на спеціальність «комерційний пілот» (здобути яку сьогодні можна лише в Кіровоградській льотній академії НАУ), але повноцінного фінансування, зокрема на льотну підготовку, не надає. Отже, мають сьогодні батьки та їхні закохані в небо діти міркувати, де взяти значні кошти на польоти (щоб отримати посвідчення комерційного пілота, потрібно налітати щонайменше 150 годин). Але, і це я бачу на власні очі під час кожного візиту до кіровоградців, в української авіації є майбутнє. Ці хлопці та дівчата, які там навчаються, без перебільшення, — гордість нації. Вони наполегливо намагаються втілити в життя свої мрії, долаючи перешкоди, загартовуючись як сталь на цьому шляху. На щастя, в Україні є багато людей, які прагнуть зберегти для українського юнацтва можливість здобувати престижну і відповідальну професію пілота. Це і керівництво навчального закладу, яке крок за кроком відновлює матеріально-технічну базу льотної академії, прагне досягти її відповідності міжнародним вимогам та європейським стандартам. І небайдужі громадяни — фанати авіації. Так, нещодавно я познайомився з бізнесменом із Одеси Вадимом Громовим, який, маючи власний приватний літак, воліє підтримати курсантів-пілотів, мотивувати їх на професійне зростання та відмінне навчання. Заснував навіть відповідні конкурси професійної майстерності, переможці яких отримають змогу літати на літаку мецената, інші привабливі призи. Більше б таких відданих авіації та щирих серцем людей, і справи у майбутніх авіаторів значно покращилися б!
ДОСЬЄ «УК»
Олександр ГАЛУНЕНКО. Народився 1946 року у селі Троїцьке Запорізької області. Закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків за спеціальністю льотчик-інженер, Ленінградський інститут авіаційного приладобудування, Школу льотчиків-випробувачів Міністерства авіаційної промисловості СРСР за спеціальністю льотчик-випробувач. З 1975 року працював в АНТК ім. Антонова льотчиком-випробувачем. Нині радник президента ДП «Антонов». Заслужений льотчик-випробувач СРСР, заслужений працівник транспорту України, заслужений майстер спорту України, президент Федерації авіаційного спорту України.
Вікторія КОВАЛЬОВА,
«Урядовий кур’єр»,
Володимир ЕННАНОВ
для «Урядового кур’єра»