П’ять років тому в листопаді указом Президента України було змінено місце розташування Господарського суду Луганської області з Луганська на Харків.
Для відновлення роботи на новому місці колективу суду довелося виконати колосальну роботу, починаючи фактично з нуля, адже все майно, документація, архів залишилися у не підконтрольному українській владі Луганську. Як вдалося здужати організаційні, комунікативні, побутові труднощі й забезпечити рестарт повноцінної діяльності суду, «Урядовому кур’єру» розповідає суддя-спікерка Олена ФОНОВА.
— Як сприйняли працівники суду звістку про локальне переміщення установи до Харкова й наскільки оперативно вдалося відновити роботу?
— У 2014 році в Луганську вибухали снаряди, захоплювали адмінбудівлі, багато органів влади вимушено не виконували повноважень. Здійснювати правосуддя іменем України в тих реаліях не було змоги, і суд тимчасово призупинив роботу. Після численних консультацій і пошуків придатного для судочинства приміщення його знайшли у Харкові. Отож судді та працівники апарату суду з родинами опинилися на Харківщині з цілковитою впевненістю, що все це ненадовго і скоро ми повернемося додому. Проте як бачимо, все склалося по-іншому.
Разом з нами до Харкова перебралися ще два господарські суди з Донецького апеляційного округу, нині разом з колегами з Донецька (перша інстанція) працюємо в одній чотириповерховій будівлі в центрі Харкова.
Під час переїзду всі раділи, що вже маємо приміщення, а головне — що вдалося зберегти колектив. Відтоді протягом кількох місяців тривали посилені організаційні заходи з відновлення функціонування суду. Насправді масштабну роботу було проведено за той час. Зрештою у квітні 2015 року суд запрацював повноцінно.
Відтоді чималі матеріальні та фінансові ресурси було вкладено для забезпечення належного рівня здійснення судочинства й умов праці в Харкові. Це і необхідні ремонтні роботи самої будівлі, і закупівля меблів, оргтехніки, систем відеоконференцзв’язку для потреб суду, і облаштування приміщень, залів судових засідань та багато іншого. Саме завдяки послідовній політиці фінансування переміщеного суду державою ми змогли стати на ноги.
— Наскільки гостинно вас зустрів Харків, хто допомагав облаштуватися на новому місці й налагодити робочий процес?
— Цілком зрозуміло, що Харків зустрів нас без церемоній, бо в той час було не до них. Якщо це означити одним словом, то наше влиття в життя міста проходило цілком у робочому режимі. Однак непоміченим воно для окремих, з дозволу сказати, онлайн-медіа, не лишилося. Були і цілком безпідставні, точніше, безглузді звинувачення в допомозі сепаратистам із так званої ЛНР, коли наш суд відповідно до букви закону виніс рішення на користь підприємства, засновником якого був, підкреслюю, громадянин України, який жив у Луганську, були й цілком замовні, на мій погляд, публікації, особливо авторства деяких блогерів. Але всі ці спроби дискредитувати суд ми роз’ясненнями і практичною діяльністю зрештою зруйнували вщент.
А щодо допомоги, то особливе піклування ми відчули передусім від держави і, звісно, харківських колег. Річ у тім, що з кінця 2014-го і до початку 2018 року питання забезпечення житлом кожен працівник суду вирішував самостійно. Весь цей період люди винаймали житло власними силами. Пізніше держава надала кошти і суд придбав у Харкові службові квартири для тих працівників, які переїхали сюди разом із судом. Загалом на житло, відновлення й організацію діяльності судової установи після переміщення за ці роки було використано щонайменше 23 мільйони гривень. Істотним вкладенням було проведення необхідних ремонтів будівлі та приміщень, які орендують три переміщені суди.
— Пані Олено, щиро кажучи, важко уявити той ланцюг проблем, який вам довелося розв’язувати на новому місці фактично без архіву суду, з неукомплектованим штатом, обмеженнями щодо засобів сповіщення учасників судового процесу. Із чого починали?
— Починали з людей, заповнення вакансій. Кадрове питання тоді вирішували не зовсім просто. Нині в апараті суду працює близько 70 осіб, з яких 60% — переселенці. Окрім ТПО, лави працівників суду поповнили місцеві жителі, молоді кадри, зокрема випускники Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Нині у штаті працюють 17 суддів, є вакансія на посаду судді.
Щодо розгляду справ, то останні п’ять років були вкрай непростими для економічної галузі Луганської області, до початку бойових дій потужного промислового й сільськогосподарського регіону України. Звісно, це позначилося на кількості справ у спорах, характерних для економічної діяльності Донбасу. У цьому році 42% загальної кількості розглянутих справ — це майнові спори, що виникають у зв’язку з неналежним виконанням зобов’язань за договорами, 37% — справи про банкрутство та пов’язані з ним. Надходження до держбюджету від сплати судового збору з 2015 року становили майже 85 мільйонів гривень.
Окремим специфічним напрямом роботи суду стало відновлення втрачених справ. За період роботи в Харкові суд відновив їх майже 1000: понад 400 — про банкрутство і майже 500 — позовного провадження.
— Однак як вирішуєте одне, здається, з найважчих питань щодо інформування відповідачів та позивачів, які живуть на тимчасово окупованій території? Та й узяти участь у судовому засіданні люди з того боку часто не можуть фізично.
— Це справді одна з найгостріших проблем, що накладає певну специфіку на нашу роботу. Передусім розміщуємо інформацію на сайті суду, але з огляду на те, що на території так званих ЛНР/ДНР доступ на сайти судової влади України нестабільний і поштовий зв’язок не функціонує, застосовуємо всі можливі форми сповіщення: телефонограми, електронну пошту тощо.
Завдяки впровадженню можливостей відеоконференцзв’язку сторонам у справі не потрібно їхати до суду, витрачати на це додатковий час і кошти. Лише необхідно отримати підтвердження про бронювання майданчика для проведення засідання в режимі відеоконференції на базі обраного чи територіально наближеного суду й забезпечити явку. Такими системами ВКЗ обладнано чотири зали нашого суду.
Погодьтеся, такий формат участі в засіданнях досить зручний, і сторони ним активно користуються. Подекуди в судовому процесі всі учасники справи беруть участь у засіданні на відстані.
Окремо слід сказати про електронний суд. Сервіс надає змогу користувачам надсилати до суду позовні заяви, інші процесуальні документи, отримувати судові рішення онлайн. Для отримання доступу до ресурсу необхідно реєструватися за допомогою ЕЦП в електронному кабінеті на офіційній сторінці порталу «Судова влада України». Надалі вже можна, не виходячи з дому чи офісу, користуватися перевагами електронного судочинства.
— За таких жорстких реалій напрошується запитання про доцільність звернень позивачів до суду, адже ймовірність виконання судового рішення щодо боржників, які перебувають на непідконтрольній території, ледь не зводиться до нуля.
— У будь-якому разі захистити своє порушене право, на моє переконання, необхідно. Такий захист відбувається шляхом звернення до суду. Навіть якщо нині немає змоги примусового виконання рішення, ця можливість може з’явитися пізніше. Є таке поняття, як позовна давність. Це строк, із закінченням якого кредитор втрачає право на задоволення його законних вимог. За загальним правилом, він становить три роки. Тому необхідно вчасно звернутися до суду саме в межах цього строку. Інакше відповідач може заявити про застосування позовної давності до вимог позивача, що стане підставою для відмови у позові. Щодо доцільності звернення треба розуміти, що захищати свої права в суді — це вигідно і з точки зору матеріального чинника, і задля впорядкування своєї господарської діяльності, що теж вкрай важливо.
До речі, Господарський суд Луганської області за час роботи в Харкові стягнув приблизно 22,3 мільярда гривень. Тобто позовні вимоги на цю суму суд визнав законними, отже відновлено право осіб, які звернулись до суду. Серед них є певна кількість вимог до відповідачів, що перебувають на території, не підконтрольній Україні.
— Дедалі частіше можна почути розмови, що суд треба повернути в Луганську область. Як ставитеся до цієї ініціативи?
— Справді, час від часу питання повернення суду до Луганської області порушують. Оскільки нині зі зрозумілих причин про повернення до Луганська не йдеться (це було б логічним після відновлення контролю української влади над окупованими територіями Донбасу), обговорюють кілька інших міст в області для можливого переміщення. Однак переконана, що підходити до таких рішень треба зважено, прорахувати всі «за» і «проти», зокрема економічні, кадрові та інші. Знову постануть питання пошуку належного приміщення, вкладень у ремонти тощо. Доведеться шукати фахівців апарату суду. У рази збільшаться витрати на двостороннє пересилання справ між судом та судом апеляційної інстанції. Це десятки томів справ майже щодня та приблизно пів мільйона гривень на рік додаткових витрат із бюджету. Нині це питання вирішують шляхом перевезення матеріалів з одного суду до іншого в межах кілометрової відстані. Тож з огляду на це думаю, що питання переміщення не на часі й може знову паралізувати роботу суду. Ми не маємо допустити це. Уже впроваджено інструменти дистанційної участі сторін у судових процесах та подачі документів до суду онлайн, отже підстав, за яких виникає необхідність невідкладного переміщення суду в межі Луганської області за наявності налагодженої роботи в Харкові, просто немає.
І наостанок: Луганськ — це Україна. І повноцінна діяльність судів Донбасу — важливий чинник реінтеграції тимчасово окупованих територій. Ми обов’язково повернемося.
Оксана КОРЕЦЬКА,
головний спеціаліст із забезпечення зв’язків зі ЗМІ
відділу інформаційно-комунікаційної діяльності
та аналітичної роботи
Господарського суду Луганської області,
Володимир ГАЛАУР,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Олена ФОНОВА. У 2003 році закінчила Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля за спеціальністю «Правознавство». Починала трудовий шлях з посади спеціаліста І категорії, помічника судді, радника голови Луганського апеляційного господарського суду.
З 2008 року — суддя Господарського суду Луганської області.
2015-го збори суддів обрали її суддею-спікеркою Господарського суду Луганської області.
Тренерка та викладачка Національної школи суддів України.
Лекторка «Школи права» проєкту «Відкритий суд».
Учасниця Всеукраїнської акції «Урок справедливості» від Асоціації розвитку суддівського самоврядування України та інших правопросвітницьких ініціатив.
Кандидат юридичних наук, має понад 30 наукових праць.