Дворазова чемпіонка світу
з боротьби сумо
Ольга ДАВИДКО
Ось про кого кажуть: «У палаючу хату ввійде, коня на скаку зупинить!» Ользі немає рівних в сумо та боротьбі на поясах, вона — майстер самбо світового рівня, тепер активно освоює дзюдо. У призовій колекції спортсменки 26 медалей, здобутих на чемпіонатах країни, Всесвітніх іграх з бойових мистецтв, чемпіонатах і Кубках світу. МОНмолодьспорту визнало представницю дніпропетровського спортклубу «Динамо-Сілейр» кращою спортсменкою країни минулого року з неолімпійських видів. З чемпіонкою, яка має вагу 130 кілограмів, поговорив від душі позаштатний кореспондент «УК».
— Ольго, які спогади залишив минулий рік?
— Найбільше пишаюся результатом, досягнутим у Пекіні. Це були дебютні Всесвітні ігри з бойових мистецтв. Конкуренція просто шалена. Але я виграла турнір з боротьби сумо. До цього успіху йшла багато років — нарешті настав час пожинати плоди колись посіяних зерен.
Усе почалося з лютневого чемпіонату України з сумо, на якому я виборола три золоті медалі — в абсолютній першості, у важкій вазі і в командних змаганнях. Так я стала десятиразовою чемпіонкою країни із сумо. Потім упевнено перемогла на травневому чемпіонаті Європи. У Пекіні на Всесвітніх іграх стала чемпіонкою в абсолютній першості та срібним призером у важкій вазі. Наприкінці року додала до цих нагород бронзову медаль світової першості.
У сумо жінка має повне право «вкласти» чоловіка. Фото автора
— Із самбо і дзюдо успіхи були скромніші?
— На татамі виграла чемпіонат України і стала віце-чемпіонкою Європи. Хоча дзюдо для мене відносно новий вид спорту. Я ж поміняла Дніпропетровськ на Харків ще й тому, що тут дуже сильна школа дзюдо. Навіть рима є на цю тему: «Дніпропетровське дзюдо — це марка «від і до». Зараз про переїзд абсолютно не шкодую. Головний тренер Анатолій Пиріг завжди готовий підказати важливі подробиці у підготовці. Це фахівець екстра-класу. Швидко знайшли спільну мову і з президентом клубу Тетяною Селіховою. Багато в чому завдяки її підтримці я виграла свій перший чемпіонат світу із сумо.
— Президент клубу разом з вами брав участь у змаганнях?
— Так. Чемпіонат світу проходив у невеликому естонському містечку Раквере. У фіналі я повинна була зустрітися з п’ятиразовою чемпіонкою світу Олесею Коваленко з Росії. До того моменту я їй постійно поступалася. Коли дізналася, що у фіналі мені випало змагатися з Коваленко, чесно кажучи, почався легкий мандраж. Тетяна Олександрівна це помітила. Відвела мене в сторону і каже: «Уяви ситуацію. Ти вже три роки любиш хлопця, робиш усе для нього, але він тебе все одно не цінує. Що б ти зробила?» Я відповідаю: мовляв, кинула б. А вона мені у відповідь: «А я б ще три роки з ним провозилася, таки змусила його закохатися в мене по вуха і тільки після цього кинула». Мене наче струмом пронизало. Я виходила на вирішальний поєдинок без тремтіння в колінах і швидко розправилася з росіянкою.
— У вас досить оригінальне захоплення ...
— У сумо я прийшла випадково. Ще сім років тому не мріяла про перемоги на дохе — так називається покриття, на якому змагаються спортсменки. Навчалася у Харківському автодорожньому університеті і збиралася працювати за фахом — бухгалтером. Склала іспити і відправилася з другом на залізничний вокзал. Їхала до Сімферополя — я родом з Криму. Там до мене і підійшов президент Федерації сумо України Сергій Коробко. Здивувалася, коли Сергій Вікторович зробив мені комплімент: мовляв, у вас абсолютно приголомшлива комплекція. Він і запропонував мені займатися сумо.
— Ви не відмовилися?
— Спочатку зовсім не була впевнена в тому, що потрібно настільки стрімко змінювати своє життя. Одразу ж після кількох тренувань поїхала на чемпіонат України і перемогла. Це мене окрилило. Минуло ще півтора місяця, і я в складі збірної країни вирушила на чемпіонат Європи в німецьку Ризу. Повернулася додому з трьома медалями — срібною та двома бронзовими. Дві нагороди здобула у важкій вазі й абсолютній категорії, ще одну — в командних змаганнях «стінка на стінку». Тоді й зрозуміла, що сумо для мене — це всерйоз і надовго.
— У вас є якийсь коронний прийом?
— У кожному виді єдиноборств є свої нюанси. Наприклад, в сумо волію перемагати просто, без витребеньок — фронтальним виштовхуванням суперниць. Силою мене Бог не скривдив, спритністю теж. При своїй чималій вазі без проблем можу сісти на шпагат і продемонструвати ще кілька досить непростих гімнастичних вправ. Можу обдурити суперницю — використовувати її силу проти неї ж самої. Наприклад, в момент зіткнення із суперницею зміщую корпус праворуч або ліворуч і проводжу дівчину поглядом — у той час, коли вона буде ледь не вибігати за межі кола.
— Правда, що в збірній вас називають Намистинка?
— Так. Якось одна дівчина зі збірної, дивлячись на мене, вигукнула: «Ти просто як намистинка». Після цього за мною це прізвисько і закріпилося.
— Ви одна з найбільш фактурних дівчат у цьому виді спорту?
— Ні, є значно важчі. Одна темношкіра британка важить близько 250 кілограмів. У той же час у багатьох хлопців робоча вага —180—200 кг. Але при цьому вони досить спритні і гнучкі.
— Крім сумо, ви також вигравали чемпіонат світу з боротьби на поясах. Що це за вид спорту?
— Це цікаве єдиноборство з простими правилами. Двоє борців стають у коло, борються, тримаючи одне одного за пояс перехресним захватом — як у греко-римській боротьбі. Навколо талії спортсмени обв’язуються спеціальним поясом. У сутичках дозволені всі дії, здатні перевести противника в лежачий стан. Але є одна обов’язкова умова — борці не повинні відпускати захвату. Чим видовищніший кидок, тим більша кількість очок за нього нараховується. Можна кидати суперника через стегно, можна прогином.
— Чемпіонат світу з боротьби на поясах, на якому ви перемогли, проходив у столиці Того місті Ломе. Напевно, екзотики вистачало?
— Що й казати, екзотична країна. Чесно кажучи, як жінка я там мала приголомшливий успіх. У Того великі дівчата — рідкість. Тому під час прогулянок по місту біля мене збиралися натовпи. Ходили за мною по п’ятах. Загалом же про цю країну залишилися чудові враження. Адже не тільки виграла тут чемпіонат світу, а й купалася в океані. Хвилі там — будь здоров! Дуже сподобалося, що змагання проходили на центральному футбольному стадіоні країни. Було багато глядачів, а церемонія відкриття перевершила всі очікування. Там було все: національні африканські танці, виконавці, обвішані шкурами, бій барабанів і барвистий феєрверк.
Ходили чутки, що боротьбу на поясах у майбутньому можуть включити до програми зимових Олімпійських ігор. Мовляв, борці змагатимуться на снігу в спеціальних кожушках з поясами. Ви щось знаєте про це?
— Розмови такі справді були. Але всієї таємниці я не знаю. Хоча простіше, звісно, брати участь у зимовій Олімпіаді. Адже в програмі літніх Ігор в «листі очікування» на включення роками стоять багато інших спортивних дисциплін.
— Ким бачите себе після завершення спортивної кар’єри?
— Я професійний бухгалтер. Зараз здобуваю другу вищу освіту в Дніпропетровській фі?нансово-економічній академії. Мені тільки 25 років, тому далеко наперед не загадую.
— Про заміжжя ще не думаєте?
— У мене є хлопець, стосунками з яким я дуже дорожу. Та поки що я повністю зосереджена на спортивній кар’єрі — заміж вийти ще встигну. Хоча пропозиції на цей рахунок отримую дуже часто. Пам’ятаю, на чемпіонаті світу в Осаці японець, який супроводжував нашу збірну, запропонував мені свою руку і серце в перший день знайомства. Потім під час чемпіонату робив усе, щоб мені сподобатися. Казав, що не відпустить мене з Країни Сонця, що сходить. Довелося його переконувати, що я збираюся заміж за свого співвітчизника.
Святослав РОЗЕНКО
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Ольга ДАВИДКО. Народилася 30 березня 1986 року в селі Міжводне Чорноморського району Автономної Республіки Крим. Заслужений майстер спорту України із сумо. Майстер спорту міжнародного класу із самбо. Майстер спорту із дзюдо. Дворазова чемпіонка світу із сумо (2008, 2009).
Багаторазовий срібний і бронзовий призер чемпіонатів світу та Європи із сумо та самбо (2006—2010 рр.). Захищає кольори дніпропетровського клубу «Динамо-Сілейр». Тренери: Анатолій Пиріг та Сергій Коробко.