Якщо скласти всі документи Національного архівного фонду поаркушно в одну стрічку, то нею можна 375 разів обгорнути земну кулю по екватору (вважаємо, що довжина сторінки — 30 см, довжина екватора 40075 км). Як зберігається і використовується такий історичний скарб? На ці та інші запитання «УК» відповідає голова Державної архівної служби Ольга ГІНЗБУРГ.
— Йдучи до вас, подумав: якщо Нацбанк — охоронець золотовалютного запасу країни, то архівна служба — документальної спадщини. За значимістю їх можна поставити в один ряд?
— Архіви зберігають документи, що відображають історію духовного і матеріального життя нашого народу за багато століть, є загальнонаціональним надбанням. Ці вічні цінності, створені нашими попередниками, гадаю, вартісніші за золотовалютний запас. Такий можна поповнити, а всі наші документи безцінні, і їх втрата непоправна.
— Чи всі документи зберігаються постійно?
— Архівні матеріали мають різну цінність і призначення, тому і строки їх зберігання також різні. Частина з них втрачає свою цінність і практичне значення як джерела інформації через певний період часу, і подальше їх зберігання недоцільне. Так, документи з особового складу, що використовуються для підтвердження прав та інтересів громадян, зберігаються, як правило, 75 років на підприємствах, в установах і організаціях. Документи Національного архівного фонду мають довічний термін зберігання. Загалом триєдине завдання архівістів: формування Національного архівного фонду, забезпечення його зберігання і створення умов для користування ним.
— Чи вдається виконувати ці завдання в умовах сьогодення?
— На жаль, не все від нас залежить. Щорічно Національний архівний фонд поповнюється документами з різними носіями інформації — це приблизно 500 тисяч одиниць зберігання. Тим часом архівам катастрофічно не вистачає сховищ для нових надходжень і сучасного обладнання. Так, через брак вільних площ майже не комплектуються державні архіви Харківської, Херсонської, Закарпатської, Тернопільської областей та міста Києва. 59% державних архівів областей мають завантаженість понад 90%, тому не можуть забезпечити своєчасне приймання документів на зберігання.
Нині в архівних підрозділах установ — джерел комплектування державних архівів, архівних відділів міських рад зберігається понад встановлені законодавством строки приблизно 1 мільйон 800 тисяч одиниць. Через брак фінансування не завершено будівництво державних архівів Київської, Тернопільської областей та м. Севастополя. Не мають власних приміщень чотири центральних державних архіви, вісім державних архівів розміщено в культових спорудах.
Однак є й позитив. Так, триває реконструкція та розвиток комплексу споруд центральних державних архівів України. Нові корпуси дадуть змогу розширити приміщення на понад 24 тисячах квадратних метрів, передбачити там читальні зали, виставковий центр тощо. Найближчим часом будуть забезпечені належними приміщеннями Центральний державний науково-технічний архів України у Харкові, а також державні архіви Одеської та Чернігівської областей шляхом передачі їм на підставі розпорядження Кабінету Міністрів будівель колишніх військових містечок.
— Нові корпуси для центральних архівів зводять понад п’ять років, чи скоро їх закінчать?
— Практично завершено будівельно-монтажні роботи зі спорудження двох 15-поверхових будівель, двох 3-поверхових адміністративних корпусів, трансформаторної підстанції. На жаль, у держбюджеті на 2013 рік фінансування на наші потреби не було передбачено, тож роботи призупинено. Нині триває опрацювання пакета документів, підготовленого з врахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів «Деякі питання здійснення головними розпорядниками бюджетних коштів капітальних видатків понад обсяги встановлених бюджетних призначень», й ми сподіваємося на позитивне розв’язання питання.
— Електронний архів — це реальність?
— Ми створили Центральний державний архів електронних документів, проте електронні документи поки що не надходять на архівне зберігання, оскільки відповідно до чинного законодавства такий документ без електронного цифрового підпису не має юридичної сили.
Наголошу також, що нині немає надійних і сталих технологій зберігання електронних документів. Архівістів усіх країн дуже хвилює ця проблема. Вони вважають, що на перехідному етапі до юридично значимого документообігу відмова від паперових документів може спричинити втрату найцінніших документів про сучасну історію країн. Тому пропонується зберігати документи постійного та тривалого (понад 10 років) зберігання у двох видах: паперовому й електронному. Архівісти України повністю підтримують цю позицію, і це закріплено названим мною Порядком та деякими розпорядженнями Кабінету Міністрів.
— У пошуках яких документів до вас найчастіше звертаються громадяни?
— Щороку державними архівами виконується понад 300 тисяч запитів соціально-правового характеру, причому безкоштовно. Зокрема, в них йдеться про встановлення національності, підтвердження одержання середньої, професійно-технічної та вищої освіти, місця проживання на території України, стажу роботи та розміру заробітної плати, проходження лікування в медичних закладах, є запити від колишніх остарбайтерів, розкуркулених чи репресованих осіб або їх нащадків.
Чимало запитів щодо відновлення або підтвердження записів актів громадянського стану — народження, вступу до шлюбу, розлучення, підтвердження права власності на нерухоме майно.
Однією з найважливіших складових довідкової роботи є також надання відповідей на запити щодо підтвердження проходження військової служби у повоєнний час та участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, до виконання яких залучаються і галузеві архіви.
Останнім часом люди стали більше цікавитися власним родоводом, своїми предками. Географія генеалогічних запитів з року в рік розширюється, до держархівів з генеалогічними запитами звертаються не тільки громадяни України, а й інших держав.
Постійними користувачами архівної інформації в читальних залах державних архівів є іноземці, які досліджують історичне минуле українського народу, пишуть наукові праці з тих чи тих питань. Загалом архіви щороку відвідують до 25 тисяч користувачів, для ознайомлення їм видається понад 400 тисяч справ.
— Доводиться чути думку про закритість українських архівів. Що скажете на це?
— За останні три роки кількість секретних справ, що зберігаються в держархівах, зменшилась майже вдвічі і становить 79 105 одиниць зберігання — це всього 0,19% від загальної кількості. Те, що наші архіви закриті, — це просто політичні спекуляції. Ми не можемо, наприклад, показати всім охочим справи репресованих. Зазвичай вони сформовані з документів, що містять відомості про кількох осіб, серед яких показання свідків, інформація про членів сім’ї, родичів, колег та друзів, особисті речі та фотографії репресованих. Скажімо, там дуже багато доносів одне на одного. На широкий загал такі документи не можна показувати, адже нині живуть онуки і правнуки потерпілих і осіб, що давали свідчення проти звинувачених, ми не можемо ущемляти їхні права на приватне життя.
У будь-якій країні є речі, які можна виносити на обговорення, а є ті, що залишаються секретом держави. Зауважу, що найбільш відкриті архіви саме в Україні.
— Вам дякують за наполегливість у створенні трудових архівів. Що це таке?
— Щорічно ліквідується багато підприємств, установ, організацій. Але залишились люди, які там працювали. Багатьом з них потрібні документи, що підтверджують їхні службові, трудові та інші правовідносини з роботодавцем, наприклад довідки про заробітну плату для оформлення пенсій. Як забезпечити зберігання документів ліквідованих організацій, адже вони не належать до Національного архівного фонду і мають передаватися до місцевих архівних установ, створених органами місцевого самоврядування?
Якщо таких трудових архівів на відповідній території не створено, державні архіви, архівні відділи міських рад змушені всупереч законодавству приймати документи з особового складу, щоб не допустити їх втрати. Але нам не вистачає площ навіть для своїх потреб. Тому ми наполегливо ініціюємо створення мережі трудових архівів органами місцевого самоврядування, зокрема міськими, сільськими та селищними радами, аби місцевим жителям полегшити до них доступ. Однак нині законодавчо не врегульовані питання створення таких архівів при райрадах, що становить певні труднощі в забезпеченні зберігання документів, важливих для соціального захисту громадян.
— А чи є документи, які дуже потрібні, але їх не вдається залучити до архіву?
— Інколи буває, що деякі історичні документи просто не надходять з тих чи тих причин на архівне зберігання, губляться. Наприклад, до нас, як і до архівів Федерального архівного агентства Росії та Департаменту з архівів та діловодства Міністерства юстиції Республіки Білорусь, постійно надходять звернення з проханням надати на ознайомлення оригінал Біловезької угоди. Розводимо руками — ні в Україні, ні в Росії, ні в Білорусі оригіналу цього документа немає. На жаль, більшість політичних партій не бажає передавати свої архіви на зберігання до Центрального державного архіву громадських організацій, хоч вони є важливим джерелом дослідження сучасної політичної історії України.
— У вас на столі книжка «Олександр Довженко. Щоденникові записи». Цікавитесь його життям?
— Цього року в Києві та Москві відбулася презентація спільного українсько-російського збірника документів «Олександр Довженко. Щоденникові записи. 1939 —1956 рр.», що викликало величезну зацікавленість в обох країнах.
Загалом украй важливою є для нас підготовка видань архівних документів, які цікаві не лише фахівцям. Наприклад, миттєво розійшовся виданий нами фотоальбом видатного воєначальника Першої світової війни та головнокомандувача Збройних сил гетьманської Української держави генерала графа Келлера. Найближчим часом вийде підготовлений нами разом з російськими колегами збірник архівних документів «Гетьман П.П.Скоропадський. Україна на переламі», в якому вперше друкуються унікальні мемуарні джерела з Празького емігрантського архіву. До річниці Великої Перемоги видаємо фотоальбом, присвячений фронтовим операторам Великої Вітчизняної.
Цього року нами підписано план спільних заходів Державної архівної служби України та Федерального архівного агентства Росії на 2014 — 2016 роки. Так, наступного року планується проведення спільної документальної виставки, публікація художнього альбому про Тараса Шевченка тощо.
— Не обминаєте й виставкову діяльність?
— 2012 року проведено 1512 виставок архівних документів. Цього року ця цифра буде ще більшою. Подальшого розвитку дістала нова форма виставкової діяльності — інтернет-виставки, з якими можна ознайомитися на офіційному веб-порталі Укр?держархіву у спеціальній рубриці «Документальні виставки on-line».
Микола ПЕТРУШЕНКО,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Ольга ГІНЗБУРГ. Народилася в селі Вишеньки Чернігівської області. Закінчила Конотопський індустріально-педагогічний технікум та Сумську філію Харківського політехнічного інституту. Працювала на промислових підприємствах, Конотопським міським головою. Двічі обиралася народним депутатом України. З 2006 року — голова Державного комітету архівів, з 2010-го — голова Державної архівної служби.