У маршрутку зайшов поліцейський, стоячи у дверях, уважно оглянув пасажирів, поставив кілька запитань водієві і, побажавши всім щасливої дороги, вийшов. «Полтавського терориста шукають, — почув позаду жіночий голос, — але навряд чи знайдуть, бо шість днів уже минуло — він давно вже втік. А ви що про це думаєте?» — пасажирка звернулася вже до мене.

«А я про терориста зовсім не думаю, — повернувся до незнайомки. — Мене більше в цю хвилину турбують жнива. Їду з Воскобійників Шишацького району — там все вже скосили та обмолотили. Але дорогою бачив, що в інших господарствах зернові ще в полі».

Попутницю ця інформація не зацікавила, і вона, втупившись у мобільний телефон, опустила голову.

Живемо різними життями

Навмисне розпочав черговий матеріал (сьогодні звучатиме гордо в моєму проєкті СТОВ «Воскобійники» Полтавської області) з розмови в маршрутці. Під враженням від побаченого в Шишацькому районі мене після візиту поліцейського в маршрутку не покидала впродовж усієї поїздки до Києва думка, що українці живуть ніби паралельними життями. Одна частина — ті, хто щодня напружено працює: вирощує хліб, доглядає худобу, виробляє промислову продукцію тощо. Інша лише намагається показати решті громадян свою нібито значущість. І жодної користі державі вона не приносить, але полюбляє щодня повчати трударів.

Особливо активно ця частина вчителів бере участь у різноманітних телешоу. Про полтавського терориста, який 23 липня захопив у заручники поліцейського (що ж це за стражі порядку, які навіть себе не можуть захистити від бандитів?), знає вся Україна. Адже з ранку й до вечора про терориста, як і про недоумка, котрий прославився на Волині, захопивши 21 липня рейсовий автобус із 13 пасажирами, розповідали майже всі українські ЗМІ. А ось про заслуженого працівника сільського господарства України, нагородженого Почесною грамотою Міністерства аграрної політики, кавалера орденів «За заслуги» ІІ та ІІІ ступенів, генерального директора СТОВ «Воскобійники» Валерія Капленка, в господарстві якого ОАЕ купують м’ясо, а Ізраїль — молоко, знають хіба що в Шишацькому районі і ще, може, в Полтаві, бо він депутат обласної ради.

Несправедливо це і ненормально. Країна, яка себе поважає, робить популярними не терористів, збоченців, п’яних водіїв-убивць, а людей праці. У нас же аграріїв згадують хіба що в третю неділю листопада, коли відзначають День працівників сільського господарства.

«Карусель», «Паралель»...

Своїми матеріалами намагаюся віддати належне саме трудівникам. Тому їду у відрядження збирати інформацію не про відступника, який злетів з котушок, а про українців, схожих на Валерія Капленка. І від цього, повірте, отримую насолоду. Бо спілкування із простими, щирими, чесними, скромними людьми додає сил та енергії. А ще віри в те, що в нас буде все гаразд.

Валерій Ілліч керує СТОВ «Воскобійники» вже 36 років. Упродовж цього часу він не лише зберіг колишній колгосп «Шлях до комунізму», а й приєднав спочатку до КСП, а потім до СТОВ «Воскобійники» 13 сіл, 3,5 тисячі пайовиків яких довірили йому та його команді обробляти майже 7 тисяч гектарів власних земель.

Агроном за освітою, Валерій Капленко, звісно ж, міг не морочити собі голову і засіяти орендні паї, як це роблять чимало новоспечених господарів, наприклад кукурудзою. Ця культура дуже популярна нині на внутрішньому й зовнішньому ринках і дає, стверджують фахівці, хороші прибутки. Але Валерій Ілліч — людина іншого складу характеру: він ще змолоду не був рвачем, а дбав про інших. Через те і дослужився, як кажуть, від простого тракториста колгоспу імені Орджонікідзе Шишацького району до генерального директора СТОВ «Воскобійники».

Пан Капленко живе перспективою, а не одним днем, і досі: коли в інших господарствах загрозливими темпами вирізали ВРХ та свиней, «Воскобійники» майже вдвічі збільшили стадо, довівши поголів’я худоби до 6 тисяч.

— А це гарантована робота для селян у наших населених пунктах, а їх у господарстві нині 451, — розповідає Валерій Ілліч. — Наше тваринництво — це сучасні високотехнологічні комплекси європейського зразка. З гордістю можу сказати, що доїльна зала «Карусель» марки GEA DairyRotor T8900 в селі Носи, де одночасно доять 32 корови, за технічним оснащенням друга в Європі, перша — Нідерландах. Її ввели в експлуатацію у червні 2019 року. А на центральній садибі у Воскобійниках у 2014-му побудували потужний тваринницький комплекс на 1200 голів з однією з найбільших в Україні доїльною залою типу «Паралель» на 60 (30х30) місць, де працюють лише дев’ять доярок у дві зміни. Таких доїльних залів в Україні немає.

Очі у Валерія Капленка світяться від задоволення. І на це є причини: нові технології в рази підвищили продуктивність худоби. Якщо на початку 2000-х «Воскобійники» надоювали по 12—15 тонн молока за день, то тепер — 65,2 тонни. У планах товариства — будівництво в селі Носи додаткових виробничих приміщень, що в підсумку дасть змогу господарству доїти за добу понад 75 тонн молока європейської якості. Ним уже зацікавилися ізраїльтяни: після ретельної перевірки якості продукції, вивчення біографій місцевих корів іноземці визнали молоко СТОВ «Воскобійники» екологічно чистим продуктом найвищої якості.

— Експортуємо в ОАЕ бичків за ціною 53 гривні за кілограм живої ваги. А в Казахстан, Узбекистан продаємо теличок по 2000 доларів за тварину, — приєднується до розмови головний зоотехнік господарства Галина Євченко. — Усе це дає змогу господарству розвиватися і підвищувати продуктивність худоби. Надої молока від корови у нас зросли до 9 тисяч кілограмів на рік. Тварини перебувають на безприв’язному утриманні, на 100% забезпечені вирощеними на наших полях кормами.

У 2017 році в господарстві запрацював власний комбікормовий завод, де виробляють широкий асортимент комбікормів для великої рогатої худоби різних вікових груп. Для годівлі худоби не використовуємо консерванта та інших шкідливих добавок. Щороку закладаємо 45—50 тисяч тонн силосу, 16 тисяч тонн сінажу, майже тисячу тонн сіна. Щоб отримати високоякісне м’ясо, використовуємо найсучасніші ветеринарні препарати. І якщо раніше цю роботу проводили за державні кошти, то тепер усі щеплення робимо за власний рахунок. На профілактику захворюваності тварин витрачаємо майже 7 мільйонів гривень на медикаменти, а всього — до 12 мільйонів.

Імпортна техніка

Що ж стосується рослинництва, то СТОВ «Воскобійники» і тут попереду багатьох господарств не лише Шишацького району, Полтавської області, а й України загалом. Соняшник по соняшнику в товаристві не сіють, а дотримуються сівозміни. Для підвищення врожайності місцеві агрономи застосовують сучасні технології, що дають змогу, з одного боку, підвищити економічну ефективність (рентабельність господарства становить 30—35%), а з іншого — відповідати сучасним екологічним стандартам. Значну увагу приділяють у Воскобійниках впровадженню органічного землеробства, що позитивно впливає на родючість ґрунтів.

— Допомагає всі агротехнічні заходи проводити вчасно і в повному обсязі високопродуктивна іноземна техніка, — додає головний агроном господарства Сергій Воскобійник. — Жнива, наприклад, провели трьома комбайнами John Deer за 20 робочих днів. Зібрали 10 770 тонн збіжжя. Озимої пшениці з 1390 гектарів — 7596 тонн. У середньому вийшло по 55—65 центнерів з гектара. Механізатори, водії господарства працюють на нових тракторах John Deer, самоскидах Scania, навантажувачах Manitou, імпортній ґрунтообробній та посівній техніці, яку оновлюємо через кожні 5—7 років.

— І все це, завважте, за власні кошти, — підсумовує Валерій Капленко. — Держава обіцяла компенсувати будівництво сучасних молочних комплексів, але повернула лише мізерну частину витрачених коштів. Але господарство й далі будує, бо без цього не можна. У 2019-му для цього взяли 70 мільйонів кредитів під 22%. Цього року — вже 30 мільйонів під 13%. Але найбільше мене непокоїть несправедливість навколо сплати земельного податку: у СТОВ «Воскобійники» він найвищий не лише в районі, області, а й Україні, — 6,5 тисячі гривень за гектар.

Наші люди отримують пристойну зарплату і платять найбільший ПДФО на гектар землі в Україні. Але чому для фермера, який узяв у бабусі пай і каже, що самостійно його обробляє, податковий гектар обходиться лише в 200 гривень? Мене шість разів обирали депутатом Полтавської обласної ради, нині я голова комісії з АПК та землі. Пропонував уже не раз встановити середній податок за гектар, скажімо, від 1600 до 2100 гривень для всіх. Бюджет від цього б отримав значні кошти.

Соціально відповідальний

Ми близько години розмовляли з Валерієм Капленком у конторі. А потім з фахівцями господарства я проїхав на поля, ферми. Вразив не лише порядок на виробництві, а й позитивний настрій трудівників.

Села господарства мають дуже охайний вигляд: у Воскобійниках нові школа, фельдшерсько-акушерський пункт, будинок культури, спортивний майданчик із твердим покриттям, Свято-Іллінська православна церква. Внутрішньосільські дороги тут асфальтують здебільшого за кошти господарства. Товариство співфінансує разом із громадою та районом будівництво доріг державного значення, на що витрачено вже понад 5 мільйонів гривень. Будують у Воскобійниках і житло для працівників — три будиночки та вісім квартир для фахівців.

Одне слово, СТОВ «Воскобійники» росте, розвивається і живе нормальним, а не вигаданим життям. Більше б таких колективів в Україні — якою б успішною була наша держава!