Ключовою рушійною силою розвитку інноваційної економіки в Україні повинен бути університет як головний генератор створення нових знань та їх трансформації в конкурентоспроможну продукцію або новітні технології. Цю тезу мало хто заперечує, і формально такі процеси почато. Ухвалено закон про вищу освіту і план його імплементації, презентовано проекти Стратегії реформування вищої освіти до 2020 року та Концепції розвитку освіти на період 2015—2025 років, триває загальна інвентаризація (на основі акредитаційних процедур) вишів.
Мета — модернізація національної мережі вишів через їх укрупнення і ліквідацію інституційно неспроможних закладів. На думку авторів реформи, це призведе до появи потужних регіональних дослідницьких університетів, інтегрованих у світовий освітньо-науковий простір. Доцільність такої ініціативи зрозуміла: в більшості університетів скорочується контингент студентів, дублюється підготовка фахівців, витрачається значний державний фінансовий ресурс на їхнє утримання, не підвищується конкуренто?спроможність випускників на вітчизняному та закордонному ринках праці.
Водночас для реформування вища освіта потребує системи менеджменту, орієнтованого на передбачення можливих викликів і загроз, що мають радикальний характер та потребують кардинальних змін. Їх своєчасний аналіз повинен ставати основою вироблення продуманих рішень та їх реалізації в державній освітній політиці.
Відомий науковець-економіст Ірина Каленюк і автор цих рядків запровадили новий напрям економічної науки, який називається освітній ризик-менеджмент. Спробуємо привернути увагу до основних сучасних ризиків у системі вищої освіти України, які можуть вплинути на перебіг реформ у галузі, але увага влади до них недостатня.
Запропонована нами класифікація ризиків у системі вищої освіти передбачає їхній розподіл на дві групи: зовнішні та внутрішні. Внутрішні ризики у кожного університету специфічні, тож варто розглянути окремі зовнішні ризики.
Визнаним світовим трендом вищої освіти стала її масовізація. За прогнозами дослідників інформаційного бюлетеня University World News, до 2040 року 10% населення світу, або 660 мільйонів осіб, здобуватимуть вищу освіту. Число студентів сягнуло понад 200 мільйонів, з них в Україні на 1 вересня 2014 року налічувалося 1,7 мільйона. Масовізація поширюється переважно через упровадження нових освітніх технологій.
Яскравим прикладом став університет Нью-Гемпшира (США), який на денній формі навчає 3 тисячі студентів, а кількість онлайн-студентів перевищує 60 тисяч.
Масовізація погіршує якість вищої освіти, тому вона повинна супроводжуватися створенням національної системи забезпечення якості освіти та запровадження єдиної системи статистики і параметрів вимірювання освіти. Брак у нашій системі освіти загальноприйнятих у світовій практиці підходів до такого виміру результатів освітньої діяльності не дає змоги об’єктивно оцінити наш стан. За багатьма параметрами неможливо порівняти нашу систему освіти із системами інших країн у повному обсязі поширеного щорічного видання «Погляд на освіту: Індикатори ОЕСР», яке проводить Організація економічного співробітництва та розвитку.
Ще один ризик — глобалізація як провідна тенденція розвитку світової економіки та чинник формування міжнародного ринку освітніх послуг. Основний вияв глобалізації — конкуренція між вишами за потенційних студентів. Також вона охоплює всі важливі освітні напрями діяльності: науковий, міжнародний, підприємницький тощо.
За підсумками цьогорічної вступної кампанії зрозуміло, що ми втратили частину абітурієнтів, які вступили до ВНЗ інших країн. Офіційна статистика, на нашу думку, пізніше підтвердить, що з України виїхало більше молоді, ніж приїхало іноземних студентів.
До технологічних ризиків належить поширення з 2011 року масових відкритих онлайн-курсів МООС (massive open online courses) передусім від провідних університетів США. Невдовзі для українських абітурієнтів створять умови для отримання дипломів найрейтинговіших світових університетів. Це здається фантастикою, але прецедент створено: Технологічний інститут Джорджії (США) пропонує отримати дистанційно магістерський ступінь з комп’ютерних наук, який коштує в кілька разів дешевше за його очну програму.
Соціальні ризики супроводжуються наступом на працездатне населення через зниження доходів або додаткових витрат домогосподарств. Підтвердження цієї тези — формування контингенту студентів-контрактників цього року. За нашими підрахунками, в більшості університетів він зменшився майже вдвічі.
Правові ризики здебільшого пов’язані з недосконалістю нормативно-правової бази освітньої діяльності. Чудову ідею створення незалежного національного агентства із забезпечення якості вищої освіти спотворено.
Ще одна велика група ризиків — економічні, які різні за структурою: фінансові, майнові, фіскальні тощо. Найбільші складнощі виникають унаслідок обсягів та структури фінансування. Недостатність фінансових ресурсів — серйозний ризик не тільки для забезпечення інноваційного розвитку, а й для нормального функціонування системи вищої освіти.
Її відчувають усі країни, передові також. Очевидна недостатність державних ресурсів для забезпечення діяльності вищої освіти, тим паче з огляду на її роль, що зростає, в інноваційному розвитку суспільства.
Світова практика на ці виклики знайшла відповіді, які лежать у площині диверсифікації джерел. У багатьох країнах активізується залучення інших суб’єктів до фінансування. Для нашої країни перспективна адаптація досвіду механізмів стимулу для активізації участі бізнесу у фінансуванні освітньої та дослідницької діяльності університетів, а також механізмів полегшення фінансового тягаря для приватних споживачів освітніх послуг.
Не можна обійти увагою і ризики, пов’язані з демографічними проблемами. Висока динаміка поширення вищої освіти в Україні у 1990-х — на початку 2000-х років була через зростання народжуваності у 1980-ті. Але ми увійшли в демографічну кризу, яка тривала до 2001 року. Тому найближчі кілька років у країні на 20% зменшиться кількість випускників шкіл і, відповідно, абітурієнтів вишів. За нашими дослідженнями, цього року зросла кількість абітурієнтів-випускників 9 класів у технікуми та коледжі, а в університетах його слід очікувати тільки з 2019-го.
Перелік зовнішніх ризиків можна продовжувати і аналізувати далі — ми окреслили тільки основні. Зовнішні ризики не вичерпують усіх викликів та складнощів розвитку системи української вищої освіти, які також обумовлюються великою групою внутрішніх ризиків.
Справжній інноваційний проривний розвиток вітчизняних вишів та освітньої системи загалом можна забезпечити лише тоді, коли ми діятимемо на випередження на національному, регіональному та інституційному рівні, а не в режимі швидкого реагування на раптові події.
Олег КУКЛІН,
директор Черкаського державного бізнес-коледжу, професор,
для «Урядового кур’єра»