ДОБРА СПРАВА
Міжнародна благодійна фундація допомагає державі розв’язувати проблеми дітей вулиці
Понад 10 років тому зустріч молодого лікаря Романа Корнійка з дітьми вулиці істотно змінила не тільки його життя, а й тих, кого він узяв під опіку. Роман заприятелював із юними безхатченками, забирав їх додому й годував, надавав медичну допомогу. Це приємно вразило підлітків, які зрозуміли, що замість нюхання клею, пиятики й жебракування є домашній затишок, сімейні стосунки, батьківське тепло і материнська ласка. Тому більшість із них прагнула поміняти брудні підвали й підворіття на теплу оселю. Згодом вони знайшли прихисток у домі в с. Петрівське на Київщині, де було відкрито перший Центр соціальної опіки дитини. Роман Корнійко разом з дружиною робили все можливе, щоб нові мешканці відчули їхню любов і турботу. Не дивно, що й тепер, ставши дорослими, вони називають Романа батьком, а він їх — своїми дітьми.
Перший етап реабілітації пройдено. Фото з архіву "Отчого дому"
Вчать шанувати батьків
— «Отчий Дім» розробив унікальну триступеневу систему реабілітації дитини, яка втекла з дому. Паралельно проводимо роботу з біологічними батьками, якщо вони є, або з родичами. Це потрібно, щоб допомогти дитині повернутися в реабілітовану біологічну сім’ю або під опіку рідних. Тих, хто не зміг потрапити додому з різних причин, направляємо у центр сімейного виховання. «Отчий Дім» — не дитячий будинок. Це цілісна система послідовних програм комплексної реабілітації дитини вулиці з подальшою інтеграцією її в суспільство, з поверненням у реабілітовану родину або, якщо таке неможливо, усиновленням, — розповідає пан Роман.
За його словами, нині «Отчий Дім» реалізує 16 програм за різними напрямками для дітей вулиці різного віку.
Так, Центр соціальної опіки дитини при МБФ «Отчий Дім» розрахований на одночасне перебування до 18 дітей віком від 3 до 12 років, які проходять реабілітацію протягом 9-місячного періоду (з вересня по травень). Табір «Острів Скарбів» — перший етап реабілітації дітей. Приблизно 20—25 осіб за направленнями служб у справах дітей у травні щороку прибувають до центру і разом з командою дорослих виїздять на 2 літні місяці в Крим для участі в адаптаційно-реабілітаційному процесі за спеціально розробленими програмами. Там чіткіше можна зрозуміти проблему дитини і скласти індивідуальну програму роботи з нею протягом наступних 9 місяців уже у центрі. Адже з дітьми вулиці працювати непросто, зате результати втішають. Більшість з них обирають здоровий спосіб життя.
Навчання у Центрі дитячої творчості розвиває всебічні таланти дітей. Хтось чудово малює, грає на музичних інструментах, танцює. Як же хочуть цим похвалитися перед рідними батьками! Але реалії життя вгамовують блиск в очах. Дехто, побачивши біля воріт захмелілих батьків, не спішить до них з обіймами.
Хоч повернення в біологічні сім’ї тут заохочують, проте за умови, щоб батьки (чи один із батьків) самі пройшли реабілітацію й виявили бажання опікуватися своїми дітьми та дбати про них. Адже бувають прикрі випадки. Якось біля самісіньких воріт п’яна матуся зняла з доньки кросівки, аби продати їх і купити пляшку оковитої. Вона погоджувалася забрати доньку, щоб змушувати її, як бувало раніше, жебракувати. Але їй не віддали дитини.
— На жаль, лише одиниці батьків або хтось із родичів інколи відвідує дітей, — каже пан Роман. — Ми не забороняємо таких зустрічей, якщо це не спричиняє загрози життю дитини, а навпаки намагаємося працювати над тим, щоб виховувати в наших дітей почуття поваги і пошани до біологічних батьків. Попри те, як вони ставилися до них. Для дітей дуже важливо пробачити батьків і не ображатися на них. А самим батькам ми пропонуємо пройти курс реабілітації в наркологічних центрах, щоб діти мали можливість повернутися в реабілітовану біологічну сім’ю. Цей процес триває до 1,5 року. У центрі сімейного виховання живуть діти, батьки яких уже вичерпали всі шанси на відновлення стосунків із дітьми, і часто на прохання самих дітей такі зустрічі не відбуваються, бо майбутнє дитини на цьому етапі будується з перспективою на всиновлення і вони хочуть забути жахливе минуле й мріють про нову сім’ю, — продовжує розповідь пан Роман.
У долях дітей беруть участь багато небайдужих людей. Фото з архіву "Отчого дому"
Під опіку — в нову сім’ю
Ще один напрям роботи з безпритульними відпрацьовують у Центрі сімейного виховання «Моя сім’я». Тут дітям, які пройшли реабілітацію, на практиці пояснюють правильну модель сім’ї, стосунки між членами родини, розподіл обов’язків, планування бюджету тощо. Для цього на роботу за угодою запрошують сімейні пари, які пройшли навчання, і вони беруть під опіку 8 дітей у кожну з шести сімей. У комфортних, добре вмебльованих кімнатах дружною родиною всі разом вчаться жити в нових умовах. Тільки тепер діти вулиці вже нагодовані, чемні, добре одягнені.
— За програмою «Нова сім’я» для кожної дитини, яка залишилася сиротою, ми прагнемо знайти нових батьків, які б прийняли їх у свої родини та піклувалися про них як про власних дітей, — каже Роман Корнійко. — А ось програма «Посланець Миру» створена для того, щоб показати дітям, як потрібно і приємно надавати допомогу іншим знедоленим людям: дітям і дорослим з обмеженими можливостями, багатодітним та малозабезпеченим родинам. Ця міжнародна благодійна організація отримує гуманітарні вантажі з різних країн від багатьох організацій і розподіляє їх між тими організаціями і людьми, які цього потребують по всій Україні.
Не забули тут і про майбутніх матерів. Торік запрацював Центр матері і дитини. В ньому надаватимуть допомогу вагітним жінкам, котрі потрапили в скрутні життєві обставини. Часто їм немає до кого звернутися, а тут підтримають не тільки морально.
Попри родинні умови в «Отчому Домі», на думку пана Романа, навіть найкращий дитячий будинок не замінить дитині сім’ю, тож основним напрямом діяльності тут є відновлення стосунків дітей і батьків та пошук нових сімей. Питаю у пана Романа: що маємо змінити в суспільстві, аби кожна дитина росла в сім’ї?
— По-перше, змінити суспільну думку і ставлення людей до всиновлення, популяризуючи ідею національного всиновлення як природної складової життя суспільства, — каже він. — По-друге, робити доступною інформацію про процес усиновлення, розвіюючи міфи і страхи, які все ще існують у суспільстві. По-третє, залишити фінансову підтримку дитини, яку всиновлюють, за принципом «гроші ходять за дитиною», зберегти за нею пільги на отримання вищої освіти та житла. Тоді менше буде безпритульних серед дітей.
Зараз в «Отчому Домі» виховують 54 дитини віком від 1,5 до 19 років (у Центрі соціальної опіки дитини — 16, в Центрі сімейного виховання — 38).
За період його існування через етапи виховання пройшло 380 дітей. Загалом надано різну допомогу 2400 безпритульним. Одружилися вже 11 молодих людей (7 дівчат і 4 хлопці). Народилося 16 онуків.
У навчальному центрі «Отчого Дому» було підготовлено 58 лідерів, які відкрили 24 центри роботи з дітьми-сиротами в різних регіонах України.
— Це тішить хоч би тому, що певна кількість дітей стала на правильний шлях і тепер допомагає іншим, а ті, можливо, згодом візьмуть на себе відповідальність за чиюсь долю. У країні ще тисячі дітей потребують нашої уваги й тепла, — каже пан Роман.
Так уже склалося, що президентові «Отчого Дому» випало лікувати душі людські. І йому це вдається. Звичайно, не без допомоги небайдужих дорослих, які вміють прикрасити буденність своїми доброчинними вчинками.
Цього року привітали дітей із новорічно-різдвяними святами сільський голова Антон Овсієнко, друзі та партнери з Клубу успішних жінок міста Києва, представники благодійних та бізнес-організацій, народний депутат України Петро Мельник, намісник Києво-Печерської лаври митрополит Павло, бізнесмен Лев Парцхаладзе, депутат Київради, голова ради директорів компанії «XXI століття».
ДО СЛОВА
«Отчий Дім» — один із членів асоціації благодійників України. Роман Корнійко — член її наглядової ради. «Отчий Дім» був однією з перших громадських організацій, яка розпочала свою діяльність серед безпритульних дітей України. Результати нелегкої праці заохотили чимало благодійних організацій і християнських церков різних конфесій розпочати роботу серед дітей-сиріт, безпритульних дітей та дітей, які залишилися без батьківської опіки.