«Отруєна справедливість» — так називався матеріал в «Урядовому кур’єрі» від 25 жовтня минулого року. В ньому йшлося про напругу в стосунках між орендарями паїв ТОВ «Акріс-Агро» та селянами з Великої Омеляни, що під самісіньким Рівним. Така напруга (і не лише в цьому селі) тримається вже не перший рік. Люди переконані: їх труять пестицидами, якими згадана фірма й далі обробляє посіви.
— На жаль, після публікації в «УК» та численних репортажів, які підготували ваші колеги з провідних каналів телебачення, нічого не змінилося, — каже ліквідатор аварії на ЧАЕС першої категорії голова спілки пасічників Рівного та Рівненського району Богдан Лимар. — Тому ми, як кажуть, б’ємо на сполох. Разом з екологічними правозахисними організаціями провели не один брифінг з приводу цієї пекучої проблеми, до речі, за участі представників Міністерства екології та природних ресурсів.
Мораторій як захист порушників
Представники міністерства добре розуміють масштаби проблеми отруєння пестицидами, але… нічого не роблять, щоб її розв’язати. Тому ми спрямували офіційне звернення до Президента. У нашій спілці шість десятків пасічників, і в кожного з них за сезон вегетації сільгоспкультур масово загинули бджолосім’ї. Бачили б ви, як ці скромні трударі просто плачуть мов діти.
Ось як виходить: 1986го Богдан Лимар разом з побратимами локалізував чорнобильську біду, а отруєння іншим невидимим злочинцем — пестицидами бодай зупинити ніяк не вдається.
— Агрохолдинги вирощують здебільшого три культури: кукурудзу, соняшник і сою, які перемістилися в наші краї з півдня і сходу України завдяки глобальному потеплінню. Так-от, соя потребує обробітку 7—11 разів за сезон. Отож щопівтора-два тижні на поля виходять оприскувачі, які, зрозуміло, не додержуються жодних санітарних зон і норм. Тому це цілком стосується й жителів Рівного, котрі купують продукти з пестицидами у селян на міських ринках, — додає житель Великої Омеляни Володимир Олексійчук. — Щоправда, в цьому аграрному сезоні ми з односельцями об’єдналися й просто не пустили оприскувачі на поля, що поблизу населених пунктів. А нещодавно дві сільські ради — Великоомелянська та Дядьковицька — ухвалили рішення про заборону авіації для використання отрутохімікатів на їхніх густонаселених територіях.
Тобто на своєму рівні люди спільно з органами місцевого самоврядування роблять усе що можуть. А що ж чиновники, до компетенції яких входить питання контролю за використанням отрутохімікатів? Виявляється, представники Держпродспоживслужби на Рівненщині просто не можуть потрапити на ТОВ «Акріс-Агро» для перевірки: власники посилаються на мораторій, який, вочевидь, їм дуже вигідний.
Коли в Одесі живцем згоріли три дівчинки, той горезвісний мораторій мали скасувати. Але ж ні, залишили! Якою ще має бути розплата за нього? Не знаю, чи такий уже страшний чорт, як його малюють: чесним підприємцям навряд чи зашкодять перевірки, а ось спритним ділкам і просто безвідповідальним…
Лікарі фіксують збільшення кількості хвороб
Цікаво, що сигнали про симптоми отруєння дітей і дорослих, у яких сльозяться очі, постійно дере в горлі, надходять на корпункт «УК» не лише з Рівненського, а й із Гощанського та Корецького районів, де теж вистачає орендарів сільгоспугідь. А до колег-журналістів з інших областей — від тамтешніх жителів, де господарюють інші аграрні холдинги. Тому періодично з’являються газетні публікації та телерепортажі, на які, на жаль, ніхто не реагує. І це головна проблема: закони начебто маємо непогані, а ось підзаконних актів і механізмів їх упровадження або немає зовсім або ж їх просто ігнорують виконавці!
До того ж, люди не володіють достовірною інформацією, чим саме обробляють посіви поблизу населених пунктів: агрофірми її не надають. А тому з’являються небезпідставні побоювання, що труять пестицидами, ввезеними з Росії, забороненими до використання там.
— Майже чверть століття працюю з людьми, що живуть у так званій чорнобильській зоні: це шість північних поліських районів області. Аналізуючи рівень поширення онкологічних захворювань на Рівненщині, останніми роками доходжу висновку, що екологічне забруднення — більш вагомий чинник раку, ніж радіація. Адже в поліських районах немає родючих земель, туди, зрозуміло, не йдуть агрохолдинги, а ось на півдні області вони активно господарюють. І саме там медики фіксують значно більшу кількість злоякісних новоутворень. Якщо торік онкозахворюваність на 10 тисяч жителів в області становила 90,2, то, приміром, у Здолбунівському районі — 116,3, у Млинівському — 136,1, а в місті Рівному — 193,9. Ось де маємо дзвонити у дзвони вже сьогодні — так, щоб нас почули. Бо саме здоров’я людини держава декларує як найвищу цінність, — вважає лікар-терапевт Рівненського обласного диспансеру радіаційного захисту населення Валентина Панас.
Як на мене, то весь ланцюжок (ввезення — транспортування — зберігання — продаж — внесення) пестицидів має контролювати одна державна структура — Держпродспоживслужба. Звісно ж, без жодних мораторіїв. Вагоме слово мають сказати й екологічні інспекції, які є в кожній області й підпорядковані Державній екологічній інспекції України: до речі, на цю структуру мораторій на перевірки не поширюється.
ПРЯМА МОВА
Пестициди передаються до четвертого покоління
Алла ВОЙЦІХОВСЬКА,
еколог міжнародної благодійної
організації «Екологія. Право. Людина»:
— 3 грудня ООН визначила Міжнародним днем боротьби з пестицидами. Цього дня 1984 року на пестицидному заводі в Бхопалі (Індія) катастрофа забрала майже 2 тисячі людських життів. А за інформацією, що прозвучала на засіданні Ради ООН з прав людини 7 березня цього року, пестициди — причина смерті 200 тисяч осіб щороку. А ще пестициди спричиняють хвороби Альцгеймера і Паркінсона, безпліддя.
Міжнародні експерти наголосили: у країнах, що розвиваються, немає належного контролю за використанням пестицидів. І закликали уряди врегулювати поводження з особливо небезпечними з них. На жаль, ми серед згаданих держав. У 2016—2017 роках в Україні зареєстровано 1092 пестициди, проте використання жодного(!) з них не контролює держава. Які це пестициди, в яких кількостях, чи безпечні вони для довкілля та людей, чи не протерміновані? Жодна державна інституція не знає відповідей на ці злободенні запитання. В Україні немає відповідних атестованих лабораторій, а в чиновників — ще й бажання це робити.
Для пестицидів немає жодних бар’єрів: вони однаково шкодять здоров’ю бідних і багатих, безжально знищують довкілля і передаються з молоком матері до четвертого покоління. Альберт Ейнштейн стверджував: якщо вимруть бджоли, то за чотири роки загинуть і люди. Бо саме бджола — індикатор чистого безпечного довкілля. На жаль, нині тисячі задокументованих фактів загибелі бджолосімей в усій Україні. Що далі?
ДОВІДКА «УК»
Пестициди — токсичні речовини, які використовують для боротьби з різними шкідниками — бур’янами, комахами, гризунами, грибками, бактеріями. За даними ВООЗ, щороку в світі реєструють майже 25 мільйонів отруєнь пестицидами, зумовленими порушенням правил роботи з ними.