9 травня в селі Горенка Києво-Святошинського району Київської області відбувся жалобний мітинг, присвячений доту 485 Київського укріпрайону, збудованому в 1932 році. Точніше, тому, що від нього залишилося. Коли ми приїжджали сюди 15 лютого, дот іще стояв. Купивши землю, один з нових українців вирішив, що спорудить на цьому місці будинок, і відмовився зберегти пам’ятку.
На мітингу були присутні бійці батальйону «Айдар», побратими-афганці з Києва та області, місцеві жителі. Усі були шоковані. Квіти поклали під наглядом поліції, спецпризначенців та інших силових структур просто на шматки бетону, розбитого пневмолотом. Сільський голова заборонив місцевому священикові служити панахиду. Молитву прочитали самі учасники мітингу. Промовці розповіли, що біля доту німці розстріляли місцевих жителів, які відмовилися носити продукти поліцаям, що перебували в доті в період окупації.
Про перемогу треба пам’ятати. Перемогу треба захищати. Минулого не перекреслити. Такою була єдина думка бійців, що виступали, які знають війну не з книжок, інтернету чи фільмів.
Американський військовослужбовець Девід Кіллі знайшов в Афганістані поблизу авіабази Баграм занедбаний і зруйнований пам’ятник загиблим радянським льотчикам і всупереч заборонам свого командування відновлював його вручну у вільний час. Девід пояснив: «Мені йшлося не про комунізм чи Радянський Союз, а про пам’ять льотчиків. Ми солдати — такі самі, як вони. Для мене афганці, які захищали свої сім’ї, і радянські офіцери, загиблі в бою, — герої. Упевнений, що будь-який солдат вчинив би так само».
Не знаю, що снитиметься і як житиметься в будинку, зведеному на місці знищеного доту, цьому новому українцеві. Поганих слів теж говорити не хочеться, тому без коментарів.
Сергій ІЗМАІГРАЄВ,
заступник голови ради ветеранів
з роботи з воїнами-інтернаціоналістами
ДП «АНТОНОВ»,
для «Урядового кур’єра»