Російська окупація Криму навесні 2014 року де-факто вивела заклади освіти на півострові з українського контексту. Наприкінці 2013/2014 навчального року випускники кримських шкіл і ЗВО, які протягом належного часу здобували середню та вищу освіту за українськими державними навчальними програмами, постали перед фактом отримання «атестатів» і «дипломів» російського зразка, які потім чималими зусиллями було потрібно замінювати на українські. Так вчинили ті, хто мав потребу.

Навчання за любов до Росії

Перед місцевими студентами та молоддю з інших регіонів України постала дилема: продовжувати навчання у вишах, які втратили статус і легітимність, після чого отримати юридично нікчемний папірець про нібито здобуття вищої освіти, або переводитися до навчальних закладів на території, підконтрольній українському урядові. Багато студентів обрали саме другий варіант. Так залишився майже знекровленим Севастопольський національний університет ядерної енергії та промисловості.

Проте значна частина студентів залишилася. Траплялося, що студентам з інших регіонів виїзд на материк і переведення до іншого вишу забороняли проросійськи налаштовані батьки, які на радощах від «повернення в рідну гавань» навіть перебиралися до дітей. Іноді виникали ситуації, коли батьки з вільної території України, керуючись відомими лише їм причинами, відправляли дітей на навчання до окупованих Росією Сімферополя, Севастополя, Донецька, Луганська тощо.

Кримські виші принаймні з 2014—2015 років приймали з ОРДЛО абітурієнтів або студентів, що переводилися за «документами», виданими «міністерствами освіти» терористичних угруповань. Наприкінці жовтня 2016 року в «Кримському федеральному університеті» (створений окупантами на базі Таврійського національного університету ім. В. Вернадського у Сімферополі) нагадали, що у вишах окупованого півострова в межах російського закону «Про підтримку співвітчизників за кордоном» діє пільгова програма для прямих нащадків людей, народжених на території колишнього СРСР. Такі особи можуть вступати до закладів вищої освіти Криму навіть на бюджетні відділення. Цією можливістю на той час нібито скористалося чимало молоді з Херсонщини та Запоріжжя. Головна умова — вважати себе частиною російської культури, російську мову рідною, сповідувати відповідні історичні цінності.

У травні 2020 року у «приймальній комісії КФУ» розповіли, що абітурієнти з «Л/ДНР» мають змогу скласти внутрішні іспити. У той час на підконтрольній території України «стурбована громадськість» демонструвала готовність усіма силами не допустити до українських ЗВО тих «дітей сепаратистів і вбивць», котрі за роки окупації вивчають українську мову і літературу та історію України дистанційно, після чого складають або ЗНО, або вступні іспити до вишів на підконтрольній території за спрощеною процедурою.

Абітурієнтів і студентів з ОРДЛО чи підконтрольної Україні території в окупованому Криму розглядають як іноземців. Часом під це визначення потрапляють навіть ті, хто народився й жив на півострові, після його російської окупації продовжили навчання на материковій Україні, однак були змушені повернутися додому. Після цього їх позбавили можливості відновитися у кримських «вишах».

Не у кращій ситуації опинилися й студенти з інших країн, котрі після російської окупації Криму були змушені повертатися додому. Проте багато хто залишився, порушуючи українське міграційне законодавство (це стосується й студентів з РФ, котрі навчаються на окупованому півострові) та опинившись перед перспективою отримання «документа про здобуття вищої освіти», якого не визнає ні рідна країна, ні будь-хто у світі.

Досі молодь з різних країн на свій страх і ризик прибуває на окупований півострів на навчання. Часто це відбувається за посередництвом дипломатичних каналів між їхніми країнами та державою-окупантом. Іноді ці студенти за допомогою міжнародної дипломатії переводяться до вишів на підконтрольній території України з банальних причин. Мовляв, батьки не мають змоги матеріально підтримувати перебування дитини в «сірій зоні», де не працюють міжнародні системи валютних переказів. А «відділи міжнародної співпраці» у кримських «вишах» не припиняють роботи — часом, на жаль, доволі плідної та шкідливої для української міжнародної політики.

Спроби легалізації через освіту

Наприкінці вересня 2014 року майбутній ректор «КФУ», на той час «віцепрем’єр» кримського «уряду» Сергій Донич пообіцяв, що в запланованому до створення «федеральному університеті» у Криму впровадять нові державні стандарти підготовки кадрів, які «не мали аналогів за України», а дипломи нового «вишу» визнають 105 країн. Це всюди, де визнають дипломи Росії: «від США, Великої Британії, Німеччини, Франції до країн Азії, Африки, Латинської Америки». Мовляв, Україна «видавала дешеві дипломи будь-кому», а в Росії «цілковито інакший підхід».

14 жовтня 2015 року Донич уже у статусі «ректора КФУ» повідомив в ефірі радіо «Россия сегодня», що іноземці після отримання диплома «КФУ» не мають проблем із працевлаштуванням, а був лише один випадок, коли отримати роботу з дипломом з окупованого Криму в своїй країні не зміг естонський випускник.

На початку серпня 2016 року у «відділі міжнародної освіти департаменту міжнародної діяльності КФУ» повідомили про «легалізацію» дипломів про вищу освіту для майже 400 громадян України, Індії, Нігерії, Непалу, Шрі-Ланки та інших країн: 348 дипломів і додатків до них «легалізували» через МЗС РФ, на 15 проставили «апостиль» у сімферопольському «відділенні» «Рособрнадзору» (організація нагляду за освітою держави-окупанта).

11 жовтня 2016 року експерти «КФУ» увійшли до асоціації фахівців з визнання документів про освіту за підсумками наради-семінару «Три роки самостійного визнання іноземних документів про освіту: досвід, проблеми, перспективи», що відбулася у Балтійському федеральному університеті ім. І. Канта. У «КФУ» заявили, що перед «університетом» стоїть завдання швидко та якісно опанувати процедуру проведення експертизи іноземних документів про освіту або іноземної кваліфікації для прийому на навчання та допуску до здійснення професійної діяльності.

Наступного дня «директор Таврійської академії КФУ» Ігор Воронін в ефірі місцевого радіо повідомив, що випускники «університету» можуть працювати будь-де за кордоном і приклади вже є: власники дипломів «КФУ» влаштовувалися на роботу в Німеччині та країнах Балтії. Однак він зазначив, що вектор російської геополітики розвернувся на 180 градусів на схід, і закликав орієнтуватися на виші тамтешніх країн, де питань до дипломів «КФУ» «взагалі не буде».

7 серпня 2017 р. співробітники «управління міжнародної діяльності КФУ» «легалізували» дипломи та додатки до них випускників з Іраку, Лівії, Алжиру, Ємену, Пакистану, Палестини, Бангладеш та інших держав.

У жовтні 2018 р. в Криму відбувся «міжнародний форум іноземних студентів і випускників КФУ «Крим у світовому науково-освітньому просторі», за підсумками якого учасники ухвалили звернення, в якому зазначили, що диплом «КФУ» — це «марка, яка гарантує сучасну освіту, що відповідає найкращим світовим стандартам».

7 листопада 2019 р. «в.о. ректора КФУ» Андрій Фалалєєв під час «V міжнародної конференції «Крим у сучасному міжнародному контексті» в Ялті заявив, що найближчим часом «керівництво університету» планує зустрічі з представниками міністерств освіти інших країн для визнання виданих в окупованому Криму дипломів про вищу освіту. Однак додав, що організувати такі зустрічі доволі складно через «сильний вплив політичного чинника». Як приклад Фалалєєв навів ситуацію, коли професора одного з університетів Польщі було піддано «тиску влади» через участь у «харакському форумі» в Криму, і поскаржився на «втручання політики у справи освіти, науки та комунікацій».

Наприкінці липня 2020 р. кримські ЗМІ поширили новину зі звично далеким від істини та претензійним заголовком «Південна Корея визнала кримські дипломи». «Визнання» виявилося в тому, що «дипломи» кримського «фінансово-економічного коледжу» чинними для вступу на бакалаврат визнав сеульський заклад «Сам’юк» — заснований у 1906 р. приватний університет, частина світової мережі вишів адвентистів сьомого дня. Підписання «угоди про співпрацю», третьою стороною якої виступила «національно-культурна автономія корейців Криму», має дивний вигляд для релігійного розмаїття традиційно поліетнічного півострова, окупованого країною, що сповідує «духовні скріпи канонічного православ’я». «Президент» цього «коледжу» Володимир Узунов запевнив, що підписана «угода» не лише сприятиме розвитку корейської культури у Криму, а й дасть змогу кримським абітурієнтам навчатися в Сеулі. Щоправда, він не уточнив, чи мусять вони заради цього ставати адвентистами. Проте учням «коледжу» вже пообіцяли постійні курси корейської мови та двотижневі ознайомчі подорожі до Сеула після поліпшення ситуації з пандемією коронавірусної хвороби.

За словами «голови асоціації корейців у РК» Володимира Кіма, представники університету «Сам’юк» були «приємно здивовані», дізнавшись, що на окупованому півострові понад 4000 етнічних корейців. Він припустив, що підписання «угоди» може спричинити обурення України, проте це не дасть жодних наслідків. До слова, Україна є в переліку країн, де чинна спонсорована університетом «Сам’юк» програма приєднання та розширення Adventist Colleges Abroad, яка передбачає навчання студентів за кордоном.

Протягом російської окупації Криму «вищі навчальні заклади» та «наукові установи» окупованого півострова щосили намагаються довести, що не лише не втратили зв’язків зі світовою академічною спільнотою, а й навпаки, набувають і активно розвивають нові. Міжнародні санкції здебільшого стосуються США та країн ЄС, хоч так чи інакше тамтешні студенти, хоч і фактично в поодиноких випадках, потрапляють до кримських «вишів». Щоправда, з цими країнами відбуваються студентські й академічні обміни, ініціаторами та промоутерами яких стають тамтешні симпатики «рускава міра» у статусі представників громадських організацій, яким сприяє російська влада, а учасниками — «закордонні співвітчизники» з російським корінням.

Цілком виправданим видається бажання держави-агресора та її сателітів на окупованих територіях «розвернутися на Схід» (себто до країн Азії) та Латинської Америки. Ідеться переважно про співпрацю із країнами, які або мають громадянські конфлікти всередині, або їх підтримують дружні до Кремля авторитарні режими й вони перебувають у міжнародній ізоляції, або просто не вбачають нічого страшного в російській збройній агресії проти України та окупації її територій.

Спроби «легалізації» кримських «вишів» у світовому контексті відбуваються й за посередництвом їхніх представників (здебільшого у складі російських делегацій) у міжнародних заходах, які не мають жодного стосунку до наукової діяльності.

Віталій СОЛОНЧАК
для «Урядового кур’єра»

Що має робити Україна?

З огляду на ці чинники Україна в комплексі дій, спрямованих на визволення та реінтеграцію своїх територій, окупованих Росією, мусить проводити відповідну роз’яснювальну роботу на міжнародному рівні із залученням усіх країн, реагувати на спроби вербування закордонних абітурієнтів до навчальних закладів Криму та ОРДЛО і всіма можливими засобами ставати їм на заваді. Саме держава має сприяти навчанню вітчизняних студентів із цих регіонів на території, підконтрольній українському урядові, й не допускати вступу українських абітурієнтів до «вишів» Криму та ОРДЛО. Їй слід докладати всіх зусиль до запобігання міжнародній діяльності цих «установ» до цілковитої деокупації регіонів, де вони працюють.